Отця Елевтерія (Володимира Геншляка) у “Пласті” кличуть братчик Ведмідь. Каже, що назвали його так вже давно, бо колись був трохи в тілі. Окрім того, що о. Елевтерій є монахом – василіянином (ЧСВВ), він є активним пластуном і сам займається вихованням маленьких пластунів. Про те, що для нього “Пласт”, як можна стати виховником та чому колишніх пластунів не буває, він погодився розповісти журналістці “Діла”.
- Розкажіть, як ви потрапили до “Пласту”?
У “Пласті” я вже 10 рік. Зараз живу в Дрогобичі, до цього був у Кам’янці-Подільському, Бучачі, Брюховичах, Жовкві. Так кожні чотири роки переїжджаю. Тривалий час був у католицьких скаутах, потім перейшов до “Пласту”. Чому, бо в католицьких скаутах немає менторства, тобто опіки, виховництва. Вони діють на засаді: молодь виховує молодь. Я під ті стандарти вже не підходив, мені було 33. Хоча був із ними приблизно 9 років, табори робив, осередки засновував. Свого часу жовківський осередок допомагав розвинути. Але коли став священником, то офіційно міг виконувати тільки роль капелана. А я хотів чогось більшого, займатися виховництвом, працювати з дітьми, провадити табори.
У Бучачі працював у колегіумі святого Йосафата. Там виконував обов’язки префекта, тобто помічника директора. Там і познайомився з бучацькими пластунами, і якось так вийшло, що в табір з ними поїхав. Я сам не знаю, як зрештою став виховником гуртка.
Ми тоді набрали пластові гуртки, серед яких був мій гурток “Чайка”. Мали масштабні плани, зокрема започаткували курінь св. Йосафата. Так ми провели один табір, потім другий і третій.
Згодом я потрапив до куреня “Сіроманців”, це старшопластунський – сеньйорський курінь, якому близько 70 років. У ньому багато є таких відомих пластунів, як Любомир Романків, наприклад. Десь у 2010 році я з ним познайомився особисто. У нього є безліч патентів на комп’ютерні технології. Це він винайшов спосіб запису інформації на магнітну голівку жорсткого диска. І багато хто каже, що без Романківа у Джобса не було б шансів стати відомим Джобсом.
Мені симпатизувало те товариство, їхня діяльність, колір хустки подобався, я люблю все таке яскраве з червоними чи жовтими кольорами. У нас у “Сіроманців” різне побратимство: музиканти, альпіністи, мандрівники, науковці, письменники, вчителі і я скромний священник.
“Сіроманці” нам допомогли розвинутися в Бучачі. Ми почали розвивати “Пласт”, була думка займатись юнацтвом, тобто дітьми віком від 11 до 18 років. Але хотілось чогось ще кращого, і я подав ідею почати з малими дітьми займатись. Всі спершу казали, що краще брати більш сформованих дітей. А я говорив, що, аби мати ту сформовану молодь, треба її самим взяти й сформувати. Ми в 2013 році започаткували УПН, так називаються пластуни новаки, від 6 до 11 років діти.
Їхня програма полягає в тому, що все проходить у грі. Тож я запропонував заснувати новацтво і погодився стати виховником. Ми тоді залучили багатьох молодих людей, зробили оголошення, і в один момент прийшло 30 дітей від 6 до 10 років.
Саме тоді дуже багато дітей прийшло через новацтво до “Пласту”, бо був священник, тобто я. Батьки казали, що священник поганого не навчить і активно приводили до нас дітей, щоб ними займалися. Але я в Бучачі був недовго, до літа 2016 року.
- А ви самі вирішили змінити місце?
Ні, нас так міняють час від часу. У нашому Василіанському Чині є правило, яке зобов’язує ніби як не сидіти весь час на одному місці. То так тебе кожні 4 роки переводять.
- І ви знаєте, де будете наступного разу?
Ні, не знаю, все залежить від настоятелів. Наприклад, вони вважають, що ти прогресивний, бачать, що активно займаєшся дітьми, і вирішують, що ти будеш корисніший тій парафії чи монастирю.
- Як за віком поділяються пластуни?
Це називається улад. Пташата найменші – це діти до 6 років, новацтво – від 6 до 11 років, юнацтво – 12-17 років. Старшопластуни це 18-35, і від 35 це є сеніори, вони носять коричневу або курінну хустку. У сеньйораті також є свої ступені: сеніор прихильник, сеніор праці, сеніор довір’я і сеніор керівництва. Я сеніор довір’я. Кожні 4-8 років можеш подати себе на новий ступінь і його отримати. Звісно, якщо ти щось робиш для організації.
- Кожен улад має свій гімн?
Пташата мають окремий гімн і свої молитви. Новаки також мають свій гімн і молитви на початок і на завершення сходин. Ця ранішня й вечірня молитва і на таборі співається на початку й завершенні дня. У юнаків вже гімн “Пласту” і гімн Закарпатських пластунів. Той, що для старших пластунів і сеніорів. Молитви, власне, так само, це “Отче Наш” і “Царю Небесний”.
