Середа, 8 квітня

Сьогодні мені вперше стало соромно за те, що я розмовляю російською мовою. Я клянусь, що віднині буду викорінювати з себе російську мову, хоч виросла в російськомовній родині

Кілька років тому, здається, у 2016-му я опублікувала пост з історією, яка трапилась зі мною особисто. Цей допис набув популярності, його поширювали у різних онлайн ресурсах, але актуальність його не втрачена.

Ми знову чуємо про особливий статус російської мови. І якщо раніше це було через гучні суперечки, то сьогодні крадькома приймаються законодавчі рішення, які підсовують на голосування так званій більшості парламенту. І це ще небезпечніше, ніж раніше, бо настали часи суцільної брехні і підтасовок.

Добре впізнаються російські технології ведення інформаційної війни – патріотів називають націоналістами, фашистами і «партією війни», а прихильників «русского мира» ледь не янголами-миротворцями. Мої друзі нагадали мені про цей пост 2016 року і попросили його повторити. Отже, публікую знову.

Сьогодні мені вперше стало соромно за те, що я розмовляю російською мовою.

На заправці підійшла до каси, там стояли двоє у камуфляжі – чоловік років 50-ти і зовсім молодий хлопець. Операторка заправки готувала їм хот-доги і винувато оглядалася зі словами: “Зараз-зараз, ще хвилиночку”, бо їх чекала машина, вони поспішали. Чи то додому “звідти”, чи то “туди”.

У них були приємні обличчя, підтягнута статура, чистий, охайний військовий одяг і дуже тверезі очі. І тут я, за звичкою, російською мовою сказала: “8-я колонка. До полного включите, пожалуйста!” … Вони різко обернулися у мій бік і подивилися так, наче я у них вистрілила. Не пам’ятаю, щоб я коли-небуть почувалася так ніяково.

І тут до мене дійшло – кожне наше слово, сказане мовою ворога, – це постріл їм у спину! У спину тих, хто стоїть на смерть, захищаючи наше спокійне життя, нашу можливість ось так спокійно заправити свою машину, з’їсти хот-дог і випити каву на будь-якій заправці, а потім так само спокійно доїхати додому.

Я зрозуміла, що розмовляючи російською, ми зраджуємо їх!

Я клянусь, що віднині буду викорінювати з себе російську мову, хоч виросла в російськомовній родині і досі у сім’ї розмовляємо російською! Я клянусь, що буду розмовляти українською скрізь, де тільки можливо!

Друзі, прошу вас зробити так само! Бо ми українці! Ми освічена нація і маємо знати багато мов, однак у своїй країні розмовляти рідною, солов’їною мовою!

Прошу вашої підтримки і репосту!

Галина Гуцол