Здавалось би, Никифор Дровняк приречений на долю волоцюги. А от і ні. Саме він має персональні виставки у Парижі, Нью-Йорку та Лондоні, а загалом мистецтвознавці нарахують 40 тисяч його картин.
Джерело: Ukainian People.
Перший пензель художник виготовив сам – зі щітки для гоління, коли працював прибиральником у перукарні. Полотен чи дорогих олійних фарб не любив. Малював шкільною акварелькою на аркушах паперу, шматках картону чи обкладинках зошитів. Замість того, щоб змочувати пензель у воді, слинив його язиком. Поруч неодмінно стояла табличка «Просив би шановне панство про допомогу й підтримку для бідного каліки, хто чим може!».
Хтось кидав декілька монет, віддячував картиною. Їх, щоправда, зазвичай викидали або використовували для розпалення дров. Так би могло тривати вічно, але доля підготувала сюрприз. Якось перед Никифором зупинився відомий польський художник, який розгледів у дитячих малюнках українця – шедеври наївного живопису.
Уже за деякий час роботи невідомого лемка, що навіть не знав свого прізвища, опиняються в галереї Парижа. Його ім’я все частіше можна побачити в пресі, почути в розмовах на богемних виставках. А от удома він і далі просто дивакуватий жебрак.
Після Другої світової війни його звинуватили у співпраці з УПА. Начебто Никифор намалював повстанцям карту свого містечка.
А в 1947 році, як і тисячі етнічних українців художник став жертвою операції «Вісла». Його вивезли якомога далі від українського кордону. Куди саме так ніколи й не сказав, але на картинах з’явилось море.
Він подолав понад 700 кілометрів і таки повернувся до свого рідного міста Криниця. При тому пішки. І так тричі. Опісля не чіпали. Тим більше, що слава про геніального українця дійшла нарешті й до польської влади.
Мешканці ніяк не могли повірити, що до їхнього дивака приїжджають галеристи і благають продати хоч декілька картин. Забирають з-під пензля ще мокрі аркуші. Роботи Никифора об’їхали мало не всі європейські столиці.
У своїх творчих пошуках Никифор керувався християнською філософією. Біблійна тема – одна з провідних у його малярстві (зокрема, серія «Молитовник»). Багатою є його спадщина й світської теми: Никифор розгорнув перед глядачами сотні картин, які розповідають про життя українських лемків та їхньої батьківщини – Лемківщини.
У 1962 році художнику потрібна була закордонна віза. Поляки вирішили скористатися моментом й переписати національність Никифора, а заодно додали прізвище Криницький. Мав він принаймні 17 імен, під якими фігурував у мистецтвознавчих книжках цілого світу. Наприклад: «Никифор з Криниці» , «Никифор Криницький», «Ян Криницький», «Матейко з Криниці», «Мастер з Криниці», «Лемко Никифор».
Так би й увійшов в історію дивакуватий митець як поляк, якби лемки не розкопали в церковній книзі справжнє ім’я митця – Епіфаній Дровняк.
До речі, під кінець життя вічний жебрак назбирав 300 тисяч злотих.
Картини Никифора Дровняка порівнюють з найкращими зразками українського примітивізму XVI—XIX ст. — безіменними авторами «Козака Мамая», ікон і побутових портретів, малюнків на склі та дереворізів; його прізвище стоїть поряд з іменами К. Білокур, Н. Піросманашвілі, М. Приймаченко, А.Руссо. Твори Никифора, написані під відчутним впливом українського народного мистецтва, вирізняються декоративною виразністю малюнка, тонким відчуттям колориту, контрастністю кольорів, ритмічністю. Дровняк ніколи не бував у мегаполісах, не літав аеропланами, проте на його картинах постають величні хмарочоси, цілі міста зображені з висоти пташиного лету; не був одружений, не мав романів із жінками, а малював вишукану… порнографію; «проектував» квітучі міські квартали, перетворюючи похмурі сірі будівлі на розкішні букети з рослин та квітів.
Підтримайте проект на Patreon
