1. Архикафедральний собор святого Юра
Першу церкву на Святоюрській горі збудував ще князь Лев Данилович, за порадою свого дядька Василька, у ХІІІ ст. Сучасний же собор, почали будувати у 1744 році, а вже 1760 було піднято хрест над храмом.
Це була доба бароко, тому і храм був збудований саме в цьому стилі. Проект храму розробляв німець Бернард Меретин, в ньому він об’єднав західноєвропейські архітектурні традиції, із особливостями українського сакрального мистецтва.
Цікаво, що майже в той самий час, у Львові будувався інший шедевр архітектури – Домініканський костел. Фасад катетдри увінчаний фігурами святих Атанасія і Лева Шептицьких, завдячуючи яким і був побудований собор.
Проте найдивовижнішою є скульптурна група над порталом, “Юрій Змієборець” – геніальний витвір Іоанна Пінзеля, який прирівнюється до найвидатніших шедеврів світової пластики.
Розмаїття іконопису всередині храму вражає. А особливо твори відомого художника Луки Долинського, який намалював ікони вівтаря з пророками в шляхтних образах.
Підземна частина собору називається – криптою, в ній розташовані саркофаги найвизначніших діяів Греко-Католицької Церкви, серед яких і саркофаг митрополита Андрея Шептицького. Також, на території собору розташована дзвіниця, у якій знаходиться найстаріший в Україні дзвін – відлитий у 1341 році.
Собор святого Юра – це святиня, яка стала символом єднання духовних, культурних та релігійних надбань латинського Заходу і візантійського Сходу.
2. Львівський Національний Академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької
У 1892 році закінчився 50-річний привілей міста використовувавати давній театр, що належав фундації Скарбека.
Ще перед цією датою, почались пошуки місця для будівництва нового театру для Міста Лева. 12 липня 1895 року був оголошений конкурс на найкращий проект. Конкурс мав специфічні умови, участь могли брати лише “архітектори польської та руської національності”.
Після закінчення терміну надсилання проектів – 1 січня 1896 року, журі присудило перше місце проекту Зиґмунта Ґорґолевського – деректора Львівської промислово-художньої школи.
За його проектом не лише була збудована будівля, Ґорґолевський також керував роботами над зовнішнім оздобленням та інтер’єром.
Інтер’єр опери, подекуди приголомшує більше ніж зовнішній вигляд, хоча б тільки тому, що всередині все оздоблено позолотою, на яку витратили декілька кілограмів золота! Також, внутрішнє убранство пишніє мрамуром, декоративними розписами і скульптурою.
Глядацький зал має чотири яруси і виконаний у формі ліри, загалом він поміщає понад тисячу людей і в будь якій його точці відзначається чудовою акустикою.
Перша опера, в театрі, була показана 4 жовтня 1900 року, провідну партію тоді заспівав, український тенор Олександр Мишуга.
З того часу, в львівській опері, виступили тисячі артистів, серед яких і найвідоміші світові майстри: Олександр Бандровський, Гелена Рушковська – Збоїнська, Ян Кепура, Яніна Королевич-Вайдова, Джемма Беллінчіоні, Маттіа Баттістіні, Ада Сарі та наші, українські співаки: О. Любич-Парахоняк, О. Руснак, Є. Гушалевич, О. Носалевич, А. Дідур, О. Мишуга, М. Менцинський, С. Крушельницька мистецтво яких стало національною гордістю народу і дістало всесвітнє визнання.
3. Вірменський кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці
Церква розташована в історичному вірменському кварталі Львова. Її будівництво було розпочато ще в 1363 році і проводилось за гроші вірменських купців Якова і Паноса під керівництвом архітектора Дорінга за участю вірменських майстрів.
За час свого існування церква декілька разів зазнавала реконструкцій та змін, в наслідок яких не тільки дещо змінювала свій первісний вигляд, але й істотно розширювалась.
Сьогодні ансамбль вірменської церкви складається з декількох унікальних пам’яток вірменської середньовічної архітектури: власне храму, вежі-дзвіниці, розміщеної над входом в двір, декоративної колони з фігурою святого Христофора, палацу вірменських архієпископів, будівлі колишнього вірменського банку та колишнього монастиря вірменських бенедиктинок.
