Від сецесії до функціоналізму: Тадеуш Обмінський

Архітектор і графік Тадеуш Обмінський народився 16 квітня 1874 року у Львові в родині банківського службовця. Після закінчення Першої реальної школи у 1892-1898 роках навчався у Львівській політехніці, отримав диплом з відзнакою «особливо обдарований». Архітектурну освіту доповнив у 1900-1901 роках в Політехниці у Берліні (Шарлотенбург). Навчався також живопису – в 1898-1899 роках у Яцека Мальчевського в Краківській академії.

З 1897 – асистент кафедри наземного будівництва Львівської політехніки. Після захисту докторської дисертації на тему «Генезис і розвиток дерев’яного будівництва як додаток до історії культури слов’ян» (1908) отримав звання доцента, від 1910 – звичайний професор і завідувач кафедри наземного (загального) будівництва Львівської політехніки. У цьому вузі був також деканом факультету земельно-водного будівництва, деканом архитектурного факультету і ректором у 1916/1917 навчальному році.

Провідний архітектор фірми Міхала Уляма і Зиґмунта Кендзерського

У 1903-1907 Обмінський був одним з головних архітекторів львівської фірми Міхала Уляма і Зиґмунта Кендзерського. Творчо застосовуючи ідеї загальноєвропейського стилю сецесії (art nouveau), він створював виразні й емоційні архітектурні образи.

У 1904-1905 за його проєктом фірмою Уляма і Кендзерського був споруджений будинок адвоката Адольфа Сеґаля на розі вул. Хоронщизни і Академічної (тепер вул. Мирослава Скорика і проспект Шевченка). Великі еркери (виступні засклені балкони – прим.ред.), криволінійні віконні прорізи, балкони різних пропорцій, вежа з декоративним фронтоном – всі ці елементи, відповідаючи цікаво вирішеному внутрішньому простору, водночас візуально загострюють вигляд цього будинку, важливої домінанти в перспективі проспекту Шевченка. Житлові інтер’єри дому Сеґаля, якщо йдеться про декоративне оздоблення, були утримані в одному стилі.

Оригінально продумав Обмінський «оркестровку» обох фасадів будинку Йозефа Гаусмана на розі вул. Сикстуської (Дорошенка) і Шайнохи (Банківської), спорудженого фірмою Уляма і Кендзерського в 1906-1907. Процес поступового збагачення пластичного і кольорового звучання прямує від нижніх балконів прямокутної форми до сегментоподібних, вигнутих балконів третього поверху, від стилізованих картушів ліпнини (картуш – декоративний елемент у вигляді щита або напіврозгорнутого згортка, прим. ред.), поясу з горизонтальних профілів і круглих керамічних вставок до майолікового фризу верхнього ряду і ажурної огорожі даху. Посилення звучання цієї «партитури» – в завершенні наріжного напівсферичного об’єму балконом з гнутими ґратами і «маркізою» на стеблоподібних опорах.

Одним з найбільш цікавих, по-новаторському вирішених лікувальних закладів Львова початку ХХ ст. стала клініка на вул. Ґловінського (Чернігівській), 5 (тепер – Обласний неонатальний центр). Як педіатричний і пологовий заклад будинок був споруджений у 1907-1908 фірмою Міхала Уляма, напевно, за проєктом Обмінського, з плинними формами аттику (верхня декоративна частина будинку – прим.ред.), ліпниною та барельєфом із зображенням немовляти над входом. Функціонально вирішені приміщення назовні отримали вишукане декоративне обличчя. Виразні риси геометричної стилізації у деталях цього будинку вказують на вплив віденського сецесіону.

За проєктами Тадеуша Обмінського і Альфреда Захаревича у 1904-1906 роках збудували нові корпуси Кульпарківської лікарні для психічно хворих (фірма З. Кендзерського і М. Уляма). Сецесійні за оформленням фасадів і функціонально довершені, вони добре вписались в ансамбль парку й старого головного будинку. При будівництві застосовували залізобетонні перекриття, особлива увага приділялася вентиляції та центральному паровому опаленню.

