Досить дивитись на новорічні свята одне й те саме! Скільки сотень разів ви бачили “Сам удома”? Ми вже не кажемо про традицію радянських новорічних стрічок, яку давно пора з себе витравити. Невже вам не хотілося спробувати і відчути щось нове?
Джерело: Суспільне.
У нас є ідея: влаштуйте собі у святкову ніч (чи в наступні дні) марафон з українських кінострічок. За порівняно короткий проміжок часу ви зможете стати справжнім експертом з українського кіно.
Адже в цій добірці ми радимо декілька непопсових, але дуже цікавих фільмів, які змінять ваше уявлення про український кінематограф. На деякі стрічки ми залишили посилання, щоб ви одразу могли розпочати перегляд!
Чудо в краю забуття (1991)
Наталя Мотузко зняла тільки дві картини, обидві за творами живого класика, письменника-шістдесятника Валерія Шевчука. І “Чудо в краю забуття” — той особливий випадок в українському кіно, коли вишиванки, розписані хати, відьми й забобонні попи не дратують, а чарують глядача. Знятий на Одеській кіностудії містичний детектив про вбивство двох близнюків в карпатському селі — рідкісний приклад вдалої адаптації магічного реалізму в українському кіно.
До речі, цікаво порівнювати апокаліптичні відчуття другорядних героїв фільму, мешканців села, які лякаються приходу Месії та вчиняють страшний самосуд, із сьогоденням, де “апокаліптичність” майже така сама, лишень роздроблена на мікроскопічні порції-реакції на “страшні заголовки новин”.
Фучжоу (1993)
Режисер Михайло Іллєнко (молодший брат одного з головних адептів українського кіно Юрія Іллєнка) передав у цій стрічці свою пристрасну любов до народного гумору, казок та анекдотів, які він дбайливо збирав протягом багатьох років. Картина пронизана українським фольклором, здебільшого в першій частині, оскільки друга, яка знімалась на узбережжі Флориди, є радше шаленою ретроспективою екшн-сцен і пригодницьких поворотів сюжету.
Дія фільму починається у маленькому селі на березі Дніпра, де Орест (Тарас Денисенко) буквально падає з неба під час шторму (так, події у “Фучжоу” відбуваються у дещо викривленій реальності). Примхлива операторська робота, вільний політ фантазії режисера, який постійно змінює настрій фільму: від комедії до романтичної драми через надприродний жах — усе це робить стрічку вартою не одного перегляду.
Острів любові (1995-1996)
Перший український еротичний серіал, який складається з десяти епізодів. За основу були взяті твори про кохання вітчизняних класиків: Олександра Олеся, Марка Вовчка, Ольги Кобилянської, Марка Черемшина, Івана Франка, Гната Хоткевича, Михайла Коцюбинського, Володимира Винниченка, Михайла Могилянського та Євгена Гуцала. Повісті й новели цих письменників ввійшли до збірки “Український декамерон”, яку свого часу видав журнал для дорослих “Лель”.
Загалом настрій “Острову любові” — непроста динаміка стосунків між чоловіком і жінкою, яку глядач спостерігає в різних декораціях: від пасторальних гуцульських пейзажів до модернових львівських вулиць. Це напрочуд високоякісне “еротичне кіно”, якого в Україні до (і після) не було зовсім. З оголеною натурою, але без зайвої вульгарності. Епічно, еротично, етнічно.
Про що сюжети? Наприклад, один із найпікантніших епізодів серіалу — екранізація оповідання “Поєдинок” Михайла Коцюбинського. Заможна пані Антоніна Цюпа зраджує чоловікові з учителем їхньої доньки Іваном Піддубним. Коли “рогатий” чоловік на власні очі бачить зраду, то виганяє ловеласа з дому. Однак донька вимагає повернути негідника назад. Розпусного вчителя зіграв український письменник, актор і музикант Антін Мухарський.
Шум вітру (2002)
Натхнений поезією Гете та музикою Шуберта, ліричний фільм Сергія Маслобойщикова тонко передає момент прощання з дитячими мріями про досконалість цього світу. Юний герой стрічки, хлопчик Альоша, сам собі господар: він постійно тікає від батьків Андрія і Олександри, яких це не дуже турбує.