Інтер’єр церкви справляє сильніше враження, ніж весь комплекс в цілому. Буяння фарб і просто непередавані відтінки, використані в оформленні храму.
Зображення стилізованих вірменських хрестів, карта зоряного неба і приголомшлива мозаїка в куполі, виконана Юзефом Мехоффером і є найбільшою мозаїкою в місті.
Численні фрески авторства Яна Розена, а також унікальні фрески на віконних відкосах – найстаріші зразки монументального розпису у Львові. Все це знаходиться в, на перший погляд, скромному і непримітному будинку Вірменської церкви.
Вірменський кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці – один з найдавніших зразків сакральної архітектури у Львові, відомий не лише своєю красою і оригінальністю, але й неймовірною камерною атмосферою.
Завжди приглушене освітлення, мерехтливі свічки, вставлені в пісок, тихий церковний спів і поскрипування дубових лавок, а також численні фрески і мозаїки, зібрані на кількох квадратних метрах, можуть вразити навіть того, хто байдужий до релігії.
4. Костел св. Петра і Павла ордену Єзуїтів
Будівництво костелу було розпочато в 1610 році, монахом Себастьяном Лахміусом, а закінчував його – італійський архітектор Джакопо Бріано. Останній зробив церкву схожою на Іль-Джезу (м. Рим), тим самим приніс бароко на українські та східноєвропейські землі в цілому.
Оздоблювальні роботи в церкві велися до 1660 року. 1703 року до неї було прибудовано найвищу вежу в місті, яку розібрали 1830 року. Це – єдині зміни, які зазнав зовнішній вигляд церкви.
За 400 років вціліли не тільки контури, а й дрібні орнаменти, що обрамляють вікна – типові зразки львівського маньєризму. Навіть сьогодні серед пелюсток і листочків можна з легкістю розглянути папуг, блазнів, ягня та інше.
Щодо внутрішнього оздоблення костелу, то воно є відображенням могутності й багатства Римо-Католицької церкви та ордена єзуїтів, зокрема, а над його створенням працювали десятки майстрів різних професій та епох.
Примітно, що цінні в інтер’єрі не тільки розписи та ікони (серед них і унікальна фреска із зображенням Львова), але й навіть такі предмети, як лави для парафіян, прикрашені безліччю декоративних елементів.
Найціннішим елементом декору вважається скульптура Розп’яття Христа XVII століття – найстаріша пам’ятка костелу, авторство якої приписується Й. Пфістеру.
Костел єзуїтів цікавий не лише своїм внутрішнім і зовнішнім оздобленням, а й підземеллями. Довгі роки саме вони були відкриті для відвідувачів і проливали світло на діяльність засновників храму – єзуїтів, а також на містичні події, пов’язані з нею.
Довгі роки саме вони були відкриті для відвідувачів і проливали світло на діяльність засновників храму – єзуїтів, а також на містичні події, пов’язані з нею.
Сьогодні в них зберігаються такі раритетні артефакти розкопок в криптах, як зразки китайської кераміки, привезені батьками-єзуїтами, голова постаті, яка колись прикрашала вежу храму, а також саркофаг, тіло з якого зникло містичним чином.
При костелі єзуїтів діяла колегія, найвідомішим учнем якої був Богдан Хмельницький.
Костел св. Петра і Павла ордену Єзуїтів – не тільки найтаємничніша пам’ятка Львова, але й перший пам’ятник бароко в місті, а також його найбільший храм.
5. Будинок вчених або Казино Герхарда
Будинок вчених або Казино Герхарда (колишнє дворянське або графське казино) – одна з найвідоміших і розкішних пам’яток Львова, а також одна з кращих пам’яток львівського необароко.
Збудували його в 1897-1898 рр.. під керівництвом відомих віденських архітекторів – Германа Гельмера і Фердінада Фельнера (авторів Оперного театру в Одесі та львівського готелю “Жорж”).
Замовлення на будівництво будівлі вони отримали від клубу власників кінних заводів, а тому не дивно, що й сьогодні вхід до Будинку вчених пролягає через прекрасний каретний двір.
