Як Львів жив без світла та що стало початком електрифікації

Сьогодні хочу поговорити про одну з найбільших залежностей львів’ян. Одні можуть подумати про каву і помиляться, інші назвуть міський транспорт і теж не матимуть рації. Сучасна людина в цивілізаційному розвитку почала залежати від дуже багатьох речей, а найбільше від електроенергії (бо погано орієнтується в темряві) і, відповідно, електроприладів. Навіть у кінематографі з’явилися фільми, де машини-прилади повстають проти людей.  

Отже, почати хочу з тих часів, коли на території сучасного Львова ще не було будівель, але вже почали з’являтися істоти, схожі на людей. І, очевидно, десь їм треба було жити. Найкращим житлом вони обрали печери. На території Львова їх кілька: Медова печера, Святоюрські печери, печери на схилах Високого Замку, а також на території гір Познанської, Шембека та Вроновських (сучасна Цитадель). А щоб можна було там жити, потрібне було освітлення. Найпершим освітленням від найдавніших часів до ХІХ століття був живий вогонь. 

 У 1853 році сталася важлива подія щодо безпечного використання вогню для освітлення: в аптеці «Під золотою зіркою» на вулиці Коперника була винайдена гасова лампа. Працівник цієї аптеки Ян Зег уперше в світі отримав гас із бориславської нафти шляхом її дистиляції й очищення, застосував новий метод очищення гасової фракції за допомоги сірчаної кислоти. Метод Яна Зега радикально відрізнявся від дослідів його попередників, які намагалися вилучити легкі фракції нафти тільки шляхом дистиляції, та внаслідок цього отримували вибухонебезпечну суміш із компонентами бензину. Також Ян Зег розробив конструкцію гасової лампи. Вона була доволі безпечна, давала досить яскраве світло і не утворювала кіптяви при горінні. Після того, як при такій лампі була проведена хірургічна операція, її почали використовувати доволі широко в побуті та для освітлення міських вулиць.

Львівський фармацевт, аптекар, піонер промислової нафтопереробки в Україні(Галичині) та світі

У польських джерелах винахідником гасової лампи часто називають Гната Лукасевича, хоча патент був виданий лише на ім’я Яна Зега. Гнат Лукасевич теж був працівником аптеки «Під золотою зіркою», але тільки лаборантом при винахідникові. Проте мав хороші організаторські здібності й налагодив промислове виробництво гасу, який було зручно доставляти залізницею до багатьох міст Європи.

Так виглядала перша гасова лампа розроблена Яном Зегом. Виготовив її львівський бляхар Адам Братковський

Зараз навіть важко собі уявити, що 200 років тому люди робили лише перші спроби у вивченні електрики. Найбільшим досягненням того часу можна вважати освоєння сили водяної пари. Наприкінці ХІХ століття електрика сміливо ввірвалася у життя Львова. Першість в її застосуванні на міських вулицях належить електричному трамваю. Це сталося в 1894 році. У Львові планували проведення крайової виставки, яка мала презентувати досягнення промисловості, новинки техніки та засобів комунікації.

Кінний трамвай, який уже на той час їздив Львовом, не міг забезпечити курсування вагонів через значні перепади висоти, тому керівництво Львівської залізниці запропонувало збудувати паровий трамвай. На той час такий транспорт уже їздив кількома містами Європи. Але Львівська міськрада ухвалила рішення про будівництво електричного трамвая. Підрядником обрали фірму «Сіменс і Гальшке». Відповідно до договору з магістратом, віденська фірма впродовж 1893 – 1894 років будувала електростанцію постійного струму потужністю 400 кінських сил, що відповідає в сучасних одиницях виміру 300 кВт. Перший пароелектричний агрегат був змонтований 22 лютого 1894 року.

Львівська електростанція постійного струму. Фото 1914 року часу окупації Львова російськими військами (ліворуч на фото можна бачити російського офіцера що контролював роботу стратегічного об’єкта інфраструктури міста)

Тоді ж була створена МЗЕ (міські заклади електричні) – структура, яка довгі роки відповідала за електричне господарство Львова.

Для будівництва обрали місце на березі потоку Млинівка (територія трампарку при сучасній вулиці Сахарова). Перший маршрут сполучав головний залізничний двірець із входом на виставку з боку сучасної вулиці Уласа Самчука. Перший електричний трамвай почав курсувати 31 травня 1894 року. 

На згаданій виставці також можна було бачити багато новинок із різних галузей, у тому числі освітлювальні прилади, а також прилади, які використовували постійний струм.

Згодом у багатьох будинках Львова почали проводити електричне освітлення. Для цього до вже наявних будівель прокладали електричні кабелі та встановлювали електрообладнання.

Першою спорудою у Львові, де електричне освітлення було внесене в проєкт будівництва, можна вважати Оперний театр. На той час у місті вже було багато локальних електростанцій, а обладнання в будівлі театру за задумом інженерів мало обслуговувати не лише її, а й прилеглу територію середмістя. 

