Замарстинів 1961 року в об’єктиві Юліана Дороша

Здавалося б, що таке 60 років для міста? Тим більше коли половина з них проходить в умовах радянської дійсності? Але Львів з часів, коли Юліан Дорош та Іван Крип’якевич ходили його околицями, працюючи над новими “Історичними проходами…”, змінився дуже. 

Джерело: Фотографії старого Львова.

Особливо це стосується ближніх околиць міста. До прикладу, Замарстинів, про який сьогодні піде мова, змінився дуже.  Тільки завдяки певним знаковим будівлям можна визначити, де саме стояв світливець, коли робив фото.

Важко повірити, але шістдесят років тому коні були звичним явищем не тільки в селах, але й на вулицях міст. Цей красень терпляче чекає свого господаря, котрий десь зовсім поряд вирішує свої важливі справи.

Колись жінки були сильними. Отак візьме по відру води в кожну руку і йде собі додому. Навіть без коромисла. І економно використовувала воду, бо знала їй ціну.

Сучасна молодь певно вже й не знає що це таке – вулична водяна колонка. А коли дізнається – буде дуже здивована, що вода колись була безкоштовна. І за доставку до колонки навіть не треба було платити.

На цій світлині можна побачити як працює місцева служба новин. Бабусі на лавці біля хати завжди все знали і могли розповісти про кожного з сусідів таке-е-е-е…!

Попри невеликий достаток мешканців повоєнного Львова, їхні будиночки завжди були доглянуті і чисті. Хата мала буди завжди побілена, а подвір’я підметеним.

Центральна транспортна магістраль Замарстинова була дбайливо засаджена по обидва боки деревами. Це створювало приємний затінок влітку.

Тильна частина церкви Св.Йосафата на Замарстинові чітко вказує, де знаходився Юліан Дорош, коли робив цю світлину. Зараз цю місцевість важко впізнати.

Приємно так пройтися околицями Львова, яких я такими ніколи не бачив. Дорош завжди вмів зробити світлину майже живою, так що відчуваєш і сонячні промені на руках і чуєш шелест листя на деревах під подихом легкого вітерця. А ще можна почути приємний плюскіт води в річці. Хоч маленькій, але справжній.

Гарно тут, на Замарстинові. Настільки гарно, що наступного тижня знову заглянемо сюди і ви побачите ще кілька розкішних світлин Юліана Дороша. Залишайтеся з нами.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