У 1906 році фірма М. Уляма і З. Кендзерського звела готель «Народна гостиниця» (тепер – Львівська митниця) на розі вул. Костюшка, 1 та Дорошенка, 20. Цей будинок має властиві творчості Обмінського форми європейського модерну, зокрема, високі вигадливі аттики з люкарнами «волове око» (люкарна – різновид вікон на даху, прим.ред.), ліпні сандрики (сандрик – маленький карниз над вікном чи дверима, прим.пер.), консолі балконів 2-го поверху.

Праця у фірмі Івана Левинського: розквіт орнаментальної сецесії

Від 1902 року Обмінський тісно співпрацював з проєктним бюро архітектурної фірми Івана Левинського у Львові. Він став автором значної кількості проєктів споруд, виконаних цією фірмою у Львові, на Львівщині, Тернопільщині та Івано-Франківщині у 1902-1909 роках. У своїй творчості цього періоду Обмінський звертався як до стилістики європейської орнаментальної сецесії, так і до українського варіанту цього стилю, переважно з використанням гуцульських мотивів.

Серед кращих сецесійних творів Обмінського – будинки, споруджені у 1904-1908 роках фірмою Івана Левинського: Торговий дім Яна Штроменгера на пл. Смольки (тепер – генерала Григоренка), 4, будинки Людвіка Хірша на вул. Ходкевича (тепер Богуна), 5-7, а також цілісні комплекси кам’яниць на вул. Асника (тепер О. Богомольця), №№ 3-9 і Домагаличів (нині Грицька Чубая), №№ 1-4. На архівному кресленні остаточного проєкту фасаду будинку № 6 на вул. Богомольця є підпис Обмінського, з датою «серпень 1905». Характерними для цих споруд є численні майолікові фасадні плитки, вигадливі металеві балюстради і кронштейни, скульптурні аттики, вітражі на сходових клітках.

Ансамбль житлових будинків по вул. Глинянській (тепер – Донцова), 3-16 вражає розмаїттям архітектурних форм сецесії. Урбаністичне вирішення ансамблю (виконане фірмою Левинського у 1905-1908) цікаве тим, що суцільну поверхню забудови з одного боку майже посередині розриває заглиблення, створюючи несподіваний і пластичний ефект. Це курдонер (передня частина двору перед фасадом споруди – прим.пер.), сформований з чотирьох кам’яниць №№ 8-8а-10-10а (як прибуткові власності Марії Бардах споруджені у 1906-1908). Містобудівельна концепція нагадує «рондо» вул. Богомольця, будинки мають плинні обриси фасадів. Їх примхливі наріжні балкони й характерні мотиви кольорових майолікових вставок вказують на Обмінського як вірогідного проєктанта.

Серед кам’яниць на вул. Івана Франка (давніше – Зибликевича) з лівого боку вулиці вирізняється № 69 з фасадом, прикрашеним майоліковими плитками та з незвичайної форми кронштейнами вінцевого карнизу, а також № 75, що вражає артистично різьбленими кам’яними балконами. Обидві ці кам’яниці Обмінський запроєктував у 1906-1907.

На вул. Кохановського (Кость Левицького) у 1907 фірма Івана Левинського за проєктом Обмінського поставила дві парні житлові кам’яниці №№ 14-16 братів Юзефа і Олександра Ельстерів. Фасади з підковоподібними вікнами, гнутими металевими кронштейнами і балюстрадами балконів та ліпниною з мотивами жіночих голівок з розпущеним волоссям – це типові твори «орнаментальної» сецесії періоду її кульмінації.

У спорудах житлового призначення Обмінський використовував найрізноманітніші засоби декоративного виразу (скульптуру, вітражі, метал, майоліку, скло, дерево) та широкий діапазон орнаментальних мотивів, особисто проєктуючи усі деталі оформлення. При цьому архітектор більше схилявся до франко-бельгійської версії стилю модерн, хоч добре знав також віденську теорію і практику школи Отто Вагнера. Певний «вагнеріанський» почерк вирізняє церкву св. Дмитрія в селі Оброшине під Львовом, споруджену за планами Обмінського (за участі Олександра Лушпинського) у 1912-1914 роках.