Найкращий друг (і часом ворог) хлопчика — лісовий цар, вітер на ім’я Максим. “Шум вітру” — чудовий приклад недооціненого українського поетичного кіно нового тисячоліття. Багато красивих кадрів і сцен: карамельні пейзажі, теплі дощі, які омивають дворики міста, погляди в небо, лісовий туман — фільм створює магічну атмосферу урбаністичної казки.
Мамай (2003)
Епічний твір Олеся Саніна. “Мамай” звертається до традиційних українських і татарських народних оповідок, щоб на їхній основі побудувати щось на кшталт любовної історії Ромео та Джульєтти. Крім того, фільм розкривається ще й як притча про лицарство і боротьбу за свободу.
Сотні років тому в диких степах Криму, які утворюють неспокійний кордон між Сходом і Заходом, Європою і Азією, кочовиками і фермерами, гордий козак Мамай закохується в татарську красуню Омай. Назва стрічки, як і сюжетна лінія, містить різноманітні значення, взяті з різних культур.
У тюркських мовах “мамай” означає “ніхто”, але це також ім’я відомого монгольського завойовника, великого онука Чингісхана. У перських легендах “мамай” буквально означає “дух степів”.
Настроювач (2004)
Проникливий образ суспільства на межі морального краху від незрівнянної Кіри Муратової. Оскільки стара мережа міжособистісних стосунків стає здобиччю клептократичного капіталізму епохи Кучми, поведінку людини визначає один принцип: гроші не пахнуть. Такі чесноти як порядність, співчуття й довіра стають тягарем і можуть призвести до розорення.
Дві головні героїні — забезпечені жінки, чиї найкращі часи молодості вже минули, — обирають неспівпадіння з реальним світом, існування на межі маргінальності. І тут з’являється Настроювач. Його приємні манери, кмітливість і співпереживання — це лише маска. Налаштування старого фортепіано стає ключом до “налаштування” цих двох дам до нової реальності пострадянської України.
Ось що сама Кіра Муратова розповідала про фільм: “Це невелика проста історія про шахраїв. Такий головний герой. Він прикидається настроювачем музичних інструментів, щоб отримати доступ до домівок людей. За ним стоїть ще одна пара шахраїв. Це фільм про віктимність, як я її розумію. Люди хочуть здати себе, вони хочуть пограбувати, використати і бути корисними в такі способи. Вони готові відмовитись від своєї душі, свого тіла, своїх грошей. Це зворушлива риса, характерна для багатьох наших співгромадян”.
Біля річки (2007)
Медитативне, елегійне кіно — режисерський дебют Єви Нейман. Один довгий, прекрасний і сумний день з життя двох дуже старих жінок, 90-річної матері та трохи молодшої дочки. Вони дуже довго прожили разом, але зараз мати повністю поринула у світ своїх спогадів, яскраво демонструючи, що люди похилого віку можут не пам’ятати того, що з ними відбувалося вчора, але з точністю до деталей пригадають дрібничку з далекого минулого. Водночас її донька намагається триматись за реальність і буденність.
Одного разу до них у дім заходить молодий чиновник, який ненавмисно пробуджує у 90-річної жінки відчуття, ніби вона знову стала молодою. Героїня вирішує піти на прогулянку і взяти дочку з собою.
Жінки розуміють абсолютно все (і це дуже красиво підкреслює режисерка): що найкращі дні давно минули, що разом вони виглядають комічно і взагалі це може бути їхня остання прогулянка. Але сьогодні і зараз їм все одно — вони просто насолоджуються гарною погодою та краєвидами.
Добірка, яку ви зараз прочитали — лише початок нашого дослідження перлин вітчизняного кінематографа. Ми умисно не називаємо їх “найкращими українськими стрічками всіх часів” — така патетика лише шкодить справді хорошим фільмам, які за тих чи інших причин оминають схожі статті. Ми й надалі плануємо розповідати як про відомі картини та справжню класику, так і про недооцінені й забуті шедеври українського кіно, тож зберігайте цей список і чекайте на інші.
