Понеділок, 20 травня

“Щупальця русского міра”: чи місце українофобам в українській школі

Російські письменники таки залишаться в програмі українських шкіл. Попри заклики громадськості та вердикт профільних експертів. Це значить, що першого вересня українські діти підуть до шкіл і знову вивчатимуть літературу вбивць та окупантів.

Джерело:  Еспресо.tv.

Хороша новина полягає в тому, що ні Пушкіна з Лєрмонтовим, ні Достоєвського з Толстим уже не вивчатимуть. Але й остаточної перемоги здорового глузду не сталося. У шкільній програмі залишать відвертого українофоба Булгакова, Владіміра Королєнка, який вважається прикладом українського обрусіння і зомбує шестикласників зневагою до українців, а також цілком совєцьких письменників Ільфа й Пєтрова та Анатолія Кузнєцова. 

Міносвіти у пошуках “хароших русскіх пісатєлєй”

Історія про те, як Міносвіти торгується з українським суспільством та експертним середовищем, намагаючись протягнути до шкіл бодай якихось русскіх пісатєлєй, вражає своїм цинізмом. Коротко нагадаю зміст попередніх серій цього гидотного серіалу. 

Спершу міністр Сергій Шкарлет всіляко ігнорував проблему, а потім переклав відповідальність за вилучення росіян зі шкільної програми на фахову робочу групу, та й то — після хвилі обурення експертів і лідерів думок 

Робоча група на п’ятому місяці повномасштабного вторгнення прийняла однозначне рішення: повністю вилучити росіян зі шкільної програми. Але й тут від Шкарлета запахло русскім духом — рекомендації експертів він сприйняв у дусі “нє всьо так однозначно” і натякнув, що останнє слово має бути за Міносвіти. Докладніше про ці перипетії ви можете прочитати в нещодавній статті Еспресо. 

І ось на днях функціонер МОН Юрій Кононенко, який відповідає за шкільну освіту, офіційно прокоментував позицію Міністерства: “Прийнято рішення, що письменники, які писали російською мовою, але творчість яких була тісно пов’язана з Україною, тобто або вони народилися в Україні, або довгий час жили в Україні, або відображали в своїх творах українську тематику, — їхня творчість буде залишатися в навчальних програмах. Це, наприклад, Микола Гоголь або Володимир Короленко. Так же точно вивчатиметься твір Михайла Булгакова “Собаче серце”, в програмі залишиться вивчення твору Анатолія Кузнєцова “Бабин Яр”, ну і такий твір, як “Дванадцять стільців” Ільфа і Петрова”, — заявив чиновник в ефірі телемарафону єдиних новин. 

Тобто, по суті, Міносвіти проігнорувало однозначну позицію робочої групи, яка закликала виключити зі шкільної програми усіх перелічених Кононенком письменників. 

Аргумент “вивчатимемо у школі тих, хто пов’язаний з Україною” є цілковито абсурдним, адже це класичний приклад підміни змісту формою. Наприклад, Булгаков народився у Києві — це форма, а Булгаков українофоб — це зміст. Короленко народився в Житомирі, а помер у Полтаві — форма, а Короленко зневажливо писав про українців — це вже зміст. Ігнорувати ці факти як мінімум дивно на тлі військової агресії рф. 

Чи справді Булгаков був українофобом? 

“Щупальцем русского міра” Михайла Булгакова називав історик Володимир В’ятрович іще багато років тому. Мотивував він це тим, що Булгаков є одним з інструментів кремля для нагадування українцям про єдиний культурний простір — ба навіть для його відтворення. В цьому ж переліку історик називає Пугачову, Цоя, Висоцького та “Іронію судьби”. Але різниця з Булгаковим колосальна, адже він тут єдиний, кого українська держава просуває на офіційному рівні, нав’язуючи його творчість українським дітям в обов’язковій шкільній програмі. 

І з цим складно не погодитися — схоже, київське походження Булгакова є тим троянським конем, завдяки якому цього “харошого русского пісатєля” Міносвіти досі намагається протягнути на уроки світової літератури. Але який Київ прославляє Булгаков? Схоже, що аж ніяк не наш, український Київ. 

Булгаков був не просто російським письменником, який народився в Києві. Він був російським шовіністом і прихильником імперії. До самої ідеї суверенної України він ставився вкрай вороже. Іншими словами, він ненавидів усе те, за що ми просто зараз боремося. Докторка філологічних наук Лариса Масенко наголошує, що “Булгаков як російський інтелігент з імперською свідомістю не міг уявити Україну поза Росією. Ідея української державної самостійності була йому чужою й неприйнятною. Для білогвардійського офіцера і більшовицькі війська, і українські вояки, що ввійшли до Києва в січні 1918 року, були ворогами, які загрожували “єдиній і неділимій” Російській імперії розпадом”.

