Богдан Хмельницький: лідер, дипломат, військовий та… зрадник?

Він був лідером національно-визвольних змагань у 17 столітті та підписав сумнозвісні Березневі статті 1654 року. Суперечки про правильність його дій як і про його роль в нашій історії точаться досі. Ми спробували розібратися якою людиною він був, якими мотивами керувався та яку мету ставив перед собою.

Джерело: Гал-Інфо.

“Все, що я маю, я добув власними силами і шаблею”

Не можна посперечатися із цим твердженням. До речі, цікаво, що Богдан Хмельницький майже ніколи не розлучався зі своєю шаблею

Він постійно брав участь у походах. Спочатку, він воював у війську разом із батьком, однак, коли йому було 25 років, старший Хмельницький загинув. Майбутній гетьман два роки провів у турецькому полоні. Після його повернення до Суботова, батьківського хутора, який залишився йому у спадок, він приєднався до реєстрового козацтва. Звідси почався його шлях як майбутнього лідера Української козацької держави, хоча він неодноразово виказував свою прихильність до польської корони.

Відомо, що він також брав участь у козацькому повстанні 1630-1638 року. Договір про капітуляцію був підписаний рукою Богдана Хмельницького, адже він обіймав посаду генерального писаря у козаків. Після цього почався період “золотого спокою”, який закінчиться вже за десятиліття з ініціативи того ж Хмельницького.

У 1644-1646 роках майбутній гетьман бере участь у війні Франції та Іспанії. Його відсутністю вдома, у Суботові, підло скористався польський підстароста Чаплинський. Він хотів отримати хутір, що і спробував зробити силою.

Під час набігу на хутір було жорстоко побито старшого сина гетьмана. Хлопчик помер. Повернувшись, Богдан Хмельницький зрозумів, що втратив дитину, а Суботів зруйновано. Тоді почалася його особиста боротьба за справедливість, яка згодом переросла у національну.

Хмельницький був дуже законослухняним та хотів все зробити правильно. Він неодноразово звертався до суду, однак там розводили руками. При спробі розібратися особисто Чаплинський замкнув Богдана Хмельницького у в’язниці через підозру у підготовці козацького бунту. Завдяки заступництву дружини польського підстарости Гелени Чаплинської йому вдалося вибратися на волю. І вже тоді він береться за шаблю і піднімає ще одне козацьке повстання проти польської корони, яку він до цього захищав та навіть отримав золоту шаблю за порятунок польського принца від російського полону.

Не можна залишити без уваги ситуацію із Геленою Чаплинською, яка спочатку захистила гетьмана перед чоловіком, а потім стала його дружиною. Так, Хмельницький одружився з жінкою свого ворога. Вона була його найбільшим коханням, однак доля склалася трагічно. Її стратили за наказом Тимоша, сина гетьмана, через підозру у зраді.

“…ми у підданстві та неволі бути у них не хочемо”

Попри те, що початок боротьби мав особистий підтекст для Хмельницького, цілі її були значно масштабнішими. Головною стала ідея заснування власної держави, яку б визнали у світі. Власне, створити її вдалося після перемовин із поляками. Однією із умов миру було визнання земель Української козацької держави, Гетьманщини, незалежними. 

Наступним його кроком, який зробив Хмельницький, для визнання держави іншими цивілізованими країнами стало утвердження монархії. Це, звісно, могло б говорити і про власні амбіції гетьмана, але насправді всі країни того часу, які мали якусь політичну вагу, були монархіями. Тож у січні 1649 року єрусалимський патріарх надав йому титул князя Русі. Завдяки цьому Хмельницький зробив владу у новоствореній державі спадковою, тобто започаткував власну династію. Далі він закріплював зв’язки з іншими монархіями шляхом політичних шлюбів своїх доньок.

