У всьому світі рівень народжуваності зменшується. Минулого року в Україні зафіксували найнижчу народжуваність за останнє десятиліття — якщо порівняти з 2010 роком, вона зменшилася на 40%. А нині у зв’язку з пандемією коронавірусу й економічною кризою люди почали ще й відкладати народження дітей до стабільніших часів. Перспектив того, що найближчими роками рівень народжуваності зростатиме, немає. За найгіршими прогнозами демографів, у 2030 році в Україні одна жінка за життя народжуватиме одну дитину.
Чому не варто через це панікувати й чи можна ще якось вплинути на ситуацію — у матеріалі hromadske.
Поки не реалізую себе
У 28-річної Наталі ніколи не було думок про те, що потрібно якомога раніше народити дітей. У її чоловіка, Євгена, також. Дев’ять років тому вони почали зустрічатися, за чотири — одружилися. На весіллі просили гостей, щоб їм не кричали «гірко» й не бажали дітей.
По-перше, діти — це велика фінансова інвестиція, розповідає Наталя. І хочеться мати відповідний заробіток, щоб забезпечувати їх, себе, придбати квартиру, автомобіль.
По-друге, важливо реалізувати себе професійно і творчо, щоб потім не перекладати це на дітей.
Наталія і Євген«Я себе інколи ловила на думках, що коли матиму дітей, віддам їх на якийсь гурток. Але потім зупинялася — бо ж насправді це лише мої бажання. Чому діти мають це робити замість мене?»
Та найважливіше для Наталії — бути морально готовою до народження дітей.
«Якби мені зараз сказали “ось, тримай квартиру, машину, народжуй!” — я б не народжувала. У мене є власні проєкти, яким би дитина лише заважала. А я не хочу дратуватися через це».
Наталія — аспірантка Київського національного лінгвістичного університету, викладачка японської мови й ікебани. Тому в планах на найближчі роки — захистити наукову дисертацію, «стати на ноги» в університеті, відкрити школу японської мови, ікебани, писати книги.
«Коли я спробую все це зробити, тоді думатиму про дітей. Ще маю час до 35-40 років».
Щоправда, чоловік Наталії, Євген, переймається через це: мовляв, коли вони народять, між ними й дітьми буде велика різниця у віці. І коли ті підуть до школи, вони з Наталею будуть уже людьми старшого віку.
«Але наша країна не дає можливості накопичувати капітал через погану податкову систему, політичну та економічну нестабільність. А зараз народжувати дітей безвідповідально», — каже Євген.
Політична, економічна та соціальна нестабільність у країні справді впливають на рівень народжуваності, каже демографка Ірина Курило. Сімейні пари схильні до того, щоб відкладати батьківство, якщо вони не впевнені у найближчому майбутньому. Особливо, якщо це стосується народження другої чи третьої дитини, а подеколи й першої.
Така ситуація була характерною для 90-х, коли на тлі трансформацій, політичної та економічної криз люди народжували мало.
«Будь-які потрясіння, погіршення соціально-економічних умов супроводжуються падінням народжуваності. Але це залежить не тільки від економічних чинників, а й від будь-якої нестабільності», — каже демографка.
З 2002-го рівень народжуваності почав підвищуватися. Сімейні пари відважувалися на дітей, чого побоювалися ще в 90-х.
Зростання тривало до 2012-го. Уже за рік рівень народжуваності почав знижуватися, а з 2014-го, з початком війни на Донбасі, поновилися темпи його падіння.
«Станом на 2019 рік сумарний показник народжуваності становив 12 дітей на 10 жінок. Це був найнижчий рівень у Європі, хоча у 2012 році ми були близькі до середньоєвропейського показника. І зараз через пандемію та економічну кризу, до якої вона призвела, рівень народжуваності знову падає», — зазначає Курило.
Демографка пояснює, що в Європі також є проблема недостатньої народжуваності. Там сумарний показник не підіймається до рівня, який потрібен для відтворення населення.
Щоб принаймні заміщувалося покоління батьків, кожна жінка мала б народжувати двох і більше дітей.
«Низька народжуваність — це загальносвітова тенденція. І перспектив її зростання немає. Люди реалізують психологічну потребу в дітях передусім для того, щоб когось любити, про когось піклуватися. Для цього не потрібно народжувати багато. Також у людей з’являються інші життєві плани і траєкторії», — каже соціологиня Олена Стрельник.
Найменш гостра проблема з народжуваністю — у північноєвропейських, скандинавських країнах, де є сімейна політика зі сприяння народженню другої та третьої дитини, їхньої підтримки та впровадження засад гендерної рівності.
ЛесяКоли дітей більше ніж двоє
На два роки старша від Наталії Леся, навпаки, усе життя мріяла про трьох дітей. Так було у сім’ї її мами — те саме хотіла й вона.
