Греція, серед інших, нещодавно пережила телепроєкт, який визначив десятку найвідоміших греків в історії. Порівняно з іншими подібними проєктами виглядає вона чудово. Ця країна зовсім не рясніє політиками, воєначальниками та іншими кровопускачами: п’ятий у її списку Сократ, шостий — Арістотель, дев’ятий — Платон, хто ж не позаздрить?
А онколог Георгіос Папаніколау, винахідник тесту на раннє виявлення раку шийки матки, рятівник мільйонів жінок на всій планеті, який посів почесне друге місце, особисто у мене взагалі чорну заздрість викликає…
Та перше місце все одно, як і скрізь, дісталось чоловікові, що своїми руками вбив безліч людей, а вже скільки згубили за його наказами, й не злічити. Але ж багато в чому він випереджав свій час, відзначав людей за талантами, а не за походженням, хвалив, підносив і наближав персів, які програли йому війну, а грецьку культуру, одну з передових на той момент, розповсюдив до кордону з Китаєм.
Навіщо з цього приводу стільці трощити — Александр Македонський, безперечно, був героєм. Але хто ж його батьки, які наділили дитя такими генами і так його виховали? Давайте про них і поговоримо.
МІСЦЕ ДІЇ
Македонія — все ж таки царство, яке вже на момент народження Александра мало щонайменше півтисячолітню історію, тож воно радше не на півночі Греції, а на північ від Греції. Хоча мова майже та сама: афінянин або спартанець розуміє македонця не набагато гірше, ніж киянин львів’янина.
Проте самі македонці безнадійно комплексують від культурної переваги класичних греків, великих мудреців і діячів мистецтва практично не породжують і шалено радіють, коли їхнього царя Александра I після неприємної дискусії таки допускають до Олімпійських ігор, на які всім, хто не є еллінами, вхід заборонено.
Це царя, прозваного Філелліном — другом греків (до речі, виходить, не зовсім греком!), який героїчно ухилявся, як міг, від наказів Ксеркса допомагати персам у завоюванні Греції, ба більше — постачав грекам розвіддані, ризикуючи царством і життям.
Утім, це нормальний патріотизм жителя діаспори, чиє романтичне бачення рідного краю не затуманюється реальними неподобствами, які там відбуваються. А взагалі, питання приналежності до нації пов’язане не стільки з предками і місцем народження, скільки з переконаннями, хоч би як не обурювалися цим расовий відділ гестапо і подібні за духом контори.
ТРЕБА ОДРУЖУВАТИСЯ
Оскільки вже Філіпп Македонський потрапив на престол, треба було думати, кому його передати. Час обзаводитися спадкоємцями, і слід вибрати, від кого саме. Інтимних проблем у заможного жителя балканського півострова бути не могло — в разі чого купи собі рабиню й вирішуй з нею ці проблеми так, як тобі видається доречним.
Навіть не обов’язково саме рабиню — кохання до симпатичного хлопчика вважалося в ті часи навіть більш моральним, адже не було пов’язане з продовженням роду. Тож майте на увазі — практично всіх великих грецьких філософів, політиків і скульпторів у СРСР запроторили б до в’язниці за горезвісною 121-ю статтею.
Проте шлюб вважався теж справою настільки важливою, що давньогрецькі чоловіки, турбуючись про дружин, позачиняли їх у гінекеях, жіночих половинах будинків, майже так само, як мусульмани в гаремах. Античність була цілком чоловічим світом, у якому права в жінок були приблизно такі самі, як у їхнього браслета чи хустки.
Щоправда, такі жінки, як Аспазія, домагалися речей геть немислимих для більшості їхніх товаришок. Та чи багато їх було? Хоча знаходилися, та ще й які, — ми зараз це побачимо…
З БАГАТЬМА ІМЕНАМИ
Не очікує неприємностей від жінок і молодий цар Філіпп. Він розширює кордони свого царства успішними війнами, але ж є й інші засоби — скажімо, династичні шлюби… До речі, хоча у грецького чоловіка зазвичай одна дружина, формальної заборони на полігамію немає — не грецьким же богам це забороняти!
