Як українець створив вакцину від чуми й холери: дивовижна історія

Український вчений, одесит Валдемар Мордехай Хавкін врятував мільйони життів своєю чудодійною “лімфою Хавкіна”. В англійських газетах його називали “благодійником людства” і “великим філантропом”.

Про це пише Обозреватель

Гуляючи по Бомбею, або (як прийнято називати південну столицю Індії після повалення британського ярма) Мумбаї, можна наштовхнутися на величний білий палац із вивіскою: Haffkine Institute. Індуси за огорожею парку розповідають: ласкаво просимо в найбільший в Південній і Південно-Східній Азії НДІ бактеріології і епідеміології! Haffkine – це наш “великий білий цілитель”, Махатма! Ну, британець якийсь, думаєш ти. А тим часом заходиш на їхній сайт в інтернеті й бачиш, що це Ukrainian scientist, справжнісінький одесит Валдемар Мордехай Хавкін. “Найбільш невідомий чоловік, великий філантроп, якому аплодує вся Європа, а на батьківщині він нікому не відомий”, – написав про нього Чехов.

Інститут носить ім’я нашого земляка з 1925 року, коли доктор Хавкін, що приїхав рятувати індусів, заснував тут найбільший центр із вивчення чуми й холери. Саме він винайшов вакцини від цих недуг. Першим у 1892 році в розпал епідемії в Європі ввів власне творіння самому собі, ставши національним героєм Франції тих років, викликавши величезний авторитет у Луї Пастера. Єдиний українець, що нагороджений одним із найвищих орденів Великобританії з рук королеви.

Народився він 15 березня 1860 в сім’ї вчителя Казенного єврейського училища. Дідусь по матері, яку звали Розалія, викладав давньоєврейську мову в тому ж училищі – що дивуватися мудрому імені хлопчика (згодом він частіше представлявся Володимиром). Навчався Хавкін у хедерe, а потім – у російській гімназії в Бердянську. Після її закінчення в 1879 році Хавкін повернувся в рідне місто: Одеса тоді була центром вільнодумства й культури, воістину перлиною південного узбережжя імперії. Хавкін вступив на природничо-науковий факультет Новоросійського університету і став учнем таких світил, як Сєченов, Ковалевський, Умов та Ілля Ілліч Мечников, під впливом якого він зацікавився зоологією найпростіших.

У студентські роки активний Хавкін приєднався до гуртка революціонерів-народників. За це його двічі виганяли з ВНЗ і навіть заарештовували. Облишив своє бажання поліпшити життя простого народу лише після того, як його колеги по гуртку вдалися до тероризму. Щоб полегшити талановитому юнакові наукову кар’єру, університетське керівництво запропонувало йому прийняти православ’я. Хавкін відмовився й услід за своїм професором Мечниковим поїхав у 1888 році до Швейцарії, де отримав посаду приват-доцента Лозаннського університету.

У 1889 році Хавкін за рекомендацією Мечникова став співробітником Пастерівського інституту в Парижі. Луї Пастер – учений, генію якого ми зобов’язані, зокрема, “пастеризації” продуктів, став навчати одесита Хавкіна. Основним напрямком робіт молодого науковця став захист людського організму від інфекційних хвороб за допомогою сироваток і вакцин. День за днем, ніч за ніччю – досліди над сотнями лабораторних тварин, експерименти, спроби, помилки й знову спроби. До 1892 року Володимир Хавкін створив першу ефективну вакцину проти холери.

Щоб довести її лікувальні властивості, потрібно було публічно продемонструвати безсумнівний позитивний результат. Найменша помилка в розрахунках могла призвести до смерті. І Хавкін випробовує препарат на собі. Безпечність засобу була доведена!

Навесні 1892 року в Туркестані був зафіксований масовий спалах холери; від південних кордонів імперії недуга рушила вглиб Росії. Європі загрожувала п’ята за століття епідемія. На прохання Хавкіна сам Пастер запропонував Російській імперії новий засіб для боротьби з хворобою. Але, пам’ятаючи бунтівне минуле вченого, пропозицію рішуче відхилили. Втім, і владні структури Франції та Іспанії, де спостерігалися осередкові спалахи холери, не поспішали прийняти допомогу від російського емігранта. Багато прославлених медиків вважали саму ідею вакцинації шкідливою і небезпечною витівкою й були готові на все, аби не допустити в найвищий храм медицини якогось одеського зоолога з його мікроскопічними тваринами.

Зате уряд Британії дозволив Хавкіну випробувати засіб у Індії, де в цей час лютувала епідемія холери, забираючи сотні тисяч людських життів. На початку 1893 року доктор вирушив туди в ролі державного бактеріолога; йому знадобилося всього трохи більше, ніж два роки, щоб налагодити виробництво вакцини в Калькутті. Він особисто брав участь у імунізації понад 42000 осіб. Внаслідок цього захворюваність на холеру і смертність від неї в Індії скоротилися в десятки разів. Щеплення вакциною Хавкіна стали після цього масовими й застосовуються в покращеному вигляді дотепер.

Таким же вирішальним був внесок Хавкіна в боротьбу з чумою, епідемія якої вразила в 1896 році друге за величиною місто Індії, Бомбей, і його околиці. У Старому місті, у збереженій з часів португальського панування резиденції губернатора він за три місяці виготовив протичумну вакцину і 10 січня 1897 року випробував її на собі, а потім протягом декількох років безпосередньо брав участь у імунізації населення. Почавши свій шлях в Бомбеї, протичумна вакцина Хавкіна набула поширення у всьому світі. За 40 років було зроблено щеплення – і тим самим врятовано від смерті – понад 35 млн. осіб. Створена Хавкіним невелика протичумна лабораторія стала згодом найбільшим у Південній і Південно-Східній Азії дослідним центром з бактеріології та епідеміології, який з 1925 року має назву “Інститут імені Хавкіна”.

