Поки тіло не знайшли, надія є: як під час війни шукають зниклих безвісти

Сина Інни Талалай, 25-річного Ігоря, 18 березня зупинили російські військові на КПП при виїзді з Маріуполя біля села Червоне. Волонтер на легковику вивозив з міста, яке тоді перебувало в облозі, чотирьох людей. Після обшуку всіх відпустили, Ігоря – ні.

Джерело: ВВС. Україна.

“Їм щось не сподобалося в телефоні і його почервонілі очі. Він їм видався підозрілим”, – розповідає Інна Талалай, жителька Дніпра.

Ігор не зізнавався мамі, що він саме у Маріуполі. Вона думала, що син допомагає біженцям у Запоріжжі.

Про те, як він зник, Інна дізналася від людей, яких Ігор вивіз з Маріуполя. Вони побачили її повідомлення на телеканалах Дніпра. У це місто вони дісталися після того, як росіяни висадили всіх з автомобіля на КПП.

На сьогодні кількість зниклих безвісти і загублених у війні українців точно не відома. Однак уявлення про це дають звернення на “гарячі лінії” і на телеграм-канали, створені з початку війни: може йтися про десятки тисяч людей. Імовірно, серед них багато загиблих, але люди місяцями живуть з надією, що дізнаються хоч щось про своїх близьких.

Лише в одному телеграм-каналі “Пошук зниклих”, який створила телеведуча Катерина Осадча разом із волонтерами, понад 21 тисяча унікальних фотографій людей, яких розшукують.

Подібних волонтерських груп і чатів у соцмережах – не один десяток. Люди лишають дані про зниклих скрізь, багаторазово дублюючи у групах, а також на “гарячих лініях” державних органів та міжнародних організацій – міноборони, СБУ, Нацполіції, Національного інформаційного бюро, офісу Уповноваженого з прав людини, Червоного Хреста.

Ігоря і тих, хто був поруч, у сюжеті називали “військовополоненими”, каже Інна, хоча її син не військовий.

Згодом їй подзвонив якийсь чоловік з Донецька, який вийшов з колонії, і сказав, що її син справді там.

Інна була готова їхати в окупований Донецьк, але близькі переконали її, що вона не пройде “фільтрацію”.

Історій, подібних Інниній, коли вдається встановити, де перебуває людина, набагато менше, ніж тих, коли жодних слідів немає.

Від початку повномасштабної війни з Росією збирають і обробляють інформацію про зниклих Національне інформаційне бюро при міністерстві реінтеграції, штаби при СБУ, міноборони, офісі Уповноваженого з прав людини. Розшук людей – це компетенція і повноваження Національної поліції та СБУ.

Однак повідомлень про зниклих так багато, що природним чином виникли волонтерські телеграм-канали та групи у соцмережах.

У кожній з груп – від кількох тисяч до десятків тисяч підписників.

Але загального реєстру зниклих і полонених немає.

20 травня в уряді з’явився Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, який має координувати ці структури та скласти єдиний реєстр зниклих безвісти та військовополонених.

“Вийшов з дому і не повернувся”

Один з каналів у телеграмі – “Пошук родичів. Бучанський район”. У ньому близько 2200 людей. Жителі Бучі та інших сіл і міст району, що найбільше постраждали від армії РФ на Київщині, розпитують один одного про зниклих, розміщують фото.

Найбільше повідомлень – за березень, коли Буча та сусідні села були окуповані росіянами.

“Вийшов з дому і не повернувся” – одне з найпоширеніших повідомлень і зараз, через два місяці після звільнення Київщини.

Сама вона з допомогою чату знайшла своїх сусідів. На жаль, мертвих. Трьох жінок і дівчинку 14 років росіяни розстріляли в авто, коли вони намагалися втекти з Бучі.

Окремо є чат про загиблих у Бучанському районі, чиї особи встановити не вдається – з фотографіями понівечених, обгорілих тіл. А також фото речей і одягу, які можуть впізнати рідні.

“Наче розчинилися у повітрі”

Ірина шукає свого батька Анатолія Невмержицького і куму Вікторію Власенко з початку березня. Вони жили у дев’ятиповерхівці Бородянки, яку розбомбила російська авіація. Але вона знає, що вони вийшли з будинку, щоб сховатися в інших будівлях.

“Я не змогла вмовити батька втекти раніше. Коли стався вибух, кілька разів ми були на зв’язку вночі і вранці 2 березня. Тато казав, що зібрав речі і був готовий до евакуації, яка нібито планувалася. Кума мені сказала: будинок горить, ми тікаємо. Вони вийшли з будинку і далі все”, – розповідає Ірина ВВС News Україна.