Хто заборонить царю людей те, що можна царю богів Зевсу, — хтось хоче спробувати, надто життя набридло? Філіппу ще й двадцяти п’яти не виповнилося, а він уже одружений з фессалійками Нікесіполедою та Філіною, македонкою Філою та іллірійкою Аудатою. Для мусульманина чотири дружини — це межа, але пророк Мухаммед народиться лише років за вісімсот, і ніхто не насмілиться натякнути Філіппу, що п’ята дружина — це вже занадто…
Дочку царя Епіра, невеликої держави поруч із Македонією, спочатку кликали Поліксеною, але у греків ім’я не обов’язково давали на все життя. Прозвали філософа Арістокла за кремезність Платоном (це означає «широкоплечий», порівняйте зі словом «плато») — ось ми і зараз знаємо його під цим ім’ям. Так і Поліксена одного разу стала зватися Міртілою — якщо дуже закортіло, будь ласка.
НА СВЯЩЕННОМУ ОБРЯДІ
Під цим ім’ям вона поїхала на уславлені Самофракійські містерії, таємний для непосвячених і вкрай престижний релігійний обряд, де вона й зустріла Філіппа. Вони одразу помітили одне одного — Філіпп був увесь у шрамах, і хоча поки що з двома очима, всі здогадувалися, що це ненадовго (вибили стрілою під час чергової облоги, п’яти років не минуло).
А Міртіла (тоді ще її звали так) виробляла на містеріях таке, що навіть досвідчені учасники крутили пальцем біля скроні. Розмахувати під час містерій, як вона, двома здоровенними зміями було круто навіть для цих обрядів, що недаремно називалися вакханаліями та цілком припускали такі речі, як неочікуване насильство й убивства тих, хто трапився під руку чи повільніше бігає.
Вони миттю впали в око один одному — маніякам подобаються жінки-вамп, та й узагалі, одруження з царівною сусіднього царства зазвичай справа вигідна. Після весілля Філіпп раптом дружину перейменував, і вона стала зватися Олімпіадою — вже не знаю, чому.
Та оскільки вона саме під цим ім’ям народила того самого Александра, який нещодавно очолив хіт-парад знаменитих греків, її під цим ім’ям і запам’ятали, хоча під кінець життя вона ще раз змінила ім’я на Стратоніку. Розповідати про Александра я багато не стану — про нього і так всі знають, а тут ідеться про його батьків.
ЦЕ ВЖЕ ЗАНАДТО!
Тепер давайте про сумне: сімейне щастя екзотичної пари не затягнулося. Філіпп почав побоюватися подружнього ложа — окрім жінки, там цілком може опинитися справжня змія. Вважати це неможливим я б не став — чи мало в Греції вужів? Та особисте життя цього подружжя швидко стає дивним. Сина вони обожнюють і виховують, як можуть, — і тато-забіяка, і мама-психопатка.
Але, не бажаючи лежати на подружньому ложі зі зміями, Філіпп розв’язує особисті проблеми з будь-якою вподобаною арфісткою або танцівницею на бенкетах (гарненький хлопчик теж годиться, це ж античність…). Тим паче що на цих бенкетах Філіпп так активно зловживав дарами Діоніса, що міг і переплутати стать партнера з п’яних очей, здоров’я ж нівроку — нап’ється вранці води з оцтом, що замінює грекам огірковий розсіл, і знову як скельце.
Втім, політесу щодо дружини він спочатку дотримувався, навіть коли перебирав так, що не помічав на подружньому ложі жодних зміїв, окрім зелених. Але чи надовго це?
На одному з таких бенкетів Філіпп накоїв взагалі щось неймовірне — привселюдно, нікого не соромлячись, із застосуванням насильства, виконав, так би мовити, подружній обов’язок не з Олімпіадою, а з її рідним братом, Александром Молоським. Посилання на вільні грецькі звичаї тут недоречні — у нас, знаєте, теж інтим хлопця з дівчиною в закритому приміщенні на крохмальних простирадлах — справа, скоріше, схвальна, а майже те саме в галасливій компанії під час пиятики — гріх, який не пробачається.
РОЗЛУЧЕННЯ Й ДІВОЧЕ ПРІЗВИЩЕ
Це не кажучи про те, що Філіпп паралельно примудрився ще й закохатися в знатну македонку Клеопатру, що для епіротки Олімпіади ще небезпечніше — у нової симпатії Філіппа купа знатної і впливової рідні. Вони швидко змусили Філіппа оголосити про розлучення з Олімпіадою — царю видніше, може він розлучитися чи ні. Виходить, Александр уже не спадкоємець?
