Добре це чи не дуже, але ми не часто робимо “профілактичні” зупинки. Для осмислення своєї діяльності, власного призначення, а головне – аби відповісти, із чим себе асоціюємо в першу чергу. Написане буде актуальним як відносно людей, так і щодо міст або ж країн. Усе потребує оцінки та переосмислення. При цьому, легше, коли дивишся у минуле. Якщо дивитись у очі сьогоденню, губишся у коловороті подій, частиною і творцем яких ти є. Коли дивишся у минуле, дзеркалом якого є сьогодення, оцінки робити простіше, бо менше емоцій. Або ж так лише видається. Як би там не було, але зараз – декілька штрихів для переосмислення давнього Львова. Явищ, які видаються важливими, бо з ними місто асоціювалося і ними визначався хід і ритм життя у ньому.
Панорама Львова Гогенберга / Пассаротті. Фото з https://uk.wikipedia.org/wiki/Панорама_Гоґенберґа
Навіть сьогодні ми з захопленням та пієтетом розповідаємо про надання Львову, як і будь-якому іншому місту, магдебурзького права. У випадку зі Львовом прийнято вважати, що останнє мало місце у 1356 році. І це подія, безумовно, цивілізаційного масштабу, яка “вписала” місто до когорти передових центрів того часу, зробила Львів незалежним від зазіхань зі сторони місцевої шляхти і самоуправним. Плодами останнього ми насолоджуємось до зараз – хоча б у вигляді існування площі Ринок, яку з задоволенням показуємо гостям міста, або ж ратуші, на яку – також із задоволенням, але трохи меншим, піднімаємось.
Але зараз не так про це, як про інші речі, якими конституювалося подібне становище міста, а також про правителів, яких у контексті зазначених процесів варто знати. До прикладу, Владислав ІІІ, відомий як Варненчик. Останній, зусиллями своїх канцеляристів, зізнавався Львову у любові, розкидаючись гаслами на кшталт “наше місто Львів […] щит і мур від поган”. Крім того, саме за правління Владислава ІІІ Львову було надано ряд важливих і визначальних привілеїв. Скажімо, про право складу східних товарів, що мало значний позитивний вплив на економічний розвиток міста. Або ж право судити злочинців, чим дуже підносився статус Львова у порівнянні з іншими населеними пунктами, які аналогічного не мали.
Прангер, або стовп ганьби. Один з символів львівського правосуддя. Фото з https://uk.m.wikipedia.org
Зрештою, Владиславом ІІІ було схвалено ще один документ, значення якого для розвитку міста величезне. У 1444 році, який важливий для Львова багатьма знаковими указами згаданого правителя, Владислав ІІІ підписав розпорядження про володіння нерухомістю в межах міста. Діялося це у Буді 18 липня. Суть розпорядження зводилась до того, що усі духовні особи, а також представники шляхетського стану повинні продати свої будинки і нерухоме майно, якими володіли у Львові. При цьому, продати це варто було особам, які підлягали міському праву. Робився даний крок заради повернення маєтків і володінь під міську юрисдикцію.
Владислав ІІІ. Фото з https://uk.wikipedia.org
Як зазначалося у тексті даного розпорядження, король прагнув, аби місто зміцнювалося і розвилося. Коли ж було зауважено, що спадщина, будинки та нерухомість у межах міста концентрується в руках шляхтичів, а також духовних осіб, цей процес вирішили зупинити. Аби дані володіння не виводились із-під міської юрисдикції і місто не втрачало в силі. Шляхтичам та духовенству на реалізацію даного указу надавався рік. При цьому, у документі додатково наголошувалося, що перебування і приналежність цих володінь саме місту, буде також сприяти їх кращому стану збереження і догляду за ними.
Битва під Варною. Владислав ІІІ. Фото з https://uk.wikipedia.org
Не забули й того, що дане розпорядження і цей адресований Львову привілей є не ситуативним і короткотривалим, а на “вічні часи” і знати це належить “всім і кожному”. Канцеляристи Владислава ІІІ наголосили, що такого принципу поводження з нерухомістю і майном “міщани і наше місто Львів вічними часами” повинні дотримуватися. Цей закон у майбутньому і дійсно став визначальним для благоустрою Львова. Також і тому, що крім жителів і влади міста цьому “міцно і недоторкано” підкорялися й наступники Владислава ІІІ на престолі Корони Польської, а потім Речі Посполитої.
“Сандомирський рокош” (бунт шляхти, повстання проти короля), картина XVII століття
Очевидно, що описаний стан речей і форма відносин у той час були вигідні не лише місту, але і монархам. Місто, внаслідок існування згаданих розпоряджень, розвивалося і збагачувалося, його жителі почувалися гордо і самостійно. Король в лиці такого міста отримував серйозну підтримку і опору – особливо у випадку потенційного непорозуміння чи конфлікту зі шляхтичами, іншими опозиційними силами.
Євген ГУЛЮК Джерело
