Як трамвай поїхав до Янівського кладовища та станції Клепарів

Фотографії Старого Львова продовжують цикл публікацій про історію будівництва та експлуатації трамвайних ліній міста Львова. Сьогодні мова піде про трамвайну лінію по вулиці Шевченка, яка нині знаходиться на реконструкції

Янівська дорога – майбутня вулиця Янівська, яка із 1944 року носить ім’я найвідомішого українського поета Тараса Шевченка, виникла наприкінці XVIII століття. Починалася вона біля костелу Святої Анни на Краківському передмісті і вела в напрямку містечка Янова, яке із 1946 року стало селищем міського типу Івано-Франкове. До 1962 року воно було райцентром Івано-Франківського району Львівської області. Офіційну назву «вулиця Янівська» сучасна вулиця Тараса Шевченка отримала у 1805 році.

Наприкінці 1880-х років Товариство Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці спорудило локальну залізницю Львів – Белжець через містечка Жовква і Рава-Руська. Ця залізниця була введена в експлуатацію 23 жовтня 1887 року. Від цієї дати і починається історія станції Клепарів, яка розмістилася обіч Янівської дороги. У 1893 році Галицький іпотечний банк, графи Вільгельм Сєменський-Левицький та Роман Потоцький запропонували спорудити залізницю від Клепарова до Янова, а територією міста Львова залізницю продовжити аж до району церкви Св. Анни із будівництвом вокзалу «Св. Анна». Будівництво залізниці Клепарів – Янів було дозволене, а от прокладання залізниці територією міста – ні. 25 листопада 1895 року відкрився рух поїздів від Клепарова до Янова. До 1903 року цю залізницю було продовжено до Яворова, рух поїздів на новій ділянці відкрився 14 листопада 1903 року. На початку 1970-х років в сторону Шкла та Яворова збудували нову залізницю від станції Кам’янобрід магістралі Львів – Мостиська, відповідно залізницю між Яворовом та Івано-Франковом розібрали. На початку 2000-х років було закрито рух залізницею Клепарів – Івано-Франкове, залишилася лише частина цієї залізниці – до Ясницького кар’єру.

Як писала у книзі «Сучасний Львів» Олена Степанів, у 1920-1930-ті рр. станція Клепарів була переважно пасажирською: вона обслуговувала напрямки на Яворів та Раву-Руську, а також приміське сполучення в напрямку Брюхович. Особливого значення для вантажного руху вона за польських і австрійських часів не мала і обслуговувала лише прилеглі промислові підприємства Львова. Ситуація змінилася за радянських часів – станція Клепарів стала найбільшою сортувальною станцією Львівської залізниці.

У 1855 році обіч вулиці Янівської було відкрито Новий єврейський цвинтар у Львові. Він розмістився на Пилихівських пагорбах за Кортумівською горою. У 1883 році поряд із ним було відкрито другий муніципальний некрополь – Янівський цвинтар. На Янівському цвинтарі поховані такі видатні українські діячі, як генерал УГА Мирон Тарнавський, державний діяч Кость Левицький, громадсько-політична діячка Ольга Басараб, поет Богдан-Ігор Антонич. Тут також спочили і польські діячі, зокрема архієпископ Львова Юзеф Більчевський.

У верхній частині вулиці Янівської, вище від перехрестя із сучасною вулицею Левандівською, в ХІХ столітті знаходилася Янівська рогачка – міська митниця. Мікрорайон коло неї, обмежений сучасними вулицями Єфремова, Золотою, Шевченка і Татарбунарською, називався Фридрихівка. Вище від станції Клепарів обіч вулиці Янівської розміщувалося село Кам’янка, яке юридично належало до села Рясна-Польська. Деякий час це село носило назву Баторівка – на честь польського короля Стефана Баторія. Відповідно, залізничний пристанок теж отримав назву «Баторівка», за радянських часів він зберіг перекручену назву «Батарівка».