Францішек Мончинський писав про нього у 1908 році: «Він є закоханим у конструкцію, її показування та тлумачення відповідною формою назовні». Обмінський підтримував концепцію домінації архітектури в справі перетворення предметно-просторового середовища. Про його прихильність до теоретичних поглядів на завдання архітектури Отто Вагнера та Івана Левинського йшлося зокрема в його виступі у львівському Політехнічному товаристві в 1905 році.

Створення нового національного стилю

У фірмі Івана Левинського Обмінський багато працював над створенням оригінального напрямку львівської сецесії – «гуцульського» модерну. Зі стилізованими елементами народного зодчества він запроєктував фасади Бурси дяків собору св. Юра (1903-1904, вул. Скарги, нині Озаркевича), гуртожитку українських студентів «Академічний дім» на вул. Супінського, нині Коцюбинського, 21 (1904-1906, співавтор – Філемон Левицький), гімназії і бурси Українського педагогічного товариства на вул. Потоцького, нині генерала Чупринки, 103 (1906-1908, співавтор Лев Левинський), брав участь у спорудженні та оздобленні будинку Кредитного товариства «Дністер» на розі вул. Руської та Підвальної (1904-1906). Проєкти цих споруд він підписував українською мовою «Тадей Обміньский».

Обмінський намагався інтегрувати дві національні течії сецесії. Зі сполученням гуцульських і закопанських елементів він спорудив вхідні ворота на Ювілейну виставку львівського Політехнічного товариства в 1902 році, віллу професора Яна Богуцького та Дім ґміни в Микуличині біля Яремча (1903), оформив інтер’єри залу для пасажирів 3-го класу на головному залізничному вокзалі (1903) і залу засідань Художньо-промислового музею у Львові (1904), збудував у 1904-1905 особняк Мечислава Пашкудського на вул. 29 Листопада, 98 (тепер вул. Коновальця, значно перебудований), віллу професора Політехніки Романа Дзеслевського «Ґражина» на цій же вулиці під № 102 (1906), костел в Яремчі (1907-1908), будинок Юліана Скварчинського у Львові на вул. Потоцького, тепер ген. Чупринки, 11а (у співавторстві, 1906-1907).

Перетворений візантійсько-романський елемент був помітний в проєкті українського театру у Львові (співавтори – Іван Левинський, Василь Нагірний, 1904-1909).

Перехід до «раціонального» модерну

Від 1908 Обмінський вийшов з бюро Івана Левинського і працював у Львові самостійно (концесію на будівництво отримав у 1913 році). Допомагав Альфреду Захаревичу у проєктуванні будинку Торгово-промислової палати на вул. Академічній, 17-19 (нині Обласна прокуратура на просп. Шевченка, 1907-1910). У цілісному ансамблі з Торгово-промисловою палатою Обмінський збудував у 1907-1909 Технологічний інститут (тепер Музична академія ім. М. Лисенка) по вул. Бурлярда (Нижанківського), 5. Обидві споруди давніше сполучало внутрішнє подвір’я. Тильний фасад Технологічного інституту, що виходить на це подвір’я, задуманий не гірше від головного фасаду, цілеспрямовано вирішеного площинно, з вертикальними пропорціями. Головний фасад на нижніх поверхах викладений декоративним рустом, вгорі – прикрашений майоліковим фризом виробництва фабрики Івана Левинського із геометричним орнаментом, а також увінчаний хвилястими аттиками та карнизами зі значним виносом. З бічним фасадом органічно пов’язаний звивистий аттик із 4-метровими статуями теслі і коваля авторства Войцєха Пшедвоєвського.

Своєрідно доповнює цей ансамбль ще одна споруда Обмінського – Притулок фундації Віктора Бурлярда по вул. Бурлярда (Нижанківського), 2-4 (нині тут коледж культури та мистецтв). Це блок двох великих кам’яниць з оригінальними еркерами й аттиками пластичних форм, побудований у 1907-1909.

З 1907-1908 Обмінський поступово переходив до «раціонального» модерну, виразом чого стала прибуткова кам’яниця Софії та Ірини Мрозовицьких на вул. Романовича (Саксаганського), 10, збудована у 1913 вже без декоративних оздоб, з відгуком орнаменталізму лише в лініях аттиків та у формі вежі.

