Сам просився в армію і на передову: історія тернопільського артилериста

Наш герой — навідник гармати тернопільської артилерії, доброволець Святослав на псевдо Грек. На фронті — вдруге

Його історію розповідає 44 окрема артилерійська бригада імені гетьмана Данила Апостола

Уперше свою небайдужість Святослав проявив у найзапекліші дні на Майдані. Бо не зміг би по-іншому. З тих же причин не оминула його участь ні в АТО, ні в повномасштабній війні. Двічі мобілізувався за власним бажанням. Двічі нагороджений медалями «За взірцевість у військовій службі» ІІ і ІІІ ступенів.

У цивільному житті він майстер з ремонту побутової техніки. Та, коли після мобілізації у лютому цього року направили в ремонтну бригаду, — відмовився, мовляв, мобілізувався не для тилової служби.
Маючи півторарічний досвід в піхоті під постійними обстрілами, прагнув бути корисним саме в бойових завданнях.

У 15-му році був командиром відділення піхоти 14-ї бригади. Вогневі розрахунки його підрозділу були за 800 м від противника: Гнутове, Мар’янка. Каже, що найстрашніше переживав перші обстріли.

доброволець Святослав на псевдо Грек

— Ми перебували у контейнері, закопаному в землю, його підкидало від вибухів, — пригадує військовий. — По нас тоді стріляли з танків та гармат 152-м калібром.

Пригадав також, як там же ворожа диверсійна група напала зі стрілецькою зброєю на їхній блокпост. Відстрілювалися, серед ворогів були двохсоті. Ті відступили. Убитих повідтягували з собою.

На щастя, за весь час в розрахунку Грека ніхто з побратимів не загинув.

Київщина, Житомирщина, Рівненщина — саме там Грек у складі нашій бригади розпочав службу на початку повномасштабної війни. Та на півночі було відносно спокійно. Чого не скажеш про місця, де він проходить службу зараз. На запитання про найбільшу складність відповідає, що саме тут.

Інтенсивності наступів особливо не відчувають — тільки на виїздах. Чергування — виснажливі, виїзди — нерегулярні, у тому і найбільша складність.

— Прилітає часом, ми тоді ховаємося по укриттях, — говорить військовий. — Позиції завжди обкопані, тому ми здебільшого — у безпеці. Важливо, що кожен наш виїзд наближає Перемогу і просуває вперед.

Пригощають непроханих гостей старими гостинцями — гятять по орках з озброєння ще радянських зразків.

Працюють на виїздах, постійно змінюючи позиції, адже на артилерію, за словами співрозмовника, окупанти найбільше полюють.

— Координати дають, ми відпрацьовуємо по цілях, — розповідає нам про уже знайому для постійних читачів проєкту роботу гармати навідник. — Я виставляю координати, хтось досилає снаряд, хтось — заряд, у кожного своя робота.

Запитуємо про можливості гаубиці, її оперативність. Функціонує повноцінно, все регулюється, після кожного пострілу Грек відновлює координати для чергових цілей. Час від початку його роботи до пострілу — всього декілька секунд. Для більшої ефективності гармату закопують в землю, тоді все відбувається швидше з меншою вірогідністю похибки.

Не приховує, як сумує за родиною. Вдома з дружиною на татка чекають двійко діток. Пригадує, як любили разом подорожувати, ходили в гори, мандрували Україною, їздили за кордон. Організовували по 3-4 подорожі щороку.

Звісно, родина без тата не подорожує. Усі чекають, хвилюються. На початку війни приймали вдома переселенців.

Старший син вступив цьогоріч в технічний коледж. Патріотизм у генах бере своє: каже, що теж готовий захищати Батьківщину, як і батько.

Донечка — творча особистість, любить малювати. Творча професія і у дружини — кондитер. Лише тепер почала приймати замовлення, відчуваючи, що робота відволікає від хвилювань. Хоча часом і це не рятує.

Сам просився в армію і на передову: історія тернопільського артилериста

Дружина, яка вдруге переживає цю болісну відстань, щиро поділилася, як іноді страшно відповідати на дзвінок з невідомого номера, розповіла про містичні збіги, які сигналізували їй про травму чоловіка, і про почуття щастя від взаємності їх щирих почуттів.

— Як почалася війна Святослав відповідально завершив роботу, виконував замовлення та за два дні поїхав у військкомат. Чекати на повістку не зміг, бо такий в нього характер, — почала розмову дружина і тут же додала.

— Почалося все з майдану: 19 лютого після роботи вирішив, що він має бути там, дітям тоді було 7 і 9 років. Я пробувала завадити, він обережно мене відставив мене в бік і поїхав.

21-21 лютого зв’язку не було, це були її перші серйозні переживання. А в 15-му році, коли чоловіка мобілізували, пригадує, що він теж хвилювався, але казав: «Як я можу не піти, як я буду виховувати сина?»

Хай почує дружина

Далі в розмові Оксана підкреслила, що Святослав — «людина діла», без зайвих слів просто мовчки робить свою роботу, а скромність — його природна риса.

Вдома їй допомагав в усьому, не розділяючи роботу на жіночу і чоловічу.

Щоправда не допускала дружина чоловіка тільки до кондитерської справи. Хіба лишень — дегустувати. Найбільше йому до смаку шоколадні вироби дружини. Улюблений торт — Каліфорнійський шоколадний.

Тож, завершуючи розмову, бажаємо невдовзі смакувати його у повному сімейному складі, святкуючи Перемогу.

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.