На зламі 1880-х – 1890-х років у Львові обговорювалися проекти парового трамвая. Перший проект парового трамвая був висунутий Товариством Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці у лютому 1888 року після запуску експлуатації локальної залізниці Львів – Белжець. За цим проектом паровий трамвай мав поєднати всі залізничні станції міста Львова (головний вокзал, чернівецький вокзал, станції Клепарів та Підзамче) між собою та із центром міста. Крім того лінія парового трамвая мала сягнути Личакова та Винник. Колії парового трамвая мали пройти вулицями Львова, паровий трамвай мав перевозити як пасажирів, так і вантажі.

Одна із ліній парового трамвая мала пройти вулицею Янівською. Дещо вище від церкви Св. Анни мала розміститися центральна станція парового трамвая із вокзалом «Св. Анна». У верхній частині вулиці мала розміститися станція «Блоні Янівські» – тут мала відгалузитися лінія парового трамвая в напрямку головного та чернівецького вокзалів, яка мала пройти сучасною вулицею Залізничною.

Другий проект парового трамвая датується 1892 – 1893 рр., він теж передбачав будівництво лінії вулицею Янівської до станції Клепарів. Жоден із проектів парового трамвая не був реалізований.

Навесні 1906 року керівник Міських Закладів Електричних інженер Йозеф Томицький презентував проект розширення мережі електричного трамвая у Львові. Розширення мережі мало відбутися в три етапи. Перший етап включав будівництво ліній, яке було можливим іще до викупу містом кінного трамвая, який перебував у власності Трієстинського трамвайного товариства. Другий етап включав електрифікацію ліній кінного трамвая і будівництво низки нових трамвайних ліній, в тому числі і по вулиці Янівській.

Будівництво трамвайної лінії по вулиці Янівській до Янівської рогачки тривало у 1907 – 1908 рр. Рух електричного трамвая новою двоколійною лінією від площі Голуховських (нині – пл. Торгова) до Янівської рогачки було відкрито 31 жовтня 1908 року. Кінцева зупинка маршруту, що курсував до Янівської рогачки із листопада 1908 року, була розташована в центрі міста, на Гетьманських валах, біля Віденської кав’ярні, відповідно позначалася літерою H (Гетьманські вали), інша кінцева – Янівська рогачка позначалася літерою J, відповідно початковий маршрут позначався HJ. Із 17 серпня 1909 року трасу трамвайного маршруту HJ було продовжено вулицями Баторія (Князя Романа), Зіблікевича (Івана Франка), Зеленою, Шевченка (Дніпровською), Кохановського (Костя Левицького) та Св. Петра (Мечникова) до Верхнього Личакова, відповідно трамвайний маршрут отримав позначення LJ. Цей маршрут називали «цвинтарним», адже він поєднував два основні львівські некрополі – Личаківський та Янівський. Як повідомляла тодішня львівська преса, похоронні фірми пропонували керівництву Міських Закладів Електричних запустити по маршруту LJ спеціальні трамваї-катафалки. Але ця пропозиція не була підтримана.

Трамвайна лінія від Янівської рогачки до Личакова у 1911 році була на третьому місці за популярністю серед пасажирів після «лайдака» (маршрут LD від Личакова до головного вокзалу) та «кадета» (маршрут КD від вокзалу до сучасного Стрийського парку) – ці маршрути перевозили відповідно 34,3%  і 30,5% пасажирів, а маршрут LJ – 11,7% всіх пасажирів.

Під час Першої світової війни із початку вересня 1914 р. до 22 червня 1915 р. Львів перебував під російською окупацією. У цей час було відновлено рух електричного трамвая. В цей час було видано російською мовою спеціальний посібник «Як користуватися трамваєм», в якому так було описано трасу трамвайного маршруту LJ: «Від церкви Св. Петра і Павла починається LJ на Янівську заставу. Трамваї їдуть вниз по вул. Св. Петра (Мечникова) уздовж Личаківського цвинтаря, частково по вул. Кохановського (нині – Костя Левицького) до Бернардинської площі (пл. Соборна), до Галицької площі, поблизу пл. Св. Духа (пл. Івана Підкови), до міського театру (Львівська опера) на пл. Голуховських (пл. Торгова) на вул. Казимирівську (нижня частина вул. Городоцької) та вулицею Янівською до Янівської рогачки».

