Православна церква України стала автокефальною – митрополиту Епіфанію вручили Томос. Якби не ця історична подія, ми, можливо, і не дізналися б, що таке справжня церква, а не агентура в рясах. А якою була церква в СРСР? Чи схоже нинішнє «московське православ’я» на неї? Розповідаємо, що шпигуни ЦРУ в 1950-х доповідали про релігію в СРСР.
Пише Наш Київ
Завдання – викорінити
У квітні 1955 року агенти ЦРУ писали, що Радянський уряд з моменту свого створення проводив безперервну антирелігійну кампанію. Незважаючи на це, народ як і раніше залишався глибоко релігійним. Правда, за останні 15 років, як відзначали шпигуни, всі конфесійні групи в СРСР перестали надавати активний опір уряду. Невеликі протистояння спостерігалися в 1930-х роках лише на півдні країни, але їх успішно усунули.
У 1930-1945 роках церковне майно було розграбовано. Не залишилося нічого, крім вівтарів та ікон. Іноді призначалися комісії, які проводили ревізію всього майна і передавали його місцевій владі на зберігання. Але зазвичай підрахунком добра ніхто не займався доти, поки більша його частина не була розкрадена. Безліч церковних будівель використовували для інших цілей, куполи руйнували, а дзвони і хрести – демонтували.
Згідно перспективного плану гонінь, Радянський уряд планував повністю викорінити релігію. Але зробити це не виходило, оскільки під час Другої світової війни навіть атеїсти стали просити Бога про допомогу в боротьбі з ворогом. Політбюро, таким чином, під час війни було змушене менше переслідувати церкву. Замість цього воно спробувало змусити її служити урядовим цілям, тобто собі ж на благо. Так, релігійний контроль в СРСР став потроху слабшати.
Що було після війни
У 1953 і 1954 роках Радянський уряд знову посилив переслідування церкви, розуміючи, що під час війни занадто багато людей вдарилися в релігію. Багато членів Компартії хрестили своїх дітей в церкві, високопоставлені партійні чиновники відвідували служби, а члени Комсомолу вінчалися в церквах. Все це відновило пропаганду. Хоча вже в початку 1955 вона трохи ослабла, тому що уряд був більше зайнятий іншою пропагандою – проти Заходу. Та й радянські лідери потребували підтримки церкви так само, як і Сталін свого часу, тому і використовувати її стали таким же чином.
Як відзначали шпигуни ЦРУ, в 1950-х роках 99% всіх служителів церкви були агентами КДБ або МВС. Не членами, а саме завербованими агентами, які в тих умовах були змушені співпрацювати з урядом. Більшість справжніх священиків знищили ще в 1930-1937 роках, і вижило тільки близько 10% від їх початкового числа.
Агенти ЦРУ не брались оцінювати ступінь влади завербованих священиків над своїми парафіянами, але відзначали, що жителі сіл ходили в церкви тільки коли дозволяли обставини. У той же час у великих містах парафіяни відвідували церкви регулярно і більше спілкувалися зі священиками.
Шпигуни писали, що з кожним роком число віруючих в СРСР росло. Правда, співробітникам Компартії вірити в бога і раніше заборонялося. Діти в більшості радянських сімей були хрещеними. І якщо глава сім’ї був членом Компартії, то, як правило, дітей хрестили близькі родичі. Так глава сім’ї міг робити вигляд, що нічого про це не знає. В іншому випадку він втратив би довіру Партії та опинився б у скрутному становищі.
В цілому, терпимість до релігії була дуже вигідна для радянського уряду. Під час війни церква підхопила патріотизм, вихваляючи Сталіна і військові зусилля, і парафіяни були впевнені, що після війни життя покращиться. Тому Радянський уряд всіляко підкреслював, що він не переслідує релігію, а діє тільки проти ворогів народу, які ховаються за церквою.
Шпигуни ЦРУ навіть писали, що Георгій Маленков, голова Ради міністрів СРСР, на зустрічі з Патріархом Алексієм I в грудні 1954 року дав останньому вказівки читати в церквах лекції проти західного імперіалізму і нової загрози нападу на Матінку-Росію і Російську Церкву. З огляду на політичні поразки, яких зазнала радянська влада на Паризькій конференції, Алексію, ймовірно, вказали знову використовувати вплив церкви, щоб об’єднати народ навколо уряду.
Автор Алена Серикова
