В матеріалах судової справи це охарактеризували як “найганебніший людський вчинок за всю історію міста…”. У 1641 році, кримінальний суд Львова звинуватив у богохульстві монаха Альберта Вироземського. Що ж він вчинив? Він уклав договір з дияволом, яким віддавав своє тіло разом з душею. Проте що змусило його піти на такий крок? І чому Юрій Андрухович звернувся саме до цієї постаті в одному зі своїх творчих проектів?
Почалось усе з того, що Вироземський, маючи намір стати монахом (перебуваючи у новіціаті), викрав у настоятеля Бернардинського монастиря, де він тоді жив, печатку і підробив документи, що він є священником і може здійснювати таїнства шлюбу, сповіді, причастя і хрещення. Зразок для підробки він також вкрав. Користуючись фальшивкою, він почав їздити по селах довкола Львова й правити там службу. Попри те, що було відомо близько десятка таких епізодів, проте згодом, вдалося довести лиже один такий випадок.
Коли фальшивку викрили, лжесвященник почав ховатись, проте бернардинці схопили його та помістили до монастирського карцеру. Церковний суд, з огляду на те, що він не був духовною особою, передав справу до лавничого суду міста, де за світським законодавством йому загрожувала страта, що очевидно й спровокувало подальші події.
Суд визнав Вироземського винним у богохульстві і у підробці документів. Диявол не допоміг нещасному. Його спалили на площі Ринок, як вважається, на місці, де зараз стоїть фонтан зі скульптурою Нептуна.
У наш час, за цей призабутий епізод львівської історії взявся Юрій Андрухович. У 2008, він написав оповідання про Альберта, а у 2013-му, виникла ідея театрально-літературно-музично-мультимедійного перформенсу “Альберт, або Найвища форма страти”. Згодом, виставу виконали на кількох фестивалях і у лютому 2014 повинен був розпочатись тур кількома містами, проте вистава відбулась лише в Івано-Франківську. У травні 2014 історія про Альберта дійшла і до Львова. Сам автор описував її так: “Вистава — про те, що хоч як продаватимеш свою душу, все одно продешевиш… Теми покарання, репресій, гріха переплітаються, і маємо надію, що тут, у цьому природному середовищі, ця історія оживе…”. Це вистава-виклик, мистецька провокація з елементами імпровізації, де враховуються настрої публіки і самих акторів, є місце для експериментів, а в глядача – для роздумів та переосмислення.
Намагаючись врятувати себе від смерті, Вироземський лише зробив її неминучою. Людина у відчаї здатна здійснити найбільш відчайдушний крок. І хоч Альберта стратили, проте він подарував нам один з найбільш загадкових і містичних епізодів в історії Львова, який і сьогодні надихає, дивує і змушує творити.
Віктор ГУМЕННИЙ Джерело