У квітні 1906 року кам’яницю на вул. Зиморовича, 11 (тепер – Дудаєва, 15), яка з’єднувала дві жваві вулиці Академічну та Оссолінську (тепер проспект Шевченка та вулиця Стефаника), придбала редакція польської газети “Słowo Polskie”.
Особливістю цього щоденного видання була відмова від передруків (по-теперішньому копіпасту) з інших газет та отримання інформації безпосередньо — телеграфом та телефоном. Окрім того, у 1902 році у цій газеті було опубліковано частину роману Владислава Реймонта “Селяни”, за яку письменник у 1924 році отримав Нобелівську премію.
Це видання сумно відоме своєю підтримкою Народно-демократичної партії, яка від початку 1900-х років стала на позиції польського шовінізму, зокрема трактуючи українців, білорусів та литовців як етнографічні групи єдиної польської нації.
Під час російської окупації від вересня 1914 року до червня 1915 року редакція “Słowo Polskie”, згідно з розпорядженнями партії, підтримала окупантів. Наслідком такої позиції стала втеча головних редакторів до Росії, коли австрійська армія повернулася до Львова. Тоді “Słowo Polskie” перестало виходити до кінця війни, а друкарня, розташована в цьому ж будинку, перейшла під контроль австрійської військової влади.
Кам’яниця мала три поверхи (перший поверх називався партер) та ідеально підходила для розміщення видавництва. Редакція та адміністрація щоденної газети “Słowo Polskie” розміщувалися в 12 кімнатах на теперішніх першому та другому поверсі парадного будинку. Друкарня займала 18 приміщень у крилах будинку, а у флігелі — підвал, цокольний і перший поверхи.
У цокольному поверсі будівлі були складські приміщення, зал для швидкохідних машин і квартира доглядача. Решта кімнат кам’яниці на другому та третьому поверхах були житловими приміщеннями, які здавалися в оренду різним орендарям, часто своїм працівникам.
Збережені документи свідчать, що це майно було придбано в кредит і протягом усього періоду діяльності перебувало в іпотеці Національного банку Королівства Галичини і Лодомерії.
Автор: Богдан Скаврон
