Привіт усім! Сьогодні знову телепорт, знову на декілька років назад. Одного чудового теплого літнього дня я з Дімою пішов прогулятись по Сихову, начебто все було добре, зайшли на старий “баян” і знайшли дивний люк, якого я раніше не бачив.
Стрибнувши в люк перед нами опинився дивний тунель, якого б тут не мало бути. Все ж, не розбираючись що до чого пішли просто прямо, оскільки бажання дослідити щось нове переслідує нас завжди.
Пройшовши з добрих кілометри зо два, ми вийшли на розвилку. Далі починався більший і сухіший тунель. Нас це дуже здивувало, оскільки такого раніше ми не бачили ніколи. В один момент вода просто зникла, що нас здивувало ще більше.
Йдемо далі. Діма вже доволі п’яненький, друга пляшка тетеріва пішла.
-Як тут не випити, – сказав би Діма 🙂
Через деякий час нас зустріли двері
Ми організація культурна, тому сьогодні обійдемося без лишніх “двіженій” по типу цього.
За дверима виявилася впавша герма. “Дивно”, – подумали ми. Ну як з теплотраси може бути вихід в бомбарь ? Таке чисто гіпотетисно нереально ! Тим не менш ми ідемо далі.
Бомбарь виявився пустим. В один момент я боляче впав, вдарившись об щось на землі. Попросив Діму підсвітити і це виявився більярдний стіл !!
Тут нам вже стало реально трохи не по собі. Більярд в бомбарі, розвилки в теплаку, вихід з нього в бомбарь. Щось тут не те. Не може такого просто бути. Це нереально…
Нагулявшись в бомбарі, ми вирішили спробувати вийти в будівлю. Насправді ми і поняття не мали де є зараз. Ми так довго йшли, що точно вийшли за межі “баяну”.
Нас зустрів коридор. Першим був стоматологічний кабінет. Напевно тут колись була поліклініка.
З очманівшими очима ми пішли далі. Наступний кабінет – кардіологія. Висновок я зробив по плакатах з плакатами на тему сердечних захворювань на стіні.
Сусідні двері привели нас в гінекологічний кабінет.
Ще трошки пройшовши по пустих кабінетах нас зустрів кабінет якогось лікаря скоріше за все.
На другому поверсі дестрой, часто бувають люди. Ну і бог з ним. Вийдемо на дах по можливості і глянемо чи хтось є і де ми взагалі знаходимось, бо зв’язок в цій зачарованій будівлі не ловив від слова “взагалі”.
Тільки вийшовши в головний коридор я почув крик на всю будівлю. Щось з серії “е, бл*дь, сюда!”. Так як мозок вже був доволі таки здивований, ми навіть не помітили чопа позаду нас, який схопив мене за плече.
Тут в мене різко побіліло в очах і захотілось пити. Відкриваю очі, а я в поїзді, десь під Києвом… Ото так наснилось звичайно, таке у мене не вперше… Жаль звичайно, що це сон і такого не буває, бо було б напевно дуже весело побувати в такій ситуації.