Ірина розповідає, що у вщент розбомбленій Бородянці усі завали зруйнованих будинків, де були тіла загиблих, вже розчищені, але її батька і куми не знайшли. Біля їхньої дев’ятиповерхівки знайшли лише паспорт Вікторії.

Ірина припускає, що рідних могли вивезти у Білорусь, оскільки такі випадки у селищі були.

“Казали, що наш батюшка вивозив людей у Білорусь. Ми були у нього, показували фото – він каже, що не впізнає їх. Ще один чоловік, якого вивіз священник, через Білорусь і Польщу повернувся в Україну, і він теж не пам’ятає таких”, – каже Ірина.

Вона та її брат також здали зразки ДНК у Бучі, коли там працювали французькі фахівці, але і це поки не допомогло.

“Я не знаю, що я ще можу зробити. Вони наче розчинилися у повітрі. Але й серед мертвих їх не знайшли”, – каже Ірина.

Волонтери – бізнесмени, домогосподарки, айтішники

Десятки телеграм-каналів і груп у фейсбук створені на місцевому рівні скрізь, де точилися бої – від Київської області до Маріуполя.

Харківський пошуково-рятувальний загін “Мілена” шукав зниклих людей ще до вторгнення російської армії. Переважно у Харківській, Херсонській, Запорізькій, Миколаївській областях.

У “Мілені” працюють волонтерами бізнесмени, ІТ-спеціалісти, домогосподарки, охоронці тощо. До війни вони шукали людей і на місцевості, але з початком бойових дій займаються лише інформаційним пошуком.

“Кілька сотень добровольців поділені у закритих чатах на різні групи – одні ведуть інформаційний пошук у соцмережах, на російських сайтах або поширюють інформацію про зниклих, хтось обдзвонює лікарні та морги. Хоча зараз у нас немає достатніх ресурсів телефонувати самостійно, частіше ми надаємо інформацію тим людям, які шукають своїх”, – розповідає ВВС News Україна співзасновник “Мілени”, директор рієлторської компанії у Харкові Костянтин Рюмшин.

За його словами, найчастіше до “Мілени” звертаються ті, хто шукають зниклих у Маріуполі та Харківській області.

На середину травня було 2 454 звернення про зниклих цивільних. Пошуковці встановили, що 75 з них загинули, живими знайшли 1701. Серед них і ті, з ким рідні втратили зв’язок під час евакуації або депортації в Росію, і ці люди самі змогли повідомити про себе.

Знайдені понад 1500 людей

Телеведуча Катерина Осадча разом із 15-ма волонтерами, заснувала телеграм-канал “Пошук зниклих” на початку війни. Сьогодні на цей канал підписані понад 81 тисяча учасників.

У ньому вже понад 20 тисяч заявок і фотографій зниклих. Нещодавно цей проєкт підтримав телеканал “1+1”, а волонтери почали співпрацювати з державними службами, які, як каже Осадча, мають найбільші списки та бази даних.

Оскільки повідомлень про зниклих тисячі, у телеграм-каналі їх поєднали хештегами з назвою міст, а також тегами #евакуація, #списки.

За підсумками квітня команда Катерини Осадчої каже, що допомогла відшукати понад 1500 людей. Телеведуча закликає приєднуватися до каналів у телеграмі та інстаграмі і разом шукати сліди зниклих земляків.

Величезний пласт роботи

Задля координації роботи з пошуку уряд створив нову структуру і призначив Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Ним став Олег Котенко, який з 2014 року очолював громадську організацію “Патріот”, яка, серед іншого, займалася розшуком безвісти зниклих військовослужбовців.

“Ця людина має координувати пошук зниклих людей, створення єдиного реєстру, співпрацюючи з Національною поліцією, СБУ, ДСНС, оперативним штабом ЗСУ. Передбачається, що будуть створені пошукові гуманітарні загони, які безпосередньо займатимуться пошуком людей, які могли бути депортовані в Росію чи Білорусь, а також встановленням місць поховання загиблих, останків, вилучення тіл тощо. Тобто, це величезний пласт роботи”, – каже ВВС News Україна правозахисниця Олександра Матвійчук.

За інформацією мінреінтеграції, пошуковим загонам дадуть право контактувати з юридичними структурами і людьми на тимчасово окупованих територіях.

У вересні 2021 року представники Міжнародного комітету Червоного Хреста повідомляли, що зниклими внаслідок війни на Донбасі з 2014 року вважалися 811 осіб.

“Комісія так і не запрацювала, і це ганьба. Тобто, на правовому рівні структура вже була, але результатів – ніяких”, – додає Олександра Матвійчук.

Зараз, коли ситуація зі зниклими безвісти набуває величезного масштабу, уряд обіцяє і масштабну діяльність з пошуку. Тим, хто шукає своїх рідних, лишається жити надією.