Церква святого Миколая – княжий храм Львова

Церква святого Миколая – одна із найстаріших церков Львова.

За переданням, підтвердженим свідченням однієї з фальсифікованих грамот Лева Даниловича від 8 жовтня 1292 року, особливою опікою великокняжого двору користувалася найдавніша відома львівська церква св. Миколая Мир Ликійських Чудотворця, яка могла бути заснованою ще Данилом Романовичем.

Саме вона була головним княжим храмом, від якого вів прямий шлях до Високого Замку – княжої резиденції.

Від первісної церкви залишилися тільки фрагменти стін. Її змінили ґрунтовні перебудови після пожеж.  Будівля зведена на старому цвинтарі, тому це підтверджує існування на цьому місці давнішої, можливо, деревʼяної церкви.

Такою, як є й тепер, церква стала наприкінці XVII ст. На фасаді її розташована фреска Петра Холодного (1924 р.) із зображенням св. Миколая, Розп’яття, св. Івана та Богородиці. У 1926 році довкола храму з’явилася кам’яна огорожа із залізними решітками, яку виготовили за проектом Олександра Лушпинського.

 

Від 1700 року церква св. Миколая належала до юрисдикції Греко-католицької церкви, від 1946 – до Московської патріархії РПЦ, від 1989 р. – до Української Автокефальної Православної церкви.

 

Відомий історик Іван Крип’якевич у праці “Історичні проходи по Львові” (1932) пише, зокрема, і про церкву Св. Миколая:

“З церков княжого Львова осереднє місце займала церква св. Миколая. Повз неї переходить стрімка вуличка Під брамкою (нині не існує, з’єднувала вул. Б. Хмельницького і Смерекову); здогадуються, що в цьому місці були головні ворота до нижчих частин княжого замку. Церква св. Миколая – це, ймовірно, найстаріша церква у Львові. Давня традиція каже, що вона була надвірною княжою церквою; може бути, що заснував її ще Данило або Лев, що в ній молились князі-засновники Львова…

Теперішня будова є значно змінена протягом довгих віків. Найстарішою частиною вважаються мури з гарного тесаного каміння, які відкрито під час відновлення 1924 р. Вони вказують, що церква мала план т. зв. Грецького (рівнораменного) хреста. В другій половині XVII ст. церкву перебудовано й роботи закінчено в 1701 р., як про це свідчить надпис на арці головної нави. В 1776 р. прибудовано захристію. У XVIII ст. церва була покрита гонтою, в 1800 р. дах погорів. І тоді побудовано теперішні бані, криті бляхою, може бути, що на зразок давніх. Всередині церква незвичайно убога. Старий іконостас погорів 1783 р., залишився з нього тільки образ Ісуса Христа з Божою Матір’ю й Апостолами.

У головному престолі є стара ікона св. Миколая. Цікавий також образ Богородиці, з рамен якої спливають стяжки (стрічки) з написами, до яких чіпляються грішники. Вдолі змальована морська пропасть і в ній змій з роззявленою пащекою. Є також старий хрест у срібній оправі з XV-XVI ст. На верхній фронтовій стіні нові фрески покійного маляра Петра Холодного. При церкві був старий цвинтар, але з нього збереглися тільки два залишки надгробних плит, вмуровані в підлогу пресвітерії.

З історії церкви св. Миколая найважливішими є такі події: в 1471 р. звільнено її від податків, 1543 р. парохія звільняється від замкового присуду і від того часу була «юридикою», себто всі мешканці в границях парохії підлягали церковній владі. Свято-Миколаївське братство існувало від 1544 р. Воно утримувало шпиталь, себто захист для знемоцнілих старців, а також невелику школу. В XVII ст. церква св. Миколая була церквою українського цеху шевців, які, як уже знаємо, жили у великій кількості на передмісті.

Визначні українські родини, що належали до парохії св. Миколая, були Красовські, Добрянські, Висьоці, Дунаєвські, Ковалевські, Мороховські, Корчовські, Рогатинці, Поповичі, Велички”.

Джерело