У єдиному великому київському тексті Булгакова — романі “Біла гвардія” — є чимало епізодів, які демонструють імперську зверхність і ненависть автора до боротьби українців за свою державу. Один із центральних персонажів роману Алєксєй Турбін характеризує українську мову та зовнішність українців так: “Хто тероризував російське населення цією мерзенною мовою, якої навіть на світі не існує? Гетьман! Хто розвів усю цю гидь з хвостами на головах? Гетьман”. 

І це стверджує герой, прототипом якого, за словами лінгвіста Бориса Гаспарова, був сам Булгаков. Тобто оці хвости на головах, які так огидно римуються з “кастрюлєголовими” — схоже, це і є позиція русского пісатєля, якого Міносвіти досі тягне в нашу школу. І який, помітьте, стверджував, що ніякої української мови не існує!

Можливо, хтось скаже, що “Бєлая ґвардія” в шкільній програмі відсутня, а в повісті “Собаче серце”, про яку згадує Кононенко, немає відвертої українофобії. Але цей факт не скасовує того, що сам Булгаков зневажливо ставився до українців. До речі, робоча група при Міносвіти, пропонуючи вилучити цей твір зі шкільної програми, керувалася навіть не цим і не лише розв’язаною росією війною, а тим, що “повість Булгакова важка для сприйняття учнями внаслідок складного історичного контексту”. 

І справді, вивчають її у дев’ятому класі, а відповідний період на уроках історії проходять лише у десятому, тож рішення робочої групи логічне з багатьох точок зору. Але не для Міносвіти, яке сліпо тягне Булгакова до школи. 

До того ж “Собаче серце” є критикою совєтів, але критика ця — з боку російського імперця, який побивається за билоє вєлічіє рассєюшкі. Чи потрібен він у сучасній українській школі? Питання риторичне… 

Владімір Королєнко, хохли і холопи 

Ще цікавіша історія — з вивченням у школі повісті “Сліпий музикант” Владіміра Короленка, адже вона просто-таки наповнена зневагою до українців навіть на рівні мови. Попри те, що автор народився в Житомирі, а помер, намотавшись по світі, у Полтаві, цим його зв’язок з українським контекстом і закінчується, адже Королєнко мав виразну російську ідентичність. Микола Міхновський відверто назвав його зрадником українського народу, а Євген Чикаленко вважав його зразком обрусілого українця, який не сприймав українського національно-визвольного руху. 

Знову хтось може заперечити, мовляв — що з того, все одно його пропонують вивчати на уроках світової літератури, а “Сліпий музикант”, може, геніальний твір. Так от, у тім-то й річ, що геть не геніальний. Критики вважають Короленка посереднім письменником, і вже цього цілком достатньо для того, щоб прибрати його творчість зі школи. А окрім цього, ви будете в шоці, зазирнувши під обкладинку “Сліпого музиканта”…  
 
У першому ж рядку повісті Короленко пише, що дія відбувається в Південно-західному краї (або мовою оригіналу “Юго-западный край”). Так він називає Україну, розташовану на Південному Заході російської імперії. А от самих українців Короленко постійно називає хохлами, українських селян — хлопами. 
 
Буває, що на одній сторінці це принизливе для українців слово та похідні від нього трапляється чотири рази! Тобто Короленко відверто ним зловживає. До речі, жодного разу в “Сліпому музиканті” не вживається зневажлива назва до представника іншого народу, тільки українці виявляються упослідженими. І ось цю насолоду приниженням українців від “русского дворяніна” Королєнка Міносвіти хоче й далі нав’язувати нашим шестикласникам, та ще й під час повномасштабного ворожого вторгнення…  
 
Крім Булгакова та Короленка МОН прагне залишити в шкільній програмі, цього разу серед творів для додаткового читання, сатиричний роман “Дванадцять стільців” Ільфа і Петрова та роман-документ “Бабин Яр” Анатолія Кузнєцова. 

Ми чудово знаємо, що в “Дванадцяти стільцях” зашита симпатія до справедливих совєтів, та й узагалі цей твір настільки відомий, що учні й без усіляких програм запросто натраплять на нього в нашому культурному просторі. А от “Бабин Яр” цікавий тим, що сподобався одному з ключових ідеологів СРСР Михайлові Суслову, і цей факт характеризує книгу щонайменше як підозрілу. Безперечно, тема розстрілів у Бабиному Яру потребує уваги, але її можна розкрити на уроках історії, або й на уроках української літератури — вивчаючи в одинадцятому класі потужну збірку Маріянни Кіяновської “Бабин Яр. Голосами”. 
 
Залишається сподіватися, що українська громадськість таки переконає МОН не підходити до гуманітарної шкільної освіти аж надто формально та виключити з програми творчість російських авторів, від якої за кілометр тхне “русскім духом”, а геніальністю й не пахне. У цьому міністерству може допомогти петиція, на підтримку якої в українців лишається понад два місяці. 

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.