Інтер’єр одного з семи чудес Львова вражає своєю красою не менше, ніж фасад. Більш ніж за сто років він не зазнав практично жодних змін і зміг зберегти свою розкіш і багатство.
Різьблені дубові сходи (весільний подарунок одному з членів клубу), величезна кількість ліпнини і дорогих прикрас, антикварні меблі, мармурові печі і шовкові шпалери – це лише мала частина того, що Ви зможете побачити всередині.
Відомі на весь пострадянський простір сходи (одна з декорацій фільму “Д’Артаньян і три мушкетери») проведуть Вас до розкішних залів: Білий зал з каміном і розкішним чорним роялем, за яким колись у цих же стінах грав один з Моцартів, Червоний зал з шовковими шпалерами, підвісними кришталевими люстрами та безліччю прикрас, неймовірно затишний і спокійний Бежевий зал, зелений сад для прогулянок, галереї і, звісно, знаменита бібліотека.
6. Костел Святої Ельжбети або Церква Св. Ольги і Єлизавети
Костел Святої Ельжбети або Церква Св. Ольги і Єлизавети – одна з найцікавіших пам’яток Львова. Святиня є чи не єдиною будовою в стилі неоготики, у той час як шпилі (85 м) роблять її найвищою у Львові.
Будівництво храму велося з 1901 року (проектування) до 1911 року. За час свого існування він не раз ставав «жертвою» військових дій, про що свідчить не тільки меморіальна табличка, але й сліди від куль на фасаді. Усі, хто пробували знімати з костелу хрести і мідь, розбивались на смерть, так і не встигнувши нічого зробити.
Незважаючи на те, що костелу всього сто років, він свого часу встиг обрости інтригами і легендами. Говорять, храм було зведено в пам’ять про дружину Франца-Йосипа І Єлизаветі Баварської, а перший камінь у фундамент будівлі заклав сам імператор.
Утім, окрім цілком благородної мети – вшанувати пам’ять імператриці, будівельники, архітектори, а разом з тим і австрійська влада, під час будівництва святині реалізовували й інший, підступний план – сховати від поглядів Собор Святого Юра і створити образ цілковито римо-католицького міста.
Сприяв цьому не лише розмір костелу, але й саме його розташування. По суті, він досі є першою пам’яткою, з якою зустрічаються ті, чия дорога до Львова пролягає через залізничний вокзал.
Остання служба в ще римо-католицькому храмі відбулася 1946 року. Після закінчення меси священик розплакався, а люди кинулися забирати собі на пам’ять частинки вівтаря.
Орган костьолу, колись вважався найбільшим на території Польщі, не зміг вціліти після численних обстрілів і бомбардувань і був остаточно розвалений в тому ж році, після чого приміщення костелу близько 30 років використовувалось, як склад для хімікатів.
1991 року костел передали греко-католицькій громаді та освятили як церкву Святих Ольги і Єлизавети.
7. Латинський кафедральний собор
Собор будували довше, ніж триває одне людське життя – майже 100 років. Перший камень у його будівництво, був закладений 1360 року. Західна частина середньовічного Львова, в основному була заселена католиками, тому й було вирішено побудувати головний римо-католицький храм, тут.
Костел завжди був осередком польської культури у Львові. Спорудження головного латинського парафіяльного храму Львова велося на кошти самих міщан, до яких лише від початку XV ст. починає приєднуватися навколишня магнатерія, і йшло досить повільно.
Остаточно завершилось будівництво (парна вежа на фасаді так і не була добудована), у кінці XV ст. Костьол є прикладом базиліки з трьома навами, розділеними стовпами, та вівтарною частиною і двома вежами на фасаді.
Інтер’єр храму, як і всі готичні храми, вирізняється стрімкими та високими архітектурними елементами, елегантною вишуканістю, пишним скульптурним оформленням, прекрасними розписами стін і склепінь, захоплюючими вітражами на стрілчатих вікнах, витонченою різьбою та багатою ліпниною.
Сам храм трьохнавний, з видовженою пресвітерією. Готичні арки і склепіння з нервюрами підтримуються чотирма високими колонами. У приміщенні храму знаходяться цінні вівтарі, каплиці та епітафії. У храмі зберігся чудовий орган з 1839 р. Своїм мелодійним звуком він і нині милує слух, супроводжуючи Служби Божі.
