Сьогодні мова йтиме про Шевченківський гай – Львівський скансен, який є ніби невеличким стародавнім селом у нашому великому місті.
Миколаївська церква з села Кривка, з якої розпочинається історія музею. Фото 1931 року
Офіційна історія музею народної архітектури та побуту починається в 1971 році, коли, власне, і було відкрито скансен, однак його передісторія є дещо давнішою. І що не дивно, до виникнення музею під відкритим небом спричинилися дві зовсім різні епохи в історії міста – міжвоєнна польська та повоєнна радянська.
Троїцька церква з дзвіницею, що колись стояла в Чернівцях, а у гай була перевезена з Клокучки, де і зроблено фото
А почалось все зовсім спонтанно, коли у 1920-х роках в селі Кривка Турківського району громада мала намір розібрати стару дерев’янну церкву 1763 року створення, яка мала не тільки сакральну, але й мистецьку цінність. Та завдяки зусиллям двох знаних нам львів’ян, а саме – Михайла Драгана та Андрея Шептицького, церкву вдалося врятувати.
Перший зумів розгледіти мистецьку цінність храму та переконати селян не розбирати споруду, а за кошти другого церква згодом, під професійним наглядом Драгана, була розібрана і перевезена до Львова, де її було наново зібрано та поставлено на Кайзеральді, в тому місці, де вона стоїть і досі. Таке рішення щодо порятунку храму виникло завдяки ідеї Іларіона Свенціцького про створення архітектурного музею у Львові.
Хата з села Тухолька, де і зроблено фото
Так, по суті, і було дано початок майбутньому музею просто неба. Хоча в той час музею як такого і не існувало, а церква була віддана для потреб монастиря Студитів, котрі, між іншим, і до сьогодні ведуть тут богослужіння. Біля цього храму з часом утворився ще й невеликий цвинтар, який теж зберігся до сьогодні.
Школа з села Бусовисько, де і зроблено фото
Наступний поштовх до створення скансена відбувся 1966 року, коли Львівський облвиконком доручив керівництву львівського Музею етнографії та художнього промислу створити музей народної архітектури та побуту. Це завдання було виконано у 1971 році, саме тоді і розпочав свою діяльність скансен.
Сукновальня із села Пилипець, де і зроблено фото
За час свого існування Шевченівський гай зумів зібрати під відкритим небом аж 110 пам’яток дерев’яної архітектури, які об’єднано в 52 садиби. Усі будівлі датовані від XVIII до XX ст. Належать вони до таких етнографічних регіонів Західної України як: Лемківщина, Гуцульщина, Волинь, Поділля, Полісся, Буковина, Закарпаття і Львівщина.
До речі, цей скансен володіє кількома рекордами. По-перше, він є одним із найбільших музеїв під відкритим небом у Європі. По-друге, в гаю налічується аж 7 храмів, що є найбільшою у світі колекцією церков, зібраних в одному скансені.
Стодола-стайня з с.Либохора Турківського р-ну, Львівської обл. Фото до 1968 року
Однак, музей народної архітектури та побуту «Шевченківський гай» – це не тільки одні дерев’яні будівлі. Величезну цінність становлять фонди музею, які налічують 20 тисяч експонатів. Це, зокрема, 8 тисяч зразків народного одягу та тканин, чудова колекція гуцульських кахлів, 12 унікальних рукописів, серед яких «Євангеліє» 15 ст. та «Тріодь цвітна» 1451 року, і ще 128 стародруків 15-16 ст., серед яких є й славнозвісний «Апостол» Івана Федорова, що був виданий у нашому місті в 1574 році.
Окрім фондів, не меншу цінність має і архів музею, в якому серед документів зберігаються й унікальні світлини експонатів до їх перевезення у скансен.
Вітряк у Шевченківському гаю. Фото 1974 року
А ще «Шевченківський гай» має одну маловідому таємницю. Хто уважний і любить обходити скансен вздовж і впоперек, той міг помітити вентиляційні шахти, що зовсім непомітними трубами виступають назовні в кількох місцях на території гаю. Виявляється під “Шевченківським гаєм” є справжні бункери, збудовані ще в радянський час.
Призначені вони для зберігання експонатів музею, зокрема на випадок війни. Тоді всі будівлі скансена в терміновому порядку повинні були бути розібраними та схованими у ці бункери. Тому можете собі уявити якими масштабними повинні бути розміри оцих сховищ.
Володимир ПРОКОПІВ Джерело
