Сергій Ковальов, госпітальєр і захисник Маріуполя, провів три роки в полоні з кулею в серці, про яку й не підозрював. Поранений у 2022 році під час боїв за місто, кулю з його серця дістали лише восени 2025 року, після його повернення з полону.
Сергій приєднався до медичного батальйону “Госпітальєри” ще навесні 2018 року, запросивши його побратим з Майдану Іван Кобринець. Починав як водій, вивозячи поранених, а згодом закінчив навчання та став парамедиком. Під час служби йому дали позивний “Бізон”, який походить від рекламного ролика, де називали тренера супербізоном, пише Суспільне.
Хоча Сергій не великий за статурою, йому доводилося рятувати поранених, які важили понад сто кілограмів. Як згадує він, одного разу навіть витягнув бійця 128-ї бригади, важкістю близько ста кілограмів, через відкриту місцевість, під час обстрілу. Після цього він став отримувати повідомлення від тих, кого рятував, які дякують йому через соціальні мережі.
Коли на початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Микола був на передовій, він зрозумів, що потреба в парамедиках зростає, тому вирішив взяти до рук зброю, приєднавшись до мінометного розрахунку.
Після тривалих боїв 18 травня 2022 року Сергій і його побратими вийшли в полон, вважаючи, що їх добре приймуть. Однак першим місцем утримання стала Оленівка, де українських військових піддавали жорстоким тортурам. Після цього Сергій опинився у Горлівці, де його били і катували, однак він намагався зберігати надію на визволення.
Його мучили додатково в колонії в Бійську, де Сергій зазнав особистих катувань і тортур із застосуванням електричного струму, але врешті-решт, на початку 2025 року, він дізнався про обмін. Коли йому нарешті вдалося повернутися на батьківщину, він дізнався про загибель матері.
Повернувшись до України, Сергій отримав медичну допомогу, а також пройшов реабілітацію. Зараз він працює у патронатній службі медичного батальйону “Госпітальєри”, допомагаючи родинам загиблих та травмованим побратимам.
Сергій продовжує займатися патріотичним вихованням молоді, виступаючи в школах і вишах, проте в душі прагне повернутися на передову. Він визнає, що війна сильно змінилася, і планує пройти підготовку, щоб знову зайнятися парамедичною діяльністю на фронті.
