Понеділок, 28 листопада

Розгірче: кам’яна дивовижа в передгір’ї Карпат. Золота галицька провінція

Мандруючи Галичиною, не перестаю дивуватись – наскільки наш край багатий на різноманітні пам’ятки. Тут і замки, і пречудові дерев’яні церкви, і давні костели… Але є дивовижні знахідки, які назавжди карбуються в серці і наповнюють душу бажанням побувати там ще і ще.

Богдан Волошин, публіцист

Відносно недавно мені пощастило навідатись в підкарпатське село Розгірче

Минувши сталеву стрічку повноводого Стрия, ми під’їхали до потічка, за яким, наче з казки, виростав ліс. Уверх провадила втоптана не надто крута стежка.

Раптом десь вдалині блиснув просвіток. Ще кілька кроків стежкою, що круто брала вгору – і ми на місці. Це варто побачити! Опиняєшся на гірському майданчику, щільно оточеному лісом, з якого виростає обважніле тіло скелі. Причім – обжитої! У камені вибиті кілька приміщень, сходи та віконця. Це – скельний середньовічний монастир неподалік Розгірчого.

Неймовірне місце. Очевидно зі мною погодились й ченці, які заснували тут чернечий осідок ще за княжих часів. Кажуть, що втікаючи від монгольської навали, монахи княжої Руси першими почали вгризатися у тутешні скелі. Відтак за століття у камені були вибиті двоповерхові приміщення – у партері житлова кімната й комора, сходи і на другому поверсі – печерна церква.

Світлого й теплого бабиного літа холодні кам’яні яскині особливо яскраво контрастують із яскравим осіннім буковим лісом довкруж і ще смарагдовою зеленню трави та ожини. А як легко і радісно дихається на маківці скелі! Унизу розкішним обрусом простягається долина Стрия, маківки церков визирають із лісової гущавини, а за спиною відчувається вогкий подих Карпат.

Доїзд до цієї місцини не надто знаний відтак тут нема яток з туристичним крамом, шашликів і п’яних туристів. І це мене дуже втішило, бо, хто хоче розваг і нашої капарної цивілізації – ласкаво прошу на Скелі Довбуша і на Тустань. Там цього вдосталь. Скельний монастир в Розгірчому наразі зберігає образ правдивої святині і цікавий своєю первинністю й автентичністю. Але чи надовго?

Усі фото: Богдан Волошин

Джерело: Локальна історія.

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.