Неофіційним гімном Львова вважається пісня «Тілько ві Львові» («Tylko we Lwowie»). Популярну мелодію нерідко можна почути в центрі або в кав’ярнях, а слова пісні, мабуть, знає кожен львів’янин. Вона має складну історію, а долі її творців і виконавців надзвичайно драматичні, пише lviv-trend.in.ua.
Перша назва пісні — «Lwów jest jeden na świecie» (Львів єдиний у світі), а почули її вперше 5 квітня 1939 року на прем’єрі культового львівського фільму «Волоцюги». Автором сценарію фільму і тексту пісні був польсько-єврейський пісняр Емануель Шлехтер.
Єврей із серцем поляка
Хлопець із полонізованої єврейської родини середнього статку, який народився 9 жовтня 1904 року в сім’ї маляра Якуба у Львові, навіть не уявляв, що його ім’я стане відомим більш ніж на століття. За неперевіреною інформацією, батько Емануеля міг бути власником львівського ресторану. У сім’ї було ще троє дітей: Еміль Шлехтер (1906–1995), юрист і знавець стародавнього близькосхідного права, Роза та Маврицій.
Емануель навчався в університеті Яна-Казимира, захищав Львів від більшовиків 1920 року, виступав у театрах та кабаре, працював журналістом. Шлехтер вважав себе польським патріотом і, як казали його колеги на Польському радіо, був «більш польським, ніж поляки». Він багато років писав тексти для львівської преси та співпрацював з радіо.
Шлехтер 1933 року виїхав до Варшави, де став одним з найкращих авторів пісень та сценаріїв. З його допомогою було знято майже три десятки фільмів, а у стрічці «Кохай тільки мене» Емануель навіть з’явився на екрані.
На свою біду, Шлехтер на початку Другої світової війни повернувся з дружиною та сином до Львова. І потрапив до Янівського ґетто… Родину замордували німці, а сам Емануель загинув 11 листопада 1943 року… За однією з версій, він міг бути співтворцем сумнозвісного «Танго смерті», під яке розстрілювали в’язнів у Янівському концтаборі…
Живопис, музика, війна…
Хто ж написав мелодію славетної пісні? Не менш знаний композитор з єврейської родини Генрик Варс, якому пощастило більше, ніж Шлехтеру. Народився піонер польського джазу Генрик Варшавський, що пізніше взяв псевдонім Варс, у Варшаві 29 грудня 1902 року. Одна його сестра стала піаністкою, інша співала в Мілані у театрі «Ла Скала», а Генрик… дуже любив живопис. До початку Першої світової війни він жив у Франції, де вчився у школі модерну, далі повернувся до Польщі, закінчив варшавську школу і брав участь у польсько-більшовицькій боротьбі. Потім навчався на юриста і вчився у варшавській Академії образотворчого мистецтва. І, нарешті, диригент Еміль Млинарський відкрив його музичний хист, і Генрик закінчив Варшавську консерваторію.
З 1927 року Варс почав працювати як композитор і диригент. Того ж року вийшла перша композиція «Cały dzień czytam New York Times» («Я весь день читаю Нью-Йорк Таймс»), а через два роки з’явився і його перший хіт «Станцюймо танго». Генрик став музичним директором студії звукозапису, для нього відчинилися двері всіх театрів, він заснував хор Jazz Singers, а з 1930 року почав писати музику для кінофільмів.
Загалом Генрик написав третину пісень для 53 міжвоєнних польських фільмів. Цікаво, що прем’єру одного з перших звукових фільмів «До Сибіру» 31 жовтня 1930 року в Королівському замку у Варшаві відвідав президент Ігнацій Мосціцький, і завдяки зверненню Варса президент підтримав закупівлю для Польщі кінозвукового обладнання, яке було встановлене на студії «Сирена Рекорд». Паралельно з кінематографом Генрик працював диригентом симфонічних оркестрів, музикантом у Великобританії, записував музику для радіо, брав активну участь у роботі Асоціації сценічних авторів і композиторів…
…Війна, хор, Голлівуд
У самий розпал творчої діяльності увірвалася Друга світова війна. Варс бився у вересневій кампанії 1939 року, де потрапив у німецький полон. Але здаватися він не звик: дорогою Генрик втік з потяга і поїхав до Львова. Тут він також не сидів склавши руки, а створив ансамбль із залишків гурту «Ябцьо-джаз» та відомих виконавців, як-от Еугеніуш Бодо, з яким вони співпрацювали до війни, Рената Богданська (Ірина Яросевич), Гвідон Боруцький, Адам Астон, Альберт Харріс та ін. Так народився біг-бенд-оркестр Tea Jazz orchestra, з яким вони дали сотні концертів у Києві, Одесі, Москві, Ленінграді. А потім всі учасники вступили до війська генерала Андерса і пройшли разом з ним Іран, Близький Схід та Італію.
