Я голю ноги. І відвідую косметологічний кабінет. У мене багато ворогів серед багатих впливових людей цього міста, бо я – антизабудовна активістка. У мене алергія на слово «берегиня».
Я завжди маю салонний манікюр. Не нехтую макіяжем. Люблю сукні і прибирати вдома.
Ріжу пальчики не за приготуванням вечері, а папером А-4, бо кілограмами пишу скарги і звернення, запити і позови.
Я – феміністка. У фемінізмі багато штампів (як і всюди, зрештою).
Друзі жартують, що я вмію стояти на барикадах і водночас бути принцесою.
А я завжди кажу: фемінізм – це не про неголені ноги. Це про гідність і повагу. Про можливість жінці діяти і бути сприйнятою на рівні – зі своїми ідеями, ініціативами, справами.
Про можливість вибору і можливість розвитку в цікавій тобі сфері. Про можливість бути адвокаткою чи домогосподаркою, носити підбори чи кросівки, обирати партнера чи партнерку, материнство чи чайлд-фрі. Церкву чи університет, торговий центр чи офіс ІТ. Чи все одразу.
Щороку я йду на марш 8 березня.
У мене чудове середовище однодумців, бо ми ж його самі і формували. У мене прекрасний чоловік. Завжди підтримує у всіх починаннях. Коли я вперше збиралася на феміністичний марш, він спитав чи все в нас гаразд. Мені пощастило, у мене – так. Але щороку я виходжу за тих, у кого не так. Для кого домашнє насилля, сексизм на роботі, дискримінація за статтю чи будь-яка інша, зневага і лукізм – то буденність, з якою вони змирилися. Не миріться! Говоріть вголос! Кричіть!
Сто років тому суфражистки виходили на вулиці за право голосувати. Демонстрації розганяли, жорстоко. Їх арештовували, кидали за грати, катували. Вони оголошували голодування. Їм було важче, повірте. Але вони пробили цю стіну. Дякуючи їм, сьогодні ми можемо вчитися у вишах. Самостійно подорожувати. Професійно і публічно займатися спортом. Носити штани. Маємо змогу обирати на виборах і бути обраною. І обирати собі партнера самостійно. Чи партнерку.
Сьогодні ми виходимо на вулиці за цінності, за повагу, за справжню рівність, за можливість бути собою і бути почутою, виглядати як хочеш і робити свій вибір.
Бо ми не друга стать. Не прикраса. Ми партнерки. Ми 50% успіху країни.
“Тоді я врешті розумію, що бути феміністкою не означає дбати про моральну чистоту або про те, щоб усім подобатися. Бути феміністкою – це закасати рукави й узятися до роботи. Бути собою, боротися за те, що тобі важливе, за свої мрії та погляди. І робити це саме так, як вважаєш за потрібне”, – говорить Еванна Лінч, ірландська акторка, веганка-активістка.
«Це, звісно серйозне слово (феміністка) – але воно, по-моєму, стосується такої жінки, що міцно й непохитно стоїть на ногах, готова протестувати, кричати й боротися за те, у що вірить, і вміє домагатися того, щоб її почули», – зазначила Елісон Судол, американська співачка, перша посолка Арктики в рамках кампанії Greenpeace.
«Але якщо ти вирішила носити рожеве, …, якщо ти вирішила публічно демонструвати свою жіночність і вимагати рівності, – не дозволяй, щоб тебе діставала чужа критика стосовно твого фемінізму», – сказала Тріша Шетті, індійська активістка, засновниця організації захисту прав жінок SheSays.
І не смійтеся з фемінітивів, вони пасують нашій мові.
Джерело: Форпост.
Підтримайте проект на Patreon