У 1897 році королева Вікторія нагородила Хавкіна одним із найвищих орденів Британської імперії. На честь нього в Лондоні організували прийом, на якому були присутні найбільші англійські медики, а з вітальним словом виступив знаменитий хірург Лістер, який подякував Хавкіну за все те хороше, що він зробив для Індії – і тим самим для Великобританії. Зауваживши водночас: “З усього мерзенного, що є у світі, найогидніше – антисемітизм”.

У 1904 році доктор Хавкін повернувся до Швейцарії. У 1915 році він був запрошений військовим відомством Великобританії для консультацій: чи вакцинувати британських солдатів, які вирушають в колонії, та що там колонії – тих, хто йдуть на війну? До досліджень нашого вченого вони поставилися з більш ніж глибоким інтересом, свідоцтва якого, звісно ж, досі зберігаються в британських архівах під грифом “цілком таємно”.

Наступні роки Хавкін провів у Парижі. “Не пам’ятаю людини більш скромної, тонкої і розвиненої душі, до такої міри вірної своїм принципам”, – відгукувався про нього приятель, доктор Гілель Яфе. Спосіб життя Хавкін провадив аскетичний, всю свою високу платню витрачав на філантропічні цілі, анонімно допомагаючи благодійним товариствам і просто нужденним. У Парижі Хавкін написав статтю, що згодом стала відомою, “Апологія ортодоксального іудаїзму”. У ній він, проаналізувавши значення юдаїзму в історії єврейського народу, робить висновок про те, що прихильність релігійному способу життя є єдиною можливістю збереження єврейського народу. У цій публікації є наступне зауваження: “Завжди, що б я не робив, я розумів, що тягар відповідальності, яку несе мій народ, постійно лежить і на моїх плечах. Ця думка була моєю дороговказною зіркою протягом усього життя”.

В Індії Хавкін добре вивчив колоніальну політику Великобританії, тож не поділяв загального захоплення щодо великого успіху сіоністського руху, оголошення Декларації Бальфура. Підтримуючи ідею відтворення єврейської держави в Землі Ізраїлю, він стверджував, що єврейським воно виявиться лише в тому разі, якщо буде засноване на релігійних принципах. Він відкрито говорив про розчарування, яке чекає євреїв – і, треба зауважити, багато його сумних прогнозів згодом виправдалися.

Разом із друзями Хавкін написав роботу про права євреїв у Ерец-Ісраель і діаспорі й запропонував її до уваги учасників Женевської мирної конференції. У 1920 році він став членом центрального комітету Всесвітнього єврейського союзу (Альянсу), першої міжнародної єврейської організації, що була заснована в 1860 році й мала на меті філантропію та просвітництво. На цій посаді Хавкін боровся з асиміляторськими тенденціями і захищав цивільні права євреїв у країнах Східної Європи.

За дорученням Альянсу та іншої філантропічної організації – Єврейського колонізаційного товариства – Хавкін їде в Росію, Польщу й Литву з основною метою: приділити особливу увагу стану суспільної охорони здоров’я серед євреїв. У 1926 році доктор Хавкін ще раз повернувся до Одеси, тепер уже більшовицької – “на негостинну батьківщину”, як він записав у щоденнику.

З 1928 року і до смерті Хавкін постійно жив у Лозанні. Опублікована в 1930 році британським урядом так звана “Біла книга”, що різко обмежувала в’їзд євреїв у Ерец-Ісраель, цілковито його приголомшила, хоча сам він давно передбачив приблизно такий перебіг подій.

За півтора року до своєї смерті, в квітні 1929-го, Хавкін побував у Берліні. Він зайшов у бюро товариства “Езра”, заснованого німецькими євреями ще в 1884 році для заохочення єврейської колонізації в Ерец-Ісраель (включно з Сирією), і повідомив, що вклав у Лозаннський банк гроші, які після його смерті повинні стати фондом матеріальної допомоги нужденним єшивам Східної Європи. Керівникам “Езри” Хавкін запропонував роль розпорядників. Після його смерті банк повідомив “Езрі”, що цей фонд має на своєму рахунку 1 568 852 швейцарські франки (приблизно 300 тисяч доларів).

Хавкін залишив також величезний архів, що зберігається в Єврейському університеті в Єрусалимі: листи, щоденники, літературні нариси, зокрема, написане в Калькутті дослідження про творчість Оноре де Бальзака (ймовірно, їх “звів” Бердичів, у якому Бальзак пізнав щастя кохання). Доктор Хавкін вів щоденник день за днем, рік за роком, майже без пробілів і замовчувань. Треба було володіти залізним характером, щоб у найбільш екстремальних обставинах – тікаючи від стеження агентів царського Третього відділення, в розпал смертоносних епідемій в джунглях Індії – не закидувати щоденник, фіксувати події різнобарвних днів, з яких складена мозаїка нашого життя.

В Одесі іменем Хавкіна названа вулиця (перейменована з Жовтневої перемоги) – розташована, втім, досить далеко від центральних вулиць Пастера й Мечникова. Давид Маркиш написав про вченого роман “Махатма. Вільні фантазії з життя найбільш невідомої людини”.

У 2019 році нащадок Хавкіна, фінансист Олександр Дуель 1988 року народження, запустив про нього інтернет-проєкт, який починається зі слів: “Це історія про те, хто нас врятував”.

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.