Після завершення війни Генрик вирішив спробувати себе в Голлівуді і 1947 року виїхав до США. Щоправда, чекати довелося довгенько, і невідомо, як Варс вижив би, якби не його дружина — модельєр Ельжбета, адже його помітили тільки через сім років. Зате відтоді славетний композитор написав музику до 60 фільмів найвідоміших американських кінокомпаній, як-от Paramount, Universal, Columbia, Metro Goldwin Mayer, United Artists, Twentieth-Century Fox, серед них і знамениті серіали «Фліппер» та «Дактарі». Його пісні співали зірки Маргарет Вайтінг, Бренда Лі, Доріс Дей, Мел Торме, Діна Шор, Бінг Кросбі, Джиммі Роджерс, Еугеніуш Бодо та багато інших. Також Варс писав і симфонічні твори, музику для балету, що оприлюднили вже у 2000-х роках.
Генрик Варс помер 1 вересня 1977 року, але композитора досі пам’ятають, недарма його твори використовували сучасні видатні світові режисери: Стівен Спілберг — у «Списку Шиндлера», Роман Поланський — у фільмі «Піаніст». А фільм «Генрик Варс, співак Варшави» Веслава Домбровського здобув премію «Kryształ TV Polonia» як найкращий документальний фільм 2007 року.
«Він був найвидатнішим польським композитором поп-музики та кіномузики міжвоєнного періоду. Його найбільшою силою була його величезна мелодійність», — писав Владислав Шпільман.
Король польського кінематографа з душею хлопчика
Кажучи про історію львівського гімну, неможливо не згадати ще одного причетного до його створення персонажа — Міхала Вашинського, режисера славетного фільму «Волоцюги». Мойсей Вакс народився на Волині в місті Ковелі 29 вересня 1904 року в родині коваля та продавчині. В сім’ї було семеро дітей, жили бідно в невеликій дерев’яній хатці на березі річки. З дитинства хлопець мав артистичні здібності, але його поведінка не вирізнялася зразковістю. 1918 року Моше зі скандалом вилетів з Ковельської єшиви (вищого релігійного навчального закладу) через суперечку з рабином щодо існування диявола.
Недовго думаючи, Міша залишає рідний Ковель і їде до Києва, до свого дядька. Там він вступає до акторської студії, якою керує польська акторка Станіслава Висоцька. Вони з друзями навіть створили свій театр «Арлекін» в одному з київських підвалів. А вже 1922 року Міхал Вашинський з’явиться у Варшаві, де за протекцією Висоцької стане асистентом корифея польського німого кінематографа Віктора Беґанського, і незабаром 18-річний Міша дебютував у кіно, яким захворів на все життя…
Деякий час Вашинський стажувався у Берліні, навіть стверджував, що працював у великого режисера Мурнау, потім викладав у Варшаві в Інституті кіно. А 1929 року Міхал затвердив себе і як режисер, ставши першим у Польщі лауреатом на кінофестивалі в Ніцці. Його обожнювали і глядачі, і актори:
«Міхал Вашинський був справжньою зіркою серед режисерів. Швидко виявилося, що він премила й дуже лагідна людина. Атмосфера [на знімальному майданчику] панувала майже родинна, бо він любив своїх акторів… Минали роки, та Міша зберіг юнацький вигляд — вигляд невинної дитини. Огрядний, завжди в бездоганно скроєних дорогих костюмах, але з душею хлопчика», — згадувала акторка Лідія Висоцька.
До початку Другої світової війни він зняв 40 фільмів зі своєю фірмовою швидкістю та неймовірними творчими знахідками: перше знімання в Африці, перша чорношкіра акторка, перший повнометражний фільм мовою ідиш, перший польський фільм голлівудської компанії Universal, перша у польському кінематографі анімація… Перший «батярський» фільм також зняв Вашинський. Це мала бути трилогія: фільм «Буде ліпше» 1936 року, «Волоцюги» 1939 року і «Серце батяра», яке мало вийти наприкінці 1939 року, але почалася війна…
З заслання на пік кінематографічного Олімпу
Одна з німецьких бомб зруйнувала кіностудію і знищила майже всі матеріали «Серця батяра». Радянська влада відправила Мішу в заслання зі Львова до Сибіру. Парадокс, але життя йому фактично врятувала війна, адже Міхал зміг вступити до армії генерала Андерса, заснувати фронтову студію і, фільмуючи як режисер-документаліст бойовий шлях польського війська, пройти разом з ним від Ірану та Іраку до Єгипту та Італії, де й залишився.
