Двоє харків’ян на початку червня вирішили пройти пішки 3600 км зі Львова до іспанського міста Сантьяго-де-Компостела, щоб розповісти європейцям про війну у рідному місті та країні. Шлях Юрія Губіна та Тамари Темченко пролягає через 9 країн і триватиме кілька місяців. З речей з собою – лише два рюкзаки та намет. Режим походу – 50 хвилин ходьби, 10 хвилин відпочинку, плюс сон.
ZAXID.NET поспілкувався з учасниками цієї подорожі, які на момент розмови перебували в австрійському місті Лінц, про мету пішої мандрівки та ставлення іноземців до українців.
64-річний Юрій Губін до війни викладав у Національному фармацевтичному університеті в Харкові та часто подорожував. Коли Росія почала бомбити рідний Харків, Юрій вирішив зайнятись волонтерством. Разом з подругою Тамарою Темченко – місцевою підприємицею, вони допомагали іншим волонтерам сортувати ліки, які надходили у місто як гуманітарна допомога.
Згодом, розповідає ZAXID.NET Юрій Губін, система сортування ліків налагодилась, аптеки у місті починали працювати і їхня допомога стала менш потрібною. Тоді в друзів виникла ідея прокласти піший маршрут з України до іспанського міста Сантьяго-де-Компостела – одного з найпопулярніших паломницьких центрів світу.
«Ми не знали, що нам далі робити – дача під Харковом була окупована, залишатись у місті було небезпечно. І отак народилася ідея прокласти шлях від України до Іспанії. Цільного шляху з України в Іспанію в інтернеті я не знайшов, тому довелося прокласти свій – авторський. Так ми вирішили донести іноземцям біду українського народу, а потім розповісти нашим українцям, як нас зустрічають, як на нас дивляться», – розповідає Юрій Губін.
Подорож Юрія і Тамари стартувала на початку червня зі Львова. Вони вийшли пішки з міста у сторону Старого Самбора, після чого перетнули кордон із Польщею у пункті пропуску «Смільниця». З цього моменту їхній шлях пролягав лісистою місцевістю вздовж кордону і їх декілька разів зупиняли прикордонники.
Шлях Юрія та Тамари пролягає через гори, річки та невеликі селища
«За один день у нас була така ситуація, що нас п’ять разів перевіряли прикордонники. Це не дратувало, ми навпаки були вражені, наскільки люди свідомо ставляться до своєї безпеки. Будь-яка людина, коли бачила, що в її селищі йдуть незнайомці, та ще й з такими великими наплічниками, одразу повідомляє про це прикордонникам. Так, наприклад, коли ми йшли через ліс, там була вирубка і працівники нас помітили, коли ми присіли відпочити. І майже одразу до нас підійшли двоє прикордонників. Перевірили наші документи і видали нам спеціальний документ, який ми потім показували іншим прикордонникам і нас вже більше не зупиняли», – ділиться пригодами Тамара Темченко.
Юрію з Тамарою допомагають всі: прикордонники, селяни, перехожі
«Одна з польок розповіла, що дуже добре розуміє російську, але зараз принципово не розмовляє нею»
Шлях Юрія і Тамари пролягає малозаселеними селищами, горами, лісами – територіями, де рідко зустрінеш масового туриста, зате можна познайомитися з місцевими людьми та розповісти їм більше про Україну.
«Нас дуже гарно всюди зустрічають, часто пропонують якусь допомогу, але зазвичай нам потрібна лише питна вода. Люди розуміють нашу біду, нашу війну. Лише одна людина зустрілася на нашому шляху, яка сказала, що не може усвідомити, що Росія отак взяла і напала на нас, бомбила житлові будинки тощо. Ми пояснили, що ми з Харкова – і там житлові будинки бомблять кожен день, Салтівку вщент розбомбили. Інші люди зазвичай розуміють, що ця війна – це варварський напад Росії на нас», – розповідає Юрій Губін.
Загалом Юрій з Тамарою спланували маршрут, який веде через Україну, Польщу, Словаччину, Австрію, Німеччину, Ліхтенштейн, Швейцарію, Францію та Іспанію. Загальна протяжність дороги – близько 3600 км. Зараз вони перебувають в австрійському місті Лінц, де планують отримати тимчасовий притулок – це необхідно, щоб продовжити подорож далі.
«Шлях наш досить довгий і щоб пройти його, нам треба багато часу. І зробити це за 90 днів, які українцям дозволено перебувати у Шенгені, ми не встигнемо. Тому ми скоригували свій маршрут таким чином, що ми тут як біженці легалізуємось і отримуємо можливість перебувати тут довше – 180 днів, і вже з таким юридичним правом ми можемо йти далі», – пояснює Юрій Губін.
Ночують Тамара з Юрієм переважно в лісі чи на березі річки – у наметі
Загалом Юрій і Тамара задоволені тим, як складається їхня мандрівка – вони доносять правду про Україну іноземцям, знайомляться з місцевим населенням і розпитують їхню думку щодо війни. У більшості випадків іноземці мають достатньо свідоме уявлення про війну в Україні, каже Тамара Темченко.
«Якось в горах у Польщі нас застав град і ми зібралися під дахом, де були й інші мандрівники. Ми зайшли в футболках, всі мокрі та ще не встигли перевдягатись. Поляки одразу почали нас питати, чи ми не замерзли, чи дати нам одежу. Ми дякували, сміялись і казали, що у нас все є. І тут одна з жінок розповіла, що дуже добре розуміє російську, колись вивчала її в школі, але зараз принципово не розмовляє російською. І ми домовились, що вона говорить польською, а ми українською. Таким чином дуже добре порозумілись», – згадує Тамара Темченко.
Піший шлях Юрія і Тамари триватиме ще довго, вони відриватимуть для себе нові країни, людей і продовжать розповідати правду про Україну: про втрачений дім, розбомблені міста, загиблих дітей – історії, які ніхто не в праві забути.