У 20 років Леся вийшла заміж за Віктора, батьки допомогли з квартирою, а через півтора року в них народився син Павло. Леся завершувала навчання в університеті за двома спеціальностями — філологією та економікою — і була в декреті з дитиною. Віктор працював.
За два роки жінка знову завагітніла.
«Я дізналася про вагітність, коли почалася війна на Сході. Тоді йшлося про те, що чоловіків мобілізовуватимуть. Це був стрес для нас. Ми завжди хотіли трьох дітей, але не так швидко».
Восени 2014-го в пари народився син Дмитро. З ним Леся була в декреті недовго. Через рік і три місяці пішла працювати в дитячий садок, а доглядати за сином допомагала бабуся.
Минуло не так багато часу, коли Леся завагітніла втретє — донькою Настею.
Павло, Настя і Дмитро — діти Лесі і ВіктораПісля народження дівчинки сім’ї надали статус багатодітної. Додаткових пільг через це вони не мають. Лише 1 700 гривень соціальної допомоги, які сім’я буде отримувати щомісяця, допоки Насті не виповниться шість років.
Нині їй три з половиною, і Леся вже понад два роки має постійну роботу — дистанційно працює журналісткою в декількох регіональних виданнях.
«Я почала працювати віддалено ще до пандемії, коли це ще не було модним. І навіть трохи соромилася цього. Але це був мій шанс займатися тим, про що мріяла», — згадує Леся.
Коли почався карантин, дітям було особливо важко пояснити: хоч мама й удома, її не можна чіпати — вона працює. Робочого графіка дотримуватись було дедалі важче, коли садки та школи не працювали. Тому Леся почала брати менше завдань.
У вересні, коли у Дмитра й Павла почалося дистанційне навчання, від співпраці з однією редакцією Леся взагалі відмовилася.
Таких сімей, як Лесина, в Україні лише три відсотки. І збільшити цю цифру в короткостроковій перспективі не вдасться.
Навіть грошові виплати, які на початку 2000-х збільшувалися залежно від того, котру дитину народжувала сім’я, не були вирішальним чинником для пар.
«Виплати, які ми сприймаємо як фактор стимулювання, мають незначний вплив.
Народжуваність у 2000-х почала зростати раніше, ніж запровадили виплати. Люди просто почали почувати себе впевненіше», — зазначає Стрельник.
Ірина Курило каже, що фінансова допомога здатна підтримати або підвищити рівень народжуваності лише в комплексі з іншими заходами.
Мають бути задовільні умови для народження дитини, гендерна рівність, доступна система дошкільних закладів, куди можна було би віддати дитину до трьох років, реформи в системі охорони здоров’я.
«У скандинавських країнах виплата на дитину здійснюється до досягнення нею повноліття або протягом шкільного періоду. Відповідно є підтримка впродовж тривалого часу. З огляду на те, що відпустка для догляду за дитиною в нас неоплачувана, ця виплата стає підтримкою, що тільки знижує рівень бідності для сімей із малими дітьми», — каже демографка.
В Україні лише третина мам використовує трирічну відпустку повністю — інші виходять на роботу раніше. На це є економічні причини, адже чоловікові важко утримувати родину, а також тому, що жінка прагне самореалізуватися.
У Швеції, Словенії та Ісландії рівень зайнятості жінок не залежить від кількості дітей, розповідає Олена Стрельник. Їм не потрібно обирати — народити трьох дітей чи працювати. Вони мають можливість поєднувати.
«В Україні, навпаки, є протилежна тенденція: що більше в жінки дітей, то рідше вона працює. Це означає, що жінки не можуть поєднувати материнство, будувати кар’єру, мати дохід, незалежність і пізніше розраховувати на гідну пенсію. Коли жінки вирішують, що хочуть мати менше дітей — це форма адаптації до наявних умов».
Олена Стрельник переконана: підстав очікувати, що в майбутньому рівень народжуваності зростатиме, немає. Цього не буде ані в Україні, ані в інших європейських країнах. Тенденція низької народжуваності, найімовірніше, зберігатиметься з певними коливаннями.
«Я припускаю, що в часи пандемії, коли люди втрачають роботу, народження дітей відкладається, а коли ситуація стабілізується, ми будемо спостерігати невеликий приріст народжуваності ».
В Інституті демографії та соціальних досліджень імені Птухи НАН України розглядають три варіанти того, якою буде народжуваність в Україні найближчими десятиліттями. У 2030 році за «низьким» прогнозом на 10 жінок народжуватиметься 10 дітей, за «середнім» — 13,6, за «високим» — 16.
У 2040 році за «низьким» прогнозом — 10 дітей, за «середнім» — 14,5, а за «високим» — 17.
