Порахувати, скільки вживаного одягу завозять в Україну, не видається можливим
Джерело: 5.ua.
Чи траплялося вам бачити, як натовп українців просто зриває двері з петель під час нового завозу в секонд-хенд? Люди мало не зносять з ніг охоронців, щоб потрапити до магазину. Серед них є ті, хто справді хоче доп’ясти фірмову річ за копійки. Але є й перекупники, які візьмуть у секонд-хенді, скажімо, за 100 гривень, а потім в інтернеті продадуть за 1000. Порахувати, скільки вживаного краму завозять в Україну, просто нереально. Скільки років намагалися, але марно.
Олена Рибінська навідалася до магазинів вживаних речей, подивилася на все зсередини й поговорила з тими, хто знає, як розвязати проблему. Але чи зацікавлена в цьому держава – у сюжеті “Підсумків тижня”.
Фотографиня з Рівного Ліна Пух у чергах не штовхається, бо цілеспрямовано йде за цікавими речами для себе та сім’ї. Вважає, що одяг не повинен забирати більшої частини сімейного бюджету. Хіба що куртки чи взуття – те, що важко знайти серед вживаного в гарному стані.
“Це можуть бути класні вінтажні речі, круті бренди. Немає сенсу переплачувати за річ”, – наголосила вона.
Напевно, Ліна придбала сукню відомого дизайнера з найкращої секондової категорії. Єдиної системи класифікації одягу секонд-хенд не має, та виділяють найчастіше вживані категорії: “Сток” – абсолютно новий одяг або взуття, “Крем” – новий або без візуальних слідів носіння, “Люкс” та “Екстра” – речі з мінімальним відсотком зношуваності, перша категорія – не порвана, не брудна, не деформована, друга та третя категорії – майже або повністю не придатні до продажу.
Та не всі покупці йдуть по ексклюзив. Чимала частина з тих, хто ледь не зносить двері магазинів, – так звані “перекупи”. Люди, які змітають купи речей, нашвидкуруч сортують, а по тому продають євросеконд в інтернеті чи на ринках. Дехто не копирсається у магазинах, а вимірює все тоннами та кілограмами. Переважно такий одяг прибуває до України як гуманітарна допомога. У світі її визнають як безоплатну допомогу, рятівну для країн під час стихійного лиха чи гуманітарної катастрофи.
“25 тися тонн щороку ввозиться, й 50% гуманітарної допомоги – це вживаний одяг. Не вся йде за призначенням, натомість продається на ринках. Гуманітарна допомога не оподатковується”, – пояснила координаторка урядово-громадської ініціативи “Разом проти корупції” Оксана Величко.
Вантажі з гуманітаркою приїздять на українські митниці. Допомогу надають закордонні донори – благодійні та церковні фонди, організації, пересічні іноземці тощо. На кордоні має бути одержувач, який оформлює пакет документів та надає його Міністерству соціальної політики. Відомство разом із групами з інших держустанов перевіряють стоси паперів й кажуть, що вантаж справді гуманітарний, тому не оподатковується. У разі погодження крам передається набувачу – юридичній чи фізичній особі комунальної або ж державної форми власності. І вже він доправляє гуманітарну допомогу до адресатів.
“Бажання допомогти людям з обмеженими можливостями використовують такі спритні ділки, які фактично в межах цього завозять, користуючись тим, що в нас недосконалі механізми з цією допомогою”, – зазначив економіст-міжнародник Руслан Остапенко.
Не могли порахувати ввезення одягу з чужого плеча і вирішили у 2010-му заборонити. Люди вийшли на протести й закон не пройшов друге слухання в парламенті. На секонд законодавці зазіхали і 2013-го, і 2019-го. Торговців секонд-хендом мали зобов’язати встановлювати касові апарати, але відтермінували ці нововведення до 2022 року. Ймовірні оборудки з гуманітарною допомогою виносять на загал знову. Антикорупціонери разом із Міністерством соціальної політики хочуть навести лад серед секонду й почали діджиталізовувати його – створили Єдиний електронний реєстр отримувачів гуманітарної допомоги, що відкритий кожному.
“Дасть змогу більш актуалізовано підходити до централізації, інформації, її аналізу, й робити висновки щодо добропорядності цих організацій, які займаються ввезенням гуманітарної допомоги”, – наголосив перший заступник міністра соціальної політики Євген Котик.
Експерти певні, що масштаби ввезення вживаних речей загрозливі. Та не меншим злом вважають і так зване “кришування” цього бізнесу.
“Правоохоронні органи мають слідкувати й перевіряти документи. І так само магазини секонд-хенду тощо. Часто там правоохоронці підгодовуються, митники. Сподіваємося, що електронна система буде впроваджена й процес прозоро відбуватиметься, а це тривалий час”, – уточнила Величко.
Не дотримуєшся прозорості – геть із реєстру. А історія твоєї недобросовісної діяльності залишиться в базі, запевняють у Міністерстві соцполітики.
“Для правоохоронних органів є хорошим підґрунтям. Для того, щоб унеможливити сподівання ділків для використання гумдопомоги для економічної наживи”, – додав Котик.
Повторне використання вживаних речей зменшує виробництво нового у світі, тож впливає на зміни клімату, кількість відходів і ресурсів, які залучені до перероблення. В Україні розмови про цілковите чи часткове закриття магазинів вживаних речей тривають чи не з десяток років. Та варто розвернутися вбік і побачити, що загроза звисає не настільки з вішаків і полиць, скільки у вигляді корупційних схем, “зшитих” довкола. Бо поки одні впроваджують відкриті дані та реєстри, в інших немає чеку – немає покупки – немає податків до бюджету. А в людей немає коштів на якісний новий товар. Замкнене коло.
