п`ятниця, 29 березня

У рамках львівського Форуму видавців Ірина Фаріон презентувала власну монографію

Ірина Фаріон12 вересня 2015 року в рамках Форуму видавців у Львові відбулася презентація монографії Ірини Фаріон “Суспільний статус староукраїнської мови у XIV-XVII ст.: мовна свідомість, мовна дійсність, мовна перспектива“.

У конференц-залі Палацу мистецтв зібралися поціновувачі творчости відомого мовознавця і політика Ірини Фаріон. Авторка розповіла, що у монографії закладені джерела того, як входила в історичний процес, у духовно-культурний простір, у ментальну площину церква, яка пізніше дістала назву “Українська греко-католицька церква”.

“Тут ідеться про те, як православна церква виробила дуже страшну москвофільську фракцію. І усі ці москвофільські ідеї формувалися не в Києві, не в Луганську і не в Донецьку. Дайте їм спокій, вони є, які є, крапка! Увесь цей москвофільський мотлох, увесь цей “бруд каналізаційний”, який зараз на верхах нашої влади, формувався тут, у Львові. Саме братчики у 1592 році, коли згоріла Успенська церква, писали листа цареві московському, аби він їм дав гроші. Та просіть собі в того “православного” царя гроші, але, що ж ви продаєте свою етнічність!? Саме тоді вмотивовували вони, ці львівські братчики, свою спорідненість із московитами і на етнічній основі, і на династичній основі, і на мовній основі. І згодом це підкріпив Іов Борецький у своїй праці “Протестація” у 1621 році. Це читати неможливо! Тому, коли це аналізував Блажейовський, він назвав це “страшним духовним Переяславом”. Ми маємо знати правду не для того, щоби кидати нею, як сірчаною кислотою в очі, а для того, щоби більше ніколи такого не робити, щоб знати, що саме галичани привезли до Києва оцю ідею православної єдности, яка призвела до повної втрати нашої православної церкви, яка була знищена у 1686 році. Власне, тоді, коли був підписаний “вічний мир” між Росією і Польщею, коли Україна була роздерта, так, як і зараз роздирають її”, – зауважила мовознавець.

Також Ірина Фаріон наголосила, що ця книжка не тільки про XIV-XVII століття, вона й про нашу сьогоднішню свідомість: “Ми маємо дуже серйозний урок на прикладі наших предків, як обертати тою душею своєю. Я зупинилася на середовищах духовно-освітніх. Освіта була надзвичайно ретроградна в той час, і тільки завдяки тиску зовнішнього середовища в неї проникали елементи живої розмовної мови через інтермедії, які робили студенти, через різні драми, через вистави, через, так би мовити, “ходіння в народ”.

За її словами, є ще одна категорія, про яку йдеться у цій книжці: то є церква книжки, це її ядро, а саме – функціювання мови в урядово-шляхетських середовищах, тобто мова у гетьманських канцеляріях.

“Я знайшла та запропонувала термін, аби дати собі раду із тим матеріялом, але мені нічого не “висипалося”, бо що таке термін – це упаковка… Це те пакування, із якого не має випасти діамантик… Я знайшла ось це пакування – це був термін “лінгвосоціум”. Дякую тобі, Ростиславе Мартинюк! Бо поки я не знайшла цей термін, я не могла оперувати тим величезним матеріялом. Я розумію, що про мову гетьманських канцелярій окремо потрібно писати книжку: окремо про Богдана Хмельницького, окремо про Івана Виговського, окремо про Петра Дорошенка та инших. Але мені важливо було у цій монографії показати тенденцію. Якщо прийдуть учні і захочуть далі штудіювати цей напрям, який започаткувала Фаріон у цій книжці, то вони мають величезне тло роботи…”, – розповіла дослідниця.

Мовознавець зауважила, що просто вражена, як свого часу наша урядово-шляхетська еліта до останнього захищала статус староукраїнської (руської) мови. “Наскільки компромісна духовно-релігійна еліта, настільки максимально захищали статус руської мови урядово-шляхетське середовище. Не освітнє, а урядово-шляхетське середовище! І дуже важливо знати, що Богдан Хмельницький був автором вислову, який я цитую у цій книжці від імені Івана Виговського і Юрія Немирича, а саме йдеться про Гадяцький трактат. Я тоді ще цього не знала, але не припинила роботи, я активно працюю далі і за років два, дасть Бог, ми зробимо наступну монографію XVIII століття, а, можливо, поглиблено ще XVII століття. Саме Богдан Хмельницький намагався за два роки після Переяславської угоди, фактично у рік своєї смерти, знайти інший шлях упорядкування васальної залежності країни, бо держава Україна була васалом, так само як і сьогодні … У третьому тисячолітті Україна також полівасальна, тобто залежна держава. Бо немає духовної сили, немає опертя на мову, немає опертя на історичну свідомість, немає опертя на свою церкву. Національна ідея завжди мала і має винятково духовні виміри. І через те, що ми цього не усвідомлюємо, ми не можемо подолати цієї корупції і не подолаємо її найближчим часом, бо ми поміняли причину з наслідками. Як писав Богдан Хмельницький у листі до шведського короля: “Межі нашої держави, це межі нашої мови”, – зауважила Ірина Фаріон.

Ця книжка, за її словами, не просто про правду, ця книжка – про нашу долю. Мовознавець зауважила, що українці повинні прикласти максимум зусиль, аби максимально змінити цю долю і перестати бути нацією-жертвою, а стали нацією-неслухом: “Ми отримали таку колосальну можливість на Майдані, і ми так страшенно не скористалися цією можливістю, що іншого шляху, як боротьби далі немає”.

Ірина Фаріон подякувала рецензентам своєї монографії – філософам, історикам, мовознавцям – бо це перша в українському мовознавстві монографія міжгалузевого характеру, яка написана на стикові кількох наук. Мовозневець подякувала Петрові Крилюку, який один із перших читав її монографію, позаяк він досліджував мовну свідомість на межі XVI – XVII століття як філософ. Особливу подяку висловила Ірина Фаріон своєму колезі Вікторові Мойсієнкові – завідувачу катедри української мови Житомирського університету, який досліджував фонетичну систему на межі XVI – XVII століть. “Дякую й професорові катедри історії мови і стилістики Київського університету пані Лідії Гнатюк, яка одна з перших почала досліджувати мовну свідомість XVIII століття. Особлива подяка – професорові Нью-Йоркського університету панові Андрієві Даниленкові, котрий є одним із перекладачів дивовижної фундаментальної праці “Історична фонологія української мови”, – зазначила мовознавець.

Ірина Фаріон також наголосила, що монографія є лише прелюдією в її великій роботі над мовною свідомістю, над волею українського народу.

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.