Іван Богдан фігурує в числі п’яти мешканців Речі Посполитої, яких у 1608 році, разом з іншими європейцями, завербувала лондонська вірджинська компанія для перевезення до Америки і створення там чергового британського міського осідку.На вітрильнику “Марія і Маргарита” під командуванням Джона Сміта вони прибули до Північної Вірджинії і, разом з членами екіпажу корабля, заснували перше (!) британське колоніальне поселення у Північній Америці. Що, у цій історії є правдою, а що – вигадкою..?.
“Перший українець в Джеймстауні у 1606 році…” – як наша заокеанська діаспора потрапила на гачок однієї псевдоісторичної вигадки.
Коли ви приїдете до Америки і запитаєте наших тамтешніх земляків, чи знають вони хто був першим, писемно зафіксованим українцем, який ступив на землю Американського континенту, то вам, чи не кожен тут же відповість: “Звісно, знаю. Це був Іван Богдан”. А, інші, більш начитані, уточнять, що той наш земляк був з… Коломиї!.
І, для підтвердження своїх слів почнуть оповідати, що Іван (Ян) Богдан фігурує в числі п’яти мешканців Речі Посполитої, яких у 1608 році, разом з іншими європейцями, завербувала лондонська вірджинська компанія для перевезення до Америки і створення там чергового британського міського осідку.
З цією метою на вітрильнику “Марія і Маргарита” під командуванням Джона Сміта, вони прибули до Північної Вірджинії і, разом з членами екіпажу корабля, заснували перше (!) британське колоніальне поселення у Північній Америці.
Причому, переконаність частини української діаспори за океаном у тому, що саме Іван Богдан був тим першим українцем на американському континенті така, що у 1976 році Український конгресовий комітет в Чикаго випустив навіть поштову марку з портретом Івана Богдана..
Що, в усьому цьому є правдою, а що – вигадкою..?.
Спершу мене насторожила нестиковка низки деталей у цій розповіді.
Насправді, тих перших переселенців привіз не Джон Сміт, а капітан Крістофер Ньюпорт, який був англійським піратом і впродовж 20 років ходив по Атлантиці під британським прапором і грабував судна у басейні Карибського моря.
Ні у нього, ні в якогось іншого тогочасного флібустьєра, ніколи не було корабля під назвою “Марія і Маргарита”. Сам капітан Крістофер Ньюпорт мав, на той момент, під своєю орудою три вітрильника: “Susan Constant”, “Godsped” та “Discovery”.
І, що важливо: усі ці доповнення до історії з реальною висадкою 26 квітня 1607 року групи європейців на місці майбутньої колонії Джеймстаун (зокрема, перелік раніше невідомих конкретних прізвищ), з’явилися щойно у… 1970 році у популярній книжці публіциста Артура Волдо “Справжні герої Джеймстауна”.
Власне, у цій книжці й згадується нас персонаж – Іван Богдан (але на сторінках книжки він виступає вже як поляк Ян Богдан), який разом із чотирма іншими своїми земляками: Міхалом Ловьокі, Збігневом Стефанскі, Яном Мата і Станіславом Садовскі, трактується як перші польські поселенці у Джеймстауні.
А, власне, з цього місця і починається найцікавіше.
За словами самого Артура Волдо, багато уточнень до всієї цієї історії (половина з якої колись справді мала місце – висадка на берег європейців) він почерпнув з унікального манускрипту “Мемуари купця” (Амстердам, 1624), який був написаний “старопольською” мовою Збігневом Стефанскі.
Артур Волдо розповів, що цей унікальний манускрипт було, нібито, виявлено в охопленій вогнем Франції під час Другої Світової війни, а у 1947 році запропоновано для продажу Мечиславу Гайману, який на той час був директором Польського музею в Чикаго. .
Однак, у Мечислава Гаймана не було 5000 доларів, які просили за манускрипт. Але, перш, ніж повернути той унікальний документ, Мечислав Гайман нібито зробив з нього виписки, які й опублікував Артур Волдо у 1970 році.
Саме з цих виписок він, як пише, й довідався про імена п’яти поляків, серед яких значилося й ім’я Івана (Яна) Богдана.
Причому, Артур Волдо був настільки переповнений патріотичними почуттями, що до річниці 350-річчя з часу заснування Джеймстауна (за підтримки тамтешніх Польських Соколів) виготовив і встановив бронзову табличку з іменами “перших поляків у Джеймстауні”.
А тепер підходимо до короткого фіналу усієї цієї історії..
Більш як півстоліття, починаючи з 1970 року (після публікації книжки Артура Волдо) десятки найвідоміших вчених Європи, не кажучи вже про польських науковців, перелопатили у пошуках отого раптово зниклого манускрипту “Мемуари купця” сотні архівів і бібліотек, вийшли на контакт з незчисленною армією приватних колекціонерів і дирекціями антикварних аукціонів, але – все безрезультатно.
Немає цього фоліанту. Ніде немає. Ну, що ж, скажете ви, не вперше і не востаннє відправляються у небуття безцінні реліквії минулого… .
Все то, звісно, так, але у кожної книжки чи стародавнього фоліанту, є своя історія: хто й коли видав чи написав, хто нею користувався, хто і коли робив з неї виписки чи покликався на конкретні її сторінки.
Тобто, кожна друкована, чи написана річ, тим більше, якщо вона є унікальна, то вона обов’язково залишає такі “сліди”. І, про реальне існування багатьох зниклих безвісті середньовічних фоліантів, ми знаємо власне через праці інших авторів, які ними, у свій час, користувалися.
А, от, у даному випадку з тим загадковим рукописним фоліантом, на який покликається Артур Волдо – цілковита пустка… Ніде і нічого….
“Підлила масла у вогонь” сумнівів і стаття директора Музею Пуляського у Варці, Ольгерда Пуцяти, яка була надрукована у журналі “Poland” за серпень 1967 року, в якій він перераховує імена усіх найраніших польських поселенців Джеймстауна.
Але серед них, чомусь, немає жодного, які згадані Артуром Волдо (у тому числі немає й прізвища та імені Івана Богдана). Усі ці сумніви у правдивості слів Артура Волдо були фахово проаналізовані у книзі Зігмунда Умінського “Польські піонери у Вірджинії” (Нью-Йорк, 1974).
Вердикт однозначний: скоріш за все на прикладі із “Мемуарами купця” (1624), маємо справу із зумисне створеним Артуром Волдо, фальсифікатом….
Отож, на закінчення можу лише побажати, щоби популяризатори різних відкриттів (у тому числі й відстеження появи перших українців на американському континенті), не переписували чужі небилиці, а таки дошукувалися першоджерела й прискіпливо його перевіряли. Тим більше, коли мова йде про інформацію, яка претендує на загальнонаціональну увагу…
Автор: Микола Бандрівський, археолог, доктор історичних наук
Джерело: Історична правда.