Рух трамваїв у Львові призупинявся в листопаді 1918 – травні 1919 року. На початку причиною зупинки трамвайного руху були вуличні бої між українськими та польськими вояками. В січні 1919 року під час боїв на околиці Львова було пошкоджено міську електростанцію, відповідно місто залишилося без електрики. У травні 1919 року трамвайний рух у Львові відновився, почало працювати п’ять трамвайних маршрутів, серед них і LJ. У 1925 році на трамвайному маршруті LJ курсувало 8 одиночних вагонів із інтервалом 9 хвилин.

У 1920-х рр. поруч із перехрестям вулиць Городоцької та Янівської знаходилося трамвайне депо, в яке переобладнали кінний манеж Віндішгреца. У середині 1920-х років це трамвайне депо обслуговувало трамвайні маршрути № 2, 6 і 7. Від основної трамвайної лінії по вул. Янівській (Шевченка) у 1920-1930-х рр. відгалужувалося дві службові трамвайні лінії. Одна, вище від рогу вул. Бема (нині – Ярослава Мудрого), вела до парового млина, який у 1861 році відкрила обіч вулиці Янівської фірма «Ю. Тома і син». Поруч із цим млином його власник збудував собі будинок із зимовим садом-оранжереєю та невеликим ставком. У радянські часи на цій території (вул. Шевченка, 60) працював Львівський мехсклозавод. Ніні тут будують житловий комплекс. Друга вантажна лінія відгалужувалася в районі сучасної вул. Дмитра Бортнянського.

Наприкінці 1925 року у Львові відбувся перехід від літерного до цифрового позначення трамвайних маршрутів. Маршрут LJ отримав № 3. Траса маршруту не змінилася: Янівська застава – центр – вул. Зелена – Личаківський цвинтар. В кінці жовтня 1931 року трасу маршруту № 3 було продовжено від входу на Личаківський цвинтар до рогу вул. Личаківської та Св. Петра (Мечникова). Інтервал руху складав 5 хвилин. В середині 1935 року трамваї на маршруті № 3 курсували із інтервалом 6 хвилин.

Наприкінці 1939 року на околицях міста було продовжено три трамвайні лінії в напрямку станції Клепарів, Богданівки та мосту над Полтвою на вул. Замарстинівській. Трамвайну лінію по вул. Янівській (Шевченка) було продовжено від кінця Янівського кладовища до шляхопроводу над залізницею Львів – Красне. Колії проклали в основному на виділеному полотні, але на одній ділянці бракувало місця, отож у верхній частині вулиці Янівської утворилося іще одне сплетення (перше – на вул. Руській). Нову ділянку трамвайної колії ввели в експлуатацію 5 грудня 1939 року.

У роки першої радянської та німецько-нацистської окупації в напрямку Янівського цвинтаря та станції Клепарів і далі курсували трамваї маршруту № 3 вул. Личаківська – вул. Янівська (у часи німецької окупації: Вестштрасе – Петерштрасе).

Під час нацистської окупації Львова в жовтні 1941 року у верхній частині вулиці Янівської було створено Янівський табір примусової праці. До цього табору нацисти зганяли політв’язнів, військовополонених та євреїв. Цей табір діяів до листопада 1943 року, через нього пройшло понад 120 тисяч в’язнів, переважно єврейської національності. Янівський концтабір був транзитним – для знищення євреїв вивозили до Белжецького винищувального табору. Остаточно цей концтабір був ліквідований 19 липня 1944 року після бомбардувань радянською авіацією. Є відомості, що в’язнів Янівського табору доставляли на місця праці по Львову за допомогою вантажних трамвайних вагонів. Під час радянської окупації Львова територію колишнього Янівського концтабору використали для створення установи виконання покарань – виправно-трудового табору. Тепер тут знаходиться Личаківська виправна колонія № 30.

