Шість культових українських мультфільмів

На початку цього тижня в Україні зчинився скандал через нібито заборону книги Михайла Булгакова Майстер і Маргарита. Деякі проросійські політики пішли далі і в ефірі нині забороненого указом президента каналу почали жалітись, що українські діти не зможуть подивитись радянські мультфільми.

Тому НВ разом з кінознавцями Довженко-центру вирішили нагадати про культові українські мультфільми з колекції об’єднання Укранімафільм, які неодмінно варто переглянути.

Творче об’єднання Укранімафільм виникло на околицях Києва на базі студії науково-популярного кіно Київнаукфільм наприкінці 1950-х років. Творчій команді об’єднання вдалося не лише продовжити традиції перших міжвоєнних українських мультфільмів, але й створити ряд самобутніх образів. Мультфільми Пригоди капітана Врунгеля (1976−1979), Лікар Айболить (1984−1985), Острів скарбів (1986−1988) та багато інших стали символами української анімаційної школи, а також — незабутніми образами дитинства не одного покоління глядачів.

1. Пригоди Перця (1961)

Екологічний трилер Пригоди Перця, який і по сьогодні не втрачає актуальності, став першим анімаційним фільмом новоствореного Творчого об’єднання художньої мультиплікації при Київнаукфільмі. Двадцятихвилинний мультфільм, створений за злободенними сюжетами з культового сатиричного журналу Перець, знімали майже два роки непересічні кінематографісти.

Авторами фільму стали без перебільшення піонери української анімації Ірина Гурвич та Іполит Лазарчук. Зокрема останній був режисером постановником мультфільму Тук-Тук та його приятель Жук (1935) — мультфільму, від якого історики кіно ведуть відлік української анімації. Музику до фільму пише легендарний Оскар Сандлер, композитор, який серед іншого, активно співпрацював з естрадним дуетом Тарапуньки та Штепселя.

Понад те, на непростих зйомках Пригод Перця загартувалися прийдешні класики української анімації: Володимир Дахно (Як козаки…, Енеїда), Давид Черкаський (Острів скарбів) та Євген Сивокінь (Людина і слово (1973)).

2. Як козаки в футбол грали (1970)

Тріо козаків підбурюють Січ для звитяг на футбольних полях Європи. Під акомпанемент Козацького маршу, за допомогою хитрощів, гопака та характерництва козаки почергово драматично перемагають лицарів, мушкетерів та англійських джентльменів. Причому британці з команди Острів зазнають поразки з фантастичним рахунком 3−13, що дозволяє козацтву отримати золотий кубок з рук самої королеви.

Другий фільм з козацького циклу Володимира Дахна про незмінних Грая, Ока та Тура повторив успіх першої частини — створеної на три роки раніше пілотної серії Як козаки куліш варили.

Безпечний в радянський час гумористичний модус звернення до козацької теми, влучне кепкування з національних стереотипів та прямолінійний оптимізм головних героїв дозволили авторам лише в класичній версії випустити дев’ять серій про козаків (1967−1995), кожна з яких користувалась незмінним інтересом у глядачів різного віку.

3. Як годували ведмежа (1976)

Тато-ведмідь в стильній білій кепці Чернігів (чим не ідея для мерчу?) і мама-ведмедиха рішуче налаштовані нагодувати сина кашею. Величезний спойлер: каша так і залишиться у тарілці; але в ведмежій родині все одно запанують любов і злагода.

У маленькому восьмихвилинному етюді режисера Київнаукфільму, архітектора за першою освітою Єфрема Пружанського немовби оживають та починають рухатись сторінки типового дитячого мальованого журналу, з їхніми кумедними мовчазними персонажами та повчальними головоломками. А саундтрек композитора Геннадія Саська не позбавлений модного «вусатий фанк”-вайбу.

Як аніматор Пружанський, між іншим, доклався до створення Пригод козака Енея Ніни Василенко — екранізації Котляревського, що на 22 роки випередила неймовірну Енеїду Володимира Дахна.

4. Аліса в Дивокраї (1981)

Дівчинка Аліса випадково проходить крізь дзеркало і потрапляє у неймовірний світ. Там вона заводить товариство з квітами, Хитуном-бовтуном, шаховими фігурами та потрапляє у вир інтриг в боротьбі за корону.

Елегантний та гротескний фільм Аліса в Задзеркаллі — як і її приквел Аліса в Дивокраї — були створені Єфремом Пружанським за мотивами тексту культового британського фантаста Льюїса Керрола. Причому екранізація цих твору в межах соцреалістичної радянської культури була можлива лише у вигляді анімації з активним закадровим коментарем. Надто двозначно і контркультурно виглядали всі ці «бармаглоти», «чорні королеви» та «дзеркальне молоко» в ескапістську добу «застою».

Сценаристом фільму (як й Аліси в Дивокраї) був Євген Загданський — легендарний співавтор фільмів Фелікса Соболєва та редактор студії Київнаукфільм.

5. Острів скарбів (1986−1988)

Працівник портового трактиру Джиммі Гокінс вирушає в експедицію на пошуки скарбів капітана Флінта. В нього є карта, яку приніс в трактир важко хворий Біллі Бонс, і команда бувалих помічників-моряків — але деяким з них не слід довіряти.

Двогодинний переказ англійської пригодницької класики з сюрреалістичним слепстіком, що не поступається кращим зразкам Hanna-Barbera, натяками на західну поп-культуру, авангардистськими «ракурсами» камери, та ще й розлогими ігровими вставками в жанрі перебудовної рок-опери: одне слово — шедевр, головний в блискучій кар’єрі Давида Черкаського.

До того, нагадаємо, режисер вже створив серіали Пригоди капітана Врунгеля (1976−1979) і Лікар Айболить (1984−1985), але Острів виявився радикальнішим: вкрай ідіосинкратичним, з чорним піратським почуттям гумору, багатошаровими візуальними ґеґами і принциповою відсутністю фірмової радянської поблажливості у розмові з дітьми.

6. Засипле сніг дороги… (2004)

Одного зимового вечора літній чоловік, попихкуючи люлькою біля каміну, пригадує найбільш зворушливі моменти свого життя. В його пам’яті постають і зникають, немов сліди на снігу, спогади про безтурботне дитинство, юність, яка припала на роки війни, сумні втрати і переможні салюти, кохання і теплі сімейні прогулянки. Компанію йому складає лише вірний пес — один із героїв і співучасників його давніх вражень.

Ліричний «фільм-ностальгія» або «фільм-спогад», як його називає автор, рефлексує над тим, як працює пам’ять людини. Відчуття тепла і близькості автор передає не лише у змісті, але й у техніці створення фільму. Різні відтінки білого він досягає, використовуючи сіль і обсмажену манку, чорний колір дає вугілля.

Авангардний мінімалістичний стиль мультфільму Євгена Сивоконя не лише продовжує традиції східноєвропейської анімації, але й багаторічні експерименти автора. Мультфільм, створений в період переможної ходи комп’ютерної повнометражної анімації, виглядає елегантною крафтовою роботою, де відчувається рука і погляд майстра.

Музику до цього фільму, як і до більшості інших робіт режисера, створив непересічний композитор Вадим Храпачов. Мультфільм мав успішну фестивальну кар’єру, зокрема отримав головний приз у номінації Найкращий анімаційний фільм на фестивалі у Клермон-Ферані.

Євген Сивокінь — людина, на якій уже кілька десятиліть тримається школа української анімації, він — учень одного із засновників української анімації Іполита Лазарчука, який став вчителем для більшості наших сучасних аніматорів.

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.