Дядько Клеопатри Аттал вважає саме так — на весіллі своєї племінниці з Філіппом він відкрито просить богів, щоб у парочки швидше народився законний спадкоємець престолу. Почувши це, Александр закричав: «Так що ж, негідник, я, по-твоєму, виродок?» і жбурнув в Аттала коштовним кубком (я впевнений, що влучив!).
Тут Філіпп вихопив меч і кинувся до сина з явним наміром його вбити — даремно він це так: Александр — силач і вправний воїн, а Філіп на той час був уже одноокий і однорукий, та ще й п’яний настільки, що не добіг — об щось перечепився, впав і вирубився.
Александр гидливо сказав, що цікаво подивитися на сміливця, який хоче переправитися з Європи в Азію, а сам падає, намагаючись пройти від ложа до ложа (тоді на бенкетах не сиділи, а напівлежали), але одразу ж швидко втік до Епіра, до потерпілого Александра Молоського, і правильно зробив — було схоже, що розлученням Філіпп не обмежиться…
ПРОЩАВАЙ НАЗАВЖДИ!
Нікому в царстві така сварка не потрібна, і багато хто намагається всіх примирити. Александр повернувся — однаково спадкоємець потрібен, Клеопатра народила доньку, та й Олімпіада теж зайняла свої апартаменти (розлучилися вони чи ні — Філіппу видніше, але спитати в нього ніхто не наважиться), Александру Молоському пропонують за дружину ще одну Клеопатру, сестру Філіппа, — нібито мир, дружба, жуйка…
На весіллі, яке вирішили відгуляти в місцевому театрі, Філіпп у супроводі двох Александрів і, звісно ж, охоронця (без нього цареві непрестижно) заходить у вузький прохід, що відокремлює палац від театру, свита трохи відстає… Чекайте, а хто цей охоронець?
Його всі знають — Павсаній, велетень і красень, до речі, теж інтимний партнер Філіппа (бачите ж, до статі йому байдуже). Він посварився з Атталом, і той вчинив з ним, як Філіпп з Александром Молоським — теж на бенкеті, та ще й слуг покликав подивитися і взяти участь. Скарги Філіппу результату не дають — Аттал для нього небезпечніший за Павсанія.
І Павсаній впорався з цим сам — у вузькому проході він щосили б’є царя кельтським кинджалом поміж ребрами. Усе, охоронець йому не потрібен, двічі його все одно ніхто не вб’є. А Павсаній кидається навтьоки, але двоє наближених Александра, Пердікка і Леонат, наздоганяють його й пронизують списами — тепер він вже точно не видасть спільників. А хто міг так ненавидіти Філіппа? Досі висувають різні гіпотези, та самі бачите, що є кого підозрювати.
АНТИЧНИЙ ФІНАЛ
Через багато років Александр у п’яній бійці вбиває свого друга Чорного Кліта з вигуком: «Вирушай-но до Філіппа, Парменіона й Аттала!» Аттала та полководця Парменіона було вбито за наказом Александра — отже, виходить, і Філіппа? У п’яного Александра на язиці було те, що у тверезого на думці?
Тепер уже не дізнаємося, проте Олімпіаді добре — її проблеми розв’язано. Вона Філіппа вочевидь дуже кохала, а сильні почуття не зникають, та іноді змінюють знак… Поки Александр завойовує Персію, Олімпіада спокійно править у Пеллі, постійно відчайдушно сварячись із намісником Александра Антипатром. Той скаржився Александру, але після прочитання одного з його листів цар сказав: «Антипатр не розуміє, що одна сльозинка матері варта тисячі таких листів».
А от після смерті Александра почався хаос. Олімпіада захопила владу в Македонії за допомогою рідного Епіра, накоїла там жахливих звірств, і син Антіпатра Кассандр, нічим не кращий, ніж сама Олімпіада, взяв в облогу Підну, де замкнулася стара цариця. Підна впала, і Кассандр послав 200 воїнів вбити Олімпіаду, але вони не змогли — на матір Александра ніхто не спромігся підняти руку.
Тоді Кассандр нацькував на Олімпіаду рідню вбитих нею знатних македонців, і ті помстилися за давнім звичаєм — побили її камінням. Вона зустріла смерть мужньо — загорнулася у свій чорний плащ і не зронила жодного звуку, коли в неї вже летіло каміння. Ось вона, античність, — грандіозним було все: і хоробрість, і підлість, і любов, і вбивство. Куди вже нам, нинішнім!
Автор: Борис Бурда