- А скільки в одній групці дітей?
По-перше, в одному рої стараємось, щоб були діти приблизно одного віку. Коли є 6-7 дітей, то вони збираються в рій. А коли є 2-5 роїв, то організовується гніздо. Воно має свою легенду, назву, звичаї, традиції, свої назви роїв. Це така своєрідна казка й забава і для дорослих, і для дітей.
- Скільки треба виховників на одне гніздо?
Якщо у гнізді є два рої, то бажано, аби було два виховники. Один не потягне, бо важко.
- А хто придумує назву рою?
Переважно стараються виховники дітям допомогти. Але назва має бути пов’язана з назвою гнізда. Наприклад, Кам’янець-Подільське гніздо називається “Устимові друзі”. Устим – це Устим Кармелюк. І в тому гнізді є рої: “Соловейки”, “Соколи”, “Срібні вовки”, “Чорні коти” і “Білі коні”. Все це має бути пов’язане з легендою про Кармелюка.
У нас в Дрогобичі, де я гніздовий, є гніздо “Неперевершені звірі-коти”, з роями “Швидкі тигри”, “Прудкі гепарди”, “Бистрі коти”, “Нестримні леви” і “Стрімкі барси”. Вони мають теж свою легенду, символіку, звичаї та традиції.
- Зараз батьки охоче віддають дітей до “Пласту”?
Так, і навіть дуже.
- Скільки часу впродовж пластового року діти проводять з вами?
Раз на тиждень відбуваються сходини, вони тривають 1,5-2 години. Якщо є канікули, то ми стараємось десь піти: до лісу, у місто, на екскурсію, щоб діти не сиділи на одному місці. На сходини обов’язково приходять в однострої.
- Багато пластунів, якими опікувались саме ви, згодом стали виховниками?
Дуже мало. У новацтві сходини провадить виховник, а коли вже пластун переходить в юнацтво, ти сам вчиться це робити. Юнацтво більше означає самовиховання. Там є виховник, який ними займається, але він називається впорядник. Той, що впорядковує пластове життя своїх вихованців. Вони вчаться і тим самим вчать інших. Таким способом діти розвивають у собі лідерські здібності.
Буває проходить два-три роки після новацтва і людина починає розчаровуватись. Стає важко, з’являються інші пріоритети. Багато моїх новаків бачили себе програмістами, спортсменами. Втім, більшість пробує саме через “Пласт” реалізувати свої здібності.
Виховник у “Пласті” виконує роль старшого друга, порадника і наставника. Це людина, яка допомагає тобі розвиватись. Саме виховництво полягає не тільки у тому, щоб бути ментором, а ще й другом, братом.
- Що треба робити, щоб стати виховником?
Щоб стати виховником, по-перше, треба мати бажання. А по-друге, пройти відповідні вишколи. Для цього слід звернутись до осередку “Пласту”, якщо це Львів, то на Шептицького 16, там є Пластова станиця. Треба написати заяву, згодом з вами сконтактують особи, які називаються референти дійсного членства. У вас запитають про ваші наміри, що ви хочете робити, чи з новацтвом чи з юнацтвом хочете займатись, чи може інструктором хочете бути.
- Що роблять інструктори?
Інструктор – це той, хто допомагає дітям опанувати ту сферу, у якій він сам компетентний. Щоб вони теж могли, коли прийде час, когось цьому навчити.
- Є брак інструкторів чи виховників?
Інструкторів є дуже багато. Кожен з них має свою ділянку. Є брак виховників.
- На вашу думку, чому так?
Дуже просто. Юнацтво закінчується приблизно у 18 років. Зазвичай, це студентський вік. Хтось виїжджає, хтось переїжджає, хтось себе більше на навчання скеровує. Часами “Пласт” стає трошки важкуватим – на це треба час. Звісно, якщо людина знає, що вона може щось дати, чимось поділитись, то буде це робити. Але є багато тих, хто не має далі змоги брати активну участь у “Пласті”. А втім, він однаково лишається пластуном.
Після студентства починаються робота, сім’я. І коли вже їхні діти досягають віку пташачого або новацького, батьки згадують, як самі були пластунами. Тоді вони приводять ту дитину до нас і кажуть, що є потреба пташатами чи новацтвом займатися. А у львівській станиці понад 2500 членів, величезні черги та брак виховників. І батькам пропонують самим почати займатись виховництвом.
- Як довго діти можуть чекати в черзі?
І рік, і два, поки не з’явиться виховник.
- А у вашій станиці зараз скільки дітей?
У Дрогобичі зараз близько всіх 180. Коли я рік тому переїхав сюди з Кам’янця-Подільського, то допомагав відновити хлопчаче гніздо. До того часу було два рої й два виховники. Зараз у нас чотири рої й чотири виховники.
- Діти збираються раз на тиждень, а сеніори?
Якщо йдеться про сеніорів – самітників, то вони стараються бути в представництві. У нас є ОП, це осередок праці. 2-5 сеніорів об’єднуються в такий осередок, якщо вони є активними виховниками. Вони між собою контактують, збираються разом, діляться своєю працею. Щоб організація розвивалась, треба більше давати, а не брати.