Трамвайний рух у Львові було відновлено 1 березня 1945 року, але по вулиці Тараса Шевченка трамваї почали курсувати лише влітку 1947 року: сюди спрямували трамвайний маршрут № 3 вул. 1 Травня (проспект Свободи) – вул. Шевченка. В напрямку Погулянки та вулиці Мечникова із січня 1948 року курсували трамваї маршруту № 8 вул. 1 Травня – вул. І. Франка – вул. Зелена – вул. Маяковського (Костя Левицького) – вул. Мечникова. У 1950 році трамвайні маршрути № 3 і 8 були об’єднані у маршрут № 3, який курсував трасою вул. Шевченка – вул. 1 Травня (пр. Свободи) – вул. Зелена – вул. Мечникова.

Влітку 1951 року трамвайні колії по вул. 1 Травня (пр. Свободи) були демонтовані у зв’язку із підготовкою до запуску першої черги тролейбусної мережі Львова. Замість розібраної трамвайної лінії збудували нову: від рогу вулиці Руської вулицями Підвальною та Гонти до пл. Краківської (нині – пл. Ярослава Осмомисла). Новою трамвайною колією спрямували вагони трамвайного маршруту № 3.

Із 1 грудня 1951 року було запроваджено новий трамвайний маршрут № 7 вул. Т. Шевченка – вул. Чапаєва (нижня частина вул. Городоцької) – пл. Торгова – вул. Підвальна – пл. Радянська (Митна) – вул. Леніна (Личаківська) – вул. Мечникова – Погулянка. Із 1 червня 1952 року вагони трамвайного маршруту № 3 перестали курсувати на вул. Шевченка – його кінцевою стала пл. Галицька. У 1962 – 1963 рр. на кінцевій «вул. Шевченка» було споруджено розворотне кільце, що дозволило експлуатувати на маршруті № 7 трамвайні поїзди.

В кінці 1960-х на початку 1970-х років на трамвайному маршруті № 7, яке тоді обслуговувало трамвайне депо № 2, все іще експлуатувалися поїзди із трамвайних вагонів «Sanok», виготовлені іще на початку ХХ століття і модернізовані в першій половині 1950-х років – навіть у 1972 році на маршруті № 7 все ще експлуатувалося 7 поїздів із старих трамвайних вагонів.

10 січня 1972 року на перехресті вулиць 1 Травня (нині – Городоцька) та Шевченка сталася масштабна трамвайна аварія: трамвайний поїзд із вагонів «Gotha» Т2-62 і В2-62 №№ 472+572 на великій швидкості зійшов із рейок і врізався в трамвайну зупинку-острівець, на якій на той момент перебувало багато пасажирів. В результаті аварії, за офіційними даними, загинуло 13 осіб (11 – на місці аварії, 2 – у лікарні), травмовано 23 осіб, в тому числі 6 зазнали важких травм.

У 1972 році із Чехословаччини було отримано першу партію чотирьохвісних трамвайних вагонів «Tatra T4SU». Ці трамваї запланували, в тому числі, випустити на трамвайний маршрут № 7 із важкими умовами руху, відповідно протягом 1972 року по його трасі було проведено роботи із приведення колійної інфраструктури до габаритів чеських вагонів. Перший трамвайний вагон «Tatra T4SU» вийшов на трамвайний маршрут № 7 19 січня 1973 року, ним керувала водій Л.П. Петляк. Із 1973 року трамвайний маршрут № 7 почало частково обслуговувати трамвайне депо № 1.