Крім дипломатичних питань, йому все ще було потрібно вирішувати і військові, адже національно-визвольна боротьба досі тривала, проте замість перемог вона зазнавала нищівних поразок. Однією із них став програш у битві під Берестечком у 1651 році. Після цього, хоч і ненадовго, та гетьман був змушений прийняти умови принизливого для нього Білоцерківського мирного договору за яким зменшувалася кількість реєстрового козацтва та змінювалися територіальні межі козацької держави.

“Прочув про все те народ України і немов води весняні почав стікатися до Хмельницького…”

Гетьман козацької держави мав колосальну підтримку серед народу. Він у боротьбі зміг об’єднати людей та створити сильне військо, яке гідно протистояло значно чисельнішому угрупуванню. Це свідчить про неабиякі його здібності як правителя та як військового.

Що стосується організації війська, то Хмельницький створив боєздатну армію, яка не поступалася європейським. Гетьман фактично запропонував свою концепцію виснажливої війни шляхом широкого використання методів народної (партизанської). До боротьби було залучено селян та міщан, які не були військовими, але підтримували гетьмана. Стратегія Хмельницького полягала у роз’єднанні війська противника та знищенні його по частинах.

Окрему увагу потрібно приділити методам “психологічної війни”, які теж використовував лідер Гетьманщини. Для поширення дезінформації та створення у стані ворога атмосфери приреченості він використовував розвідку. Такі методи мали місце перед битвами під Корсунем, Пилявцями та Берестечком.

Як дипломат Богдан Хмельницький також робив усе можливе для збереження своєї держави. Він використовував такий прийом як зіштовхування інтересів двох правителів. Він полягав у тому, що перемовини велися із двома монархами, у яких просили протекторату. Переговори велися демонстративно для обох задля досягнення вигідних для козаків умов. Хмельницький використовував цей прийом під час ведення переговорів із російським царем та турецьким султаном.

Варто відзначити, що під час переговорів із ворожою стороною він міг навіть вдавати божевілля, щоб збити опонентів з пантелику.

Він став лідером держави у віці 52 років. На той час це вже була глибока старість. Досвідченість та сила характеру допомогла йому не зламатися після того, як він втратив усе після розгрому Суботова Чаплинським.

“Служити прямо і вільно у всіх справах і повеліннях царських…”

Усіх здібностей Хмельницького не вистачило для того, щоб уникнути союзу із російським царем. У 1654 році після Переяславської ради було підписано Березневі статті, які зараз називають “відправною точкою російської окупації”. Відповідно до них, Гетьманщина зберігала за собою статус автономії зі своїм внутрішнім устроєм та виборним гетьманом. Фактично, самі статі перестали мати хоч якусь вагу уже у 1667 році після підписання Андрусівського перемир’я між Російською імперією та Річчю Посполитою.

Попри те, що документ втратив свою актуальність, це не заважало Російській імперії і не заважає сучасній росії досі апелювати до нього, аргументуючи спорідненість наших народів. Радянський Союз зробив із Богдана Хмельницького героя через підписання ним Березневих статей. Взагалі, гетьман став жертвою пропаганди, адже влада СРСР зробила із нього черговий символ боротьби за рівні права, хоча сама суть його політики була зовсім іншою.

З моменту підписання злощасного документа минуло 368 років, а з моменту втрати його актуальності 355, але це неважливо  для сучасної росії, хоча якби там мали повагу до історичного минулого, то розуміли б, що не мають ніякого права посилатися на недійсний документ, щоб виправдати кілька століть утисків, агресії та територіальних зазіхань.

Богдан Хмельницький підписав Березневі статті, однак саме російська сторона зробила із цього його головне досягнення, замовчуючи при цьому інші, яких насправді немало. Гетьман докладав надзвичайних зусиль для того, щоб вивести Гетьманщину на світовий рівень, однак припустився помилки, яка і робить його персону неоднозначною для нашої історії.

Саме за підписання Березневих статей його найбільше критикують та навіть вважають зрадником, адже зараз ми бачимо наслідки цього кроку, однак навряд чи сам Богдан Хмельницький розумів, що після того, як він поставить підпис під цим документом, то український народ на довгі століття опиниться історично прив’язаним до росії.

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.