Дитиною в “Пласті” ти щось береш, а коли ти стаєш старшопластуном, починаєш своїми вміннями й навичками ділитися. Навіть якщо людина не є інструктором чи виховником, але є пластуном і має, наприклад, зв’язки, приміщення чи інвентар, то вона цим ділиться на користь станиці й дітей.
- В Україні де ще розвинутий “Пласт”?
Львів – найбільша станиця, це західна Україна, тут далеко йти не треба.
На Львівщині є близько 26 осередків. Це Червоноград, Рава-Руська, Сокаль, Яворів, Самбір, Перемишляни, Золочів, Миколаїв, Стрий і т. д. Зазвичай, у кожній області є щонайменше один осередок “Пласту”.
- Розкажіть про літні табори.
Приходить пластове літо, і це є переважно табори. У дітей закінчується школа, починають канікули. І вже з червня ми робимо табори. Я так робив й у Бучачі, на початку червня ми вже починали новацький табір. Їхали до Зарваниці, бо там є місце, умови, гарне харчування, ліс, природа, повітря свіже.
- Діти живуть у наметах?
Новацтво в приміщенні живе. Спить на ліжечках, накрите, ситне, головне, щоб додому не хотіло і було щасливе (сміється). Юнаки, старшопластуни й сеніори переважно в наметах таборують чи просто неба. Діти ж потребують більшого комфорту, але майже весь вільний час однаково проводять на подвір’ї.
- Скільки табір триває?
Здебільшого 10-14 днів. Пташата мають свої табори. Наприклад, у Стрию станиця й в осередку є пташата, то об’єднуються в так зване гніздечко. Вони хочуть робити табір і до компанії запрошують собі інші пташачі гніздечка, щоб спільно проводити літо.
Що цікаво, пташата їдуть лише з батьками. Це мала дитина, і коли мами немає поруч… Для дитини це некомфортно. Власне, мама/тато бере активну участь у цьому гніздечку, вони постійно є з дитиною. Сходини відбуваються так само, постійно є батьки.
Я тільки раз бачив у Кам’янці-Подільському, як мама привела пташа, він почав собі займатись і навіть не звертав уваги чи є вона, чи нема. За 1,5 години він ні разу не обернувся, щоб її покликати.
Але на таборі треба більше опіки: помити, прибрати, перебрати. Це діти. А новацтво воно вже більш самостійне. Починаючи з 7 років, дитина їде на табір сама, вона вчиться застеляти ліжко, прибирати, прати, доглядати за собою, митись, чистити зуби.
Тобі ніхто не повинен нагадувати, ти вже маєш сам це робити, але є виховники, які за цим всім наглядають. Допомагають дітям бути самостійними.
- А сеніори збираються в такі табори?
Так, є такі сеніорські наметові табори. Наприклад, “Чота Крилатих” або “Висота”. “Чота Крилатих” це летунський табір. Пластуни літають на парапланах, стрибають з парашутів, засвоюють основи аеродинаміки, парапланеризму, дельтапланеризму та авіамоделювання. Є різні табори, у деяких займаються скелелазінням. Такі своєрідні табори мають старшопластуни й сеніори.
- Чим зараз люблять займатись діти?
Пташата й новацтво люблять бавитися, вони хочуть постійного руху. Юнаки вже чекають чогось цікавого. Це може бути якась гутірка, не тільки гра, люблять вузли в’язати, будувати споруди, військове та кінне пластування. Вони хочуть, щоб їм запропонували щось, а їхня методика це просто взяти. Для всіх пластунів дуже цінними є нашивки, які вони здобувають за різні вмілості.
- А розкажіть детальніше про вмілість “Три Пера”
Минулого року я побував на КВТ (Крайовому вишкільному таборі). З мого гуртка пішли на цю вмілість двоє юнаків і одна юначка. Для цього, по-перше, обов’язково треба письмова згода від батьків, дозвіл від лікаря і, звісно, фізичну і психологічну витримку. Протягом трьох днів у лісі ти маєш збудувати собі з підручних матеріалів (гілок та листя) прихисток – шелест і провести там наодинці дві ночі. За ці три доби, ти маєш обмаль їжі й лише три сірники для розведення вогню. А ще й треба виготовити линву-мотузку, посуд, лук та стріли. Крім того, треба записувати всю діяльність і враження до записника…
Бачимо, наскілки Пласт” цінний своїм середовищем. Як ми всі знаємо, щоб Україна стала європейською державою, українцям треба мати чітку українську ідентичність, здорове суспільство і фахових провідників у різних сферах життя, треба знати свою справжню історію і шанувати наших Героїв. Саме ці цілі прагнуть вирішувати пластуни, працюючи з молоддю. І сьогодні саме “Пласт” може стати тим інструментом громадянської освіти, який допоможе нам зробити країну, про яку мріємо.
До того ж тут можна знайти себе, коло однодумців і тут незалежно від віку і статусу один до одного звертаються “друже” і “подруго”.