На початку 1990-х років на вулиці Шевченка було проведено заміну найбільш зношених рейок, а у 1997 – 1998 рр. було проведено реконструкцію ділянки вул. Шевченка від вул. Левандівської до кінцевої «вул. Татарбунарська». Під час цієї реконструкції проїзну частину було значно розширено, а трамвайні колії прокладено по осі вулиці. Під час цієї реконструкції зникла «родзинка» трамвайного маршруту № 7 – рейкове сплетення. У 2013 році на розі вул. Шевченка та Городоцької було влаштовано кільцеву розв’язку. Геометрія трамвайних колій цієї розв’язки така, що вони можуть використовуватися для розвороту трамвайних вагонів (в напрямку центру).

Із 13 травня 2019 року було частково змінено трасу курсування трамвайного маршруту № 7: замість кінцевої «вул. Вахнянина» на Погулянці його спрямували на вул. Личаківську до кінцевої «вул. Пасічна». В той же час в напрямку Погулянки почали курсувати трамваї маршруту № 1. Із суботи 19 грудня 2019 року трамваї маршруту № 7 знову почали курсувати звиклою трасою вул. Татарбунарська – вул. Вахнянина (Погулянка), а маршрут № 1 скерували на вул. Пасічну. Із 14 травня 2020 року через закриття на реконструкцію вул. Шевченка трамвайний маршрут № 7 було вкорочено до церкви Св. Анни. Від 25 вересня 2020 року рух трамваїв на маршруті № 7 тимчасово припинено, а на Погулянку через вул. Городоцьку почали курсувати вагони маршруту № 1.

Наразі на вул. Шевченка все ще тривають роботи із реконструкції, відповідно трамваї тут не курсують. Відповідно до Генерального плану міста Львова трамвайну лінію по вул. Шевченка заплановано продовжити до житлового масиву Рясне-1, проте ці плани виглядають не надто реалістично, адже, по-перше, на вулиці Шевченка є перетин із магістральною електрифікованою залізницею в одному рівні; по-друге: вулиця Шевченка від вул. Омеляна Ковча до початку мікрорайону Рясне-1 має усього дві смуги руху, розширення її потребуватиме величезних коштів, адже доведеться викуповувати приватні будинки та земельні ділянки.

Наприкінці потрібно згадати іще й про службову трамвайну гілку по вул. Татарбунарській, яка йде до ділянки біля підніжжя Кортумової гори, де розміщено Службу колії ЛКП «Львівелектротранс». Цю трамвайну гілку іноді називають тюремною, адже поруч знаходиться установа виконання покарань. Існує версія, за якою цю трамвайну гілку було збудовано під час Другої світової війни і вела вона до Янівського концентраційного табору, створеного нацистами. Ця версія не підтверджується історичними документами. Насправді колію вулицею Татарбунарською збудували до піщаного кар’єру, із якого вантажними трамваями вивозили пісок для посипання колій. Пісок в трамвайному господарстві конче потрібний, особливо в дощову погоду, для покращення зчеплення трамвайних коліс із рейками і уникнення юзу. Гілку до кар’єру збудували вже у повоєнні роки. З часом пісок вичерпався і територію використали для розміщення виробничих приміщень і обладнання служби колії (тут, зокрема, розташований верстат для гнуття рейок), гаражів та ін. На території служби колії на вул. Татарбунарський довший час перебував раритетний службовий трамвай-рейковіз із вагонів «Gotha», який активно використовувався у 1980-ті – 1990-ті рр. Зараз цей трамвай переїхав в трамвайне депо № 2.

Антон ЛЯГУШКІН та Дмитро ЯНКІВСЬКИЙ

Перелік джерел інформації

1. Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. – Львів: Апріорі, 2009. – 528 с.;
2. Мельник Б.В. Вулицями старовинного Львова. – Львів: Світ, 2001. – 272 c.;
3. Тархов С.А. Історія Львівського трамвая. – Львів: Фенікс ЛТД, 1994.а – 128 с.;
4. Jan Szajner, Marcin Rechlowich Tramwaje Lwowskie 1880 – 1944. – Lodz: Ksiezy Mlyn, 2020. – 509 s.