8. Домініканський собор
Ще у ХІІІ столітті, через прохання дружини князя Лева Даниловича, принцеси угорщини Констанції, у Львові, на цьому місці, було засновано монастир домініканців. Цей костел у готичному стилі, простояв тут від XV і до середини XVIII століття.
У 1748 році був розібраний через аварійний стан. І на його місці, одразу ж, почали будівництво нового, схожого на костел святого Карла у Відні, храму. Автором проекту був військовий інженер, генерал артилерії, Ян де Вітта, у якого пішло двадцять років на побудову цієї чудової пам’ятки у пізньобароковому стилі.
Цікавою є доля храму за радянських часів. Спочатку, тут як і в більшості інших львівських церков, облаштували склад, але не надовго.
1970 року, в храмі Божого Тіла відкрили музей релігії та атеїзму, тут працював кінолекторій, де читали лекції на атеїстичні теми, показувались науково-популярні, атеїстичні, фільми.
Всередині, Домініканський собор такий же як і ззовні – пишний і урочистий. У вівтарній частині — Чотири апостоли, роботи М. Полейовського. В овальному куполі барокові скульптури, школи Іоанна Пінзеля, зображують святих домініканського ордену.
Динамізм, експресивна нервозність — все це характерні риси скульптури барокко, які можна побачити в роботах Пінзеля. У лівому боковому вівтарі — епітафія графині Бунін-Барковської — робота видатного скульптора Б. Торвальдсена.
З 90-х років Домініканський собор став греко-католицьким храмом Святої Євхаристії, особливо популярним серед львівської інтелігентної і національно свідомої молоді.
9. Бернардинський монастир
Монастир бернардинів (це польський варіант ордену францисканців) збудовано за міськими мурами, тому ви побачите тут міцні і високі фортечні укріплення, які добре збереглися з північного і східного боку.
Костел-базиліку в стилі італійського (з домішками німецького) ренесансу зводився з 1600 по 1630 роки на місці свого дерев’яного попередника з XV століття. Справу, розпочату П.Римлянином, продовжував архітектор А. Прихильний, а ще будівничий монах Бернард Авелідес. Поряд з костелом, з північної частини, будувалися келії монастиря.
Перша служба у костелі відбулась 13 грудня 1611року, звідси і назва – церква Андрія. На фасаді храму стоять скульптурні статуї святих Ордену бернардинів, у нішах другого ярусу – скульптури Матері Божої, апостолів Петра та Павла.
Інтер’єр храму багатий розписами 1738–1740-х рр та 18 дерев’яними різьбленими вівтарями 1630-1640-х рр. Спочатку підлога храму була зроблена з тесаного каменю, а в 1738 році перероблена на мармур. У храм ведуть металеві двері XVII століття. Зліва від головного входу в храм стоїть криниця, яка оповита не однією цікавою легендою.
Бернардинський монастир (церква Андрія) – одна з головних визначних пам’яток нашого прекрасного Львова.
10. Личаківське кладовище
У XVIII ст., коли Львів став частиною Австро-Угорської імперії, новий правитель прийняв важливе для міста рішення, було заборонено здійснювати будь-які поховання в межах міста.
До цієї заборони, людей ховали в храмах, при монастирях, просто біля своїх маєтків, що як наслідок, через забруднення води, ставало причиною масових отруєнь та епідемій у місті.
Всі кладовища у Львові, з давніх давен, були закріплені за певним районом. Личаківське – належало центру міста, тож усіх найбагатших та найвпливовіших городян ховали саме там. Зараз, там поховано вже понад 400 тисяч чоловік.
Іван Франко, Зигмунд Горголевський, Соломія Крушельницька, Маркіян Шашкевич, Іван Крипьякевич, Стефан Банах та багато інших видатних діячів мистецтва і науки спочивають там.
Багато об’єктів кладовища є справжніми витворами мистецтва, над створенням якихпрацювали найвідоміші архітектори минулих століть.
Нині, Личаківське кладовище – це одне з найдревніших кладовищ в Європі, усипальниця, архітектурний заповідник й розкішний парк-музей.
Підтримайте проект на Patreon