Художник-графік

Обмінський був талановитим графіком. Для своїх споруд він проєктував зображальний декор, обстановку інтер’єру, вітражі й стінні розписи. Володіючи виражальними засобами живопису і графіки, намагався вже в естетизації технічного креслення втілити принцип інтеграції мистецтв. Обмінський вважав, що проєкт для будівничого – те саме, що картина для живописця. Уважно вивчав українське народне дерев’яне будівництво, зробив три великі альбоми рисунків – деякі з його малюнків (акварель, туш) давніх українських дерев’яних церков та інших споруд 1899-1914 років зберігаються у Львівському музеї народної архітектури та побуту.

За такі рисунки митець отримав нагороду на Ювілейній виставці Політехнічного товариства, що відбулась у Львові у 1902 році. Власними ілюстраціями він супроводив свою статтю «Про дерев’яні церкви Галичини» («O cerkwiach drewnianych w Galicji»), що була надрукована в 1915 у Кракові.

На Першій виставці архітектури у Львові в 1910 році Обмінський експонував ескізи садиб-«дворків» та різьблених у дереві орнаментів. Він також займався організацією цієї виставки. На конкурс проєктів нового будинку львівського університету (1912-1913) архітектор подав три різні версії споруди, з мотивами модернізованого бароко і ренесансу й отримав одну з рівнозначних других премій.

Післявоєнна творчість: неокласицизм і функціоналізм

Після Першої світової війни Обмінський проєктував переважно у стилі неокласицизму. Серед найвідоміших його львівських творів 1920-х рр. – Наукова бібліотека Львівської політехніки на вул. Нікоровича (Професорській), 2 з іонійськими пілястрами на фасаді (1928-1930, завершена В. Мінкевичем у 1932) і костел Матері Божої Остробрамської на вул. Личаківській, 175. Проєкт костелу (1928-1930) спирався на формах ранньохристиянської базиліки з високою вежею-кампанілою. Його будівництво тривало у 1931-1934, після смерті Обмінського ним керував В. Дайчак. Зараз це церква Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ.

У 1920-х р. постав триповерховий комплекс житлових будинків військового фонду Скнилівського летовища, з трикімнатними квартирами на 12 родин (за проєктом Обмінського збудували у 1928 році фірми П. Тарнавецького і Ю. Закшевського).

У стилі функціоналізму у 1930-1932 ним була споруджена українська школа ім. М. Шашкевича на вул. Замкненій, 8 (нині середня школа № 34) і поруч, під № 6, житловий будинок директора цієї школи – підполковника армії УНР В. Беня.

Інший приклад звернення Обмінського до стилістики функціоналізму – будинок нинішньої консультативної поліклініки обласної клінічної лікарні на вул. Ю. Руфа, 6 (1930). У 1925-1928 він виконав проєкт аеродрому у Скнилові із залізобетонними ангарами.

Обмінський багато займався реставрацією. У 1911-1919 працював на посаді головного консерватора архітектурних пам’яток Східної Галичини, у 1920-1932 – консерватор пам’яток Львова. Керував реставраціями львівських споруд: римо-католицької катедри (1920-1930, про ці роботи надрукував статтю «Реставрації львівської катедри: давні і теперішні», польською мовою, 1932), а також каплиці Боїмів (1929-1932), палацу римо-католицьких архієпископів.

З 1899 Обмінський був одружений з Марією Долінською. З будівництвом мали справу також його потомки: донька, Ірена Вєчорек (Вєчоркова), архітектор, у 1920-1930-х рр. – секретар професійного об’єднання «Коло архітекторів» у Львові; син, Станіслав-Вітольд – інженер, знавець конструкцій; онуки Тадеуш і Марія Обмінська-Фридрихович, архітектори у Гданську.

Тадеуш Обмінський в останні роки життя мешкав у будинку на вул. Шумлянських, в саду якого любив малювати квіти. Тут він і помер 18 липня 1932 р. у віці 58 років від хвороби серця, був похований на Личаківському цвинтарі. Нагробок на його могилі встановив архітектор Юзеф Ружиський.