Тут настає нова ера його життя, гідна сценарію кіно: 1946 року Вашинський одружується з італійською графинею Марією-Долорес Тарантіні, яка вводить його в коло римської еліти, а невдовзі помирає, залишивши Міхалу розкішну віллу-палац, білий з позолотою «Каділлак» та всі свої статки. Незабаром Вашинський стає продюсером американських фільмів у Європі, де знімання обходилося набагато дешевше, ніж в США. Перший же фільм «Quo vadis» Мервіна Лероя за романом Генрика Сенкевича лише за перший рік зібрав понад 21 мільйон, завоював два «Золоті глобуси» і отримав вісім номінацій на «Оскара». Романтична комедія «Римські канікули» Вільяма Вайлера принесла не лише 12 мільйонів і 10 номінацій на «Оскара», але й світову зірку Одрі Гепберн. Ще одна зірка, котру «запалив» на світовому обрії Міхал Вашинський, — Софія Шиколоне, котру 1951 року він помітив серед статисток під час фільмування «Камо грядеші» і яка стала актрисою світового рівня Софі Лорен. У своїх фільмах Міша знімав Клаудію Кардинале, Ґреґорі Пека, Аву Гарднер, Алека Гіннеса, Омара Шаріфа, Анну Маньяні, Вітторіо де Сіка та інших зірок. Суперпопулярний фільм «Знахар» Єжи Гофмана 1982 року — це рімейк однойменної мелодрами Вашинського.
Він піднявся на найвищу вершину кінематографічного Олімпу, очоливши «європейський Голлівуд». І помер від серцевого нападу в ресторані на самому піку свого розквіту, 20 лютого 1965 року. Він жив майже як принц, мав усе, про що лише можна мріяти: розкішний палац коло Мадрида, «Роллс-ройс», знайомство і дружбу з найбагатшими людьми світу, його приймали Папа римський Йоанн ХХІІ, англійська королева Єлизавета ІІ і диктатор Іспанії Франко, він знімав фільми, що увійшли до скарбниці світової класики, та найдорожчі за всю історію світового кіно за астрономічні суми. Так, для фільму «Ель Сід» пошили понад 10 тисяч костюмів, виготовили 40 тисяч стріл, 800 булав, 500 кінських сідел, сотні шкіряних курток з металевими заклепками, а для участі в масовці запросили 7 тисяч осіб. Лише за два роки фільм приніс 50 мільйонів доларів, перевищивши витрати майже в 7 разів! Про Міхала досі пишуть книги, знімають фільми і досліджують, яка інформація, подана ним в інтерв’ю, правдива. Хіба міг мріяти про таку світову славу звичайний єврейський хлопчик Моше Вакс із Ковеля?!
Чотири мови львівського гімну
Отже, 5 квітня 1939 року завдяки трьом геніям єврейського походження на екрани вийшов фільм «Волоцюги» з піснею «Тілько ві Львові». Слова написав єврей зі Львова Емануель Шлехтер, музику — єврей з Варшави Генрик Варс, а фільм зняв єврей з Ковеля Міхал Вашинський. Першими пісню заспівали славетні львівські батяри Щепко і Тонько — Казимир Вайда і Генрик Фоґельфенґер, що були живою легендою 1930-х років, акторами і радіоведучими, яких обожнював Львів і вся Польща. До слова, Генрик також був зі спольщеної єврейської родини.
Їхня передача «Весела львівська хвиля» на Польському радіо мала 6 мільйонів слухачів, щойно в неділю о 21-й годині розпочинався черговий випуск, вулиці міст і сіл миттєво ставали порожніми. Закономірно, що й пісня у виконанні найвідомішого польського дуету миттєво стала шалено популярною. Хоча, були й польські шовіністи, які вимагали позбутися польської пісні, написаної євреями…
Пізніше найвідоміша пісня про Львів була в репертуарі львівського чоловічого хору «Eryana», що після війни переїхав до Лодзя. А в радянський період її деякий час навіть співали в перекладі російською мовою Павла Григор’єва і зробили пропагандистською піснею: «Во Львове ремонт капитальный идёт, шьют девушки новые платья», щоб підкреслити, як львів’яни радіють радянським змінам… Виконував пісню все той же Еугеніуш Бодо, а перед самим початком війни, 1941 року, її випустили на платівці. Але шлягер «Ждем вас во Львове» був не таким популярним, як оригінал.
Нове життя, вже в українському варіанті, пісня отримала аж 2002 року, коли її записав композитор і перекладач Віктор Морозов та Батяр-бенд «Галичина». Популярний довоєнний хіт дав назву їхньому альбому «Тілько ві Львові». Переклав його поет Богдан Стельмах, а фраза «Так люблю той Львів, що бракує ми слів» стала народною. Як і сама пісня, яка відродила свою шалену популярність і вважається неофіційним гімном Львова. Співали її і «Брати Гадюкіни» у рімейку «Шляхетні волоцюги», знятому 2018 року, де вони майстерно відтворили батярські пісні.
Цікаво, що 2012 року з нагоди «Євро-2012» пісня отримала ще й англійське звучання у виконанні фолк-рок гурту Los Colorados із Тернополя. А 10 листопада 2018 року славетну пісню у виконанні Warsaw Sentimental Orchestra під час концерту за незалежність на Національному стадіоні у Варшаві слухали 37 тисяч людей. Тож «Львів єдиний на світі» точно буде популярним ще не одне десятиліття чи навіть століття, зберігаючи пам’ять про своїх творців. І це не дивно, адже Львів — неймовірне місто, яке наповнює і надихає, «Бо де ще є людям так файно, як ту? Тільку ві Львові»!..