Варто зазначити, що до ХІХ століття приміщення театрів освітлювали свічками. Акт у п’єсі тривав стільки, скільки часу горіла свічка. Тому й дотепер цей час залишився незмінним як данина давнім традиціям.

У підвальному приміщенні оперного театру було змонтоване відповідне обладнання, прокладені кабелі, що стало початком електрифікації нашого міста. 

Облік спожитої електроенергії вела МЗЕ. І якщо споживач упродовж восьми днів з дати письмового нагадування не оплачував послугу, його відключали від електромережі. За повторне підключення він повинен був заплатити чималу суму.

У 1909 році у Львові ввели в експлуатацію електростанцію змінного струму. До 1911-го повністю демонтували підстанції постійного струму.

Будівництво електростанції змінного струму. Фото 1908 року

Протягом 1907 – 1909 років на території Персенківки (тоді приміського села) тривало спорудження нової електростанції змінного струму, яка існує донині. Будували її за найновішими європейськими стандартами. Електростанція використовувала рідке паливо – мазут. І лише в 1914 році була переведена на вугілля. Наприкінці 1920-их років після будівництва газопроводу Дашава – Львів її перевели на природний газ.

Цікавим є той факт, що під час українсько-польських боїв у листопаді 1918 року ворожі сторони домовилися про особливий статус таких підприємств, як газівня на вулиці Джерельна та електростанція на Персенківці: ці стратегічні для міста об’єкти не можна було піддавати обстрілам чи пошкоджувати іншими способами. А працівники отримували особливі посвідки і могли вільно пересуватися містом для забезпечення його життєдіяльності. Проте польська сторона навмисне (чи випадково) порушила цю домовленість – польський літак під час бомбардування українських січових стрільців на Персенківці завдав електростанції пошкоджень.

Вулиці Львова у ХІХ столітті освітлювали газовими ліхтарями. Причому газ цей отримували з дрантя. Останній газовий ліхтар мені довелося бачити на вулиці Юрія Дрогобича ще в 2000-их роках. Він уже не працював, але арматура збереглася. Також цікавою є люстра в аптеці-музеї на розі Ставропігійської та Друкарської. У ній збереглися вентилі для подавання газу, які пізніше переробили під електричне освітлення.

На вулицях міста також можна побачити старі вуличні ліхтарі. Треба сказати, що донині збереглося кілька таких опор, встановлених у 1910 – 1911 роках. В той час не було звичних для нас спіральних ламп розжарювання, для освітлення вулиць використовували дугові лампи (між двома графітовими, або вугільними, стержнями виникає дуга і дає яскраве світло). Щоправда, такі стержні треба було часто замінювати, а опори були доволі високі. Тому для полегшення праці електриків придумали оригінальну конструкцію: внизу опори зробили дверці, за ними ховався механізм, який приводила в дію спеціальна ручка, схожа на «кривий стартер» у машині, лампа опускалася донизу на тросі, на ній замінювали стержні, і лампа піднімалася догори.

Опора освітлення з дуговими електролампами та робота електромонтера із заміни вугільних електродів в дуговій лампі. Фото 1912 року

Треба сказати, що під час прокладання тролейбусної лінії на проспекті Свободи багато старих опор були демонтовані. Після звернення небайдужих львів’ян їх пообіцяли реставрувати й повернути на місце. Однак обіцянка залишилася обіцянкою…

Дотепер у багатьох будинках в середмісті можна бачити чимало цікавих конструкцій електричного обладнання та приладів. Часто мешканці не можуть визначити, для чого саме вони були призначені. Подекуди це обладнання має підведений електричний струм, тож його демонтаж може бути небезпечний. А в квартирах львів’ян навіть тепер є лічильники 20 – 30-их років ХХ століття, де за запобіжники слугують так звані жучки. 

Запобіжник на напругу до 1 кВ. Такі запобіжники встановлювались у Львові у 1907 році. Їх виготовляли із чистого срібла, а клеми робили з посрібленої міді

Після Другої світової війни у львівського електричного трамвая з’явився «побратим» – тролейбус. Регулярний тролейбусний рух у Львові відкрили 27 листопада 1952 року. П’ять тролейбусів курсували лінією що 20 хвилин. А в червні 1963 року на міські вулиці виїхав перший тролейбус, виготовлений на Львівському автобусному заводі.

У листопаді 1956 року зі Львова вирушив перший потяг, який вів електровоз. Були й неодноразові спроби пустити електричні поїзди в межах міста. 

Загалом ми так звикли до тих вигод, які дає нам електрика, що навіть не зауважуємо, скільки праці та ідей вкладали і вкладають фахівці, щоби зробити наше життя комфортнішим. 

І ось у часи теперішньої війни ворогу не сподобалося наше життя, тож він вирішив завдати ударів по об’єктах інфраструктури, залишити нас без світла. Але він помиляється, якщо думає, що нібито зможе відібрати у нас майбутнє. Наше майбутнє осяяне світлом свободи.

Автор: Петро Радковець

Джерело: Tvoemisto.tv.

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.