Понеділок, 27 травня

«Терпи, ти дружина героя». Переселенка втекла до Львова через насильство з боку чоловіка-військового

В Україні війна триває із 2014 року, з початком повномасштабного вторгнення бойові дії загострились і стати на захист країни зголосилось чимало українців. Після бойових дій військові отримують не лише фізичні травми, а й психологічні проблеми та потребують комплексної та тривалої реабілітації. Повертаючись до цивільного життя, у них може бути посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), неконтрольовані прояви агресії, які спричинятимуть, зокрема, насильство у сім’ї.

ZAXID.NET розповідає історію переселенки Інни, яка втекла до Львова з двома дітьми через домашнє насильство з боку свого чоловіка-військового. Він служить із 2014 року, має близько 10 контузій та під час повномасштабного вторгнення став зовсім іншою людиною.

Зараз Інна з дітьми змушена переховуватись, щоб вберегти своє життя. З метою безпеки жінки ми не публікуємо її фото, змінюємо ім’я та деякі деталі історії.

«Я почувала себе принцесою»

У Інни з чоловіком двоє дітей – хлопчики шкільного віку. Жінка розповідає про свій шлюб та каже, що почувала себе принцесою, з чоловіком вони ніколи не сварились і він їй ні в чому не відмовляв. Буквально носив на руках, допомагав по господарству та обожнював проводити час з хлопцями.

У 2014 році, коли в Україні почалась війна, чоловік Інни пішов воювати та тривалий час був на нулі. Жінка переживала, що діти можуть залишитись без батька, а вона – без коханого. З вересня 2020 року Інна фактично не бачила свого чоловіка, хіба по відеозв’язку, бо він весь час був на службі.

Під час повномасштабного вторгнення чоловік Інни пережив чимало втрат, він був командиром роти та бувало, що за одну ніч втрачав 170 людей. За дев’ять років війни у нього були різні поранення, травми, близько 10 контузій – і людина змінилась. Коли у 2022 році чоловік повернувся додому, він неконтрольовано почав проявляти агресію, намагався втопити спогади в алкоголі, але від спиртного вони ставали лише яскравіші. Тоді щасливий шлюб Інни завершився, натомість почались побої, страх та сльози, а діти почали боятись свого батька.

«Він простягав руки не до мене, як до жінки. Він бачив перед собою ворога. У нього мінялась картинка в голові, наче він перебуває не у квартирі, а на полі бою. Якщо людина воює дев’ять років – це так просто не минає», – каже Інна.

За словами дружини військового, достатньо однієї секунди, щоб він переключився з реального життя на спогади чи марення. Причиною може бути стукіт, різкий рух, підвищений голос чи будь-що, що нагадає йому минуле. Коли чоловіка «накривало», він себе не контролював, йому затьмарювало розум, і після приступу він не пам’ятав, що відбувалось.

«Їх дуже важко витягувати назад, у такі моменти ти можеш отримати так, що тобі пощастить, якщо залишишся живою. І він не пам’ятає, що зробив. Бувало, що після чергового приступу він мене питав, що зі мною, хто це зробив. Я йому відповідала, що це він, і натомість чула: ”Ти що, я б на тебе ніколи руку не підняв”. Не знаю, що у такі моменти робиться у його голові», – пригадує Інна.

«Буде труп – тоді будем розбиратись»

Літо 2022 року було для Інни без перебільшення найгіршим періодом в житті. Вона боялась гучно говорити, обережно проявляла емоції, боялась порушити спокій чоловіка навіть під час нетривалого денного сну. Жінка розповідає, що, коли чоловік засинав, вона не мила посуд, оскільки цей шум міг його розбудити та нагадати про війну. Вночі чоловіку часто снились кошмари, його будили спогади – Інні з дітьми інколи доводилось тікати з квартири просто серед ночі, щоб залишитись неушкодженими.

Жінка переживала за своє життя та життя своїх дітей, вона постійно зверталась до медиків, щоб йому надали допомогу, а також писала заяви у поліцію. Однак допомоги вона не дочекалась. Ситуацію ускладнювало й те, що вони були у чужому для себе місті – вони переїхали зі сходу, тож родичів чи друзів там не було, а сусіди боялись навіть прихистити їх на ніч.

«Я бігала та просила, щоб його поклали в лікарню, на що мені відповідали, що ми будемо лікувати військових після війни. У поліцію писала заяви. Мені відповідали, що вони не займаються побутовими конфліктами – буде труп, тоді будуть розбиратись. Та й поліція не дуже хоче втручатися, якщо це пов’язано з військовим», – каже Інна.

Інна у розпачі навіть підходила до військових, шукаючи поради, що їй робити. Вона боялась, що рано чи пізно під час одного з таких приступів він може вбити її чи дітей. «Терпіть, це ж ваш чоловік. Що ми зробимо, ми самі такі, у нас жінки теж терплять», – згадала Інна відповідь одного з чоловіків.

Говорячи про домашнє насилля з боку військових, Інна вважає, що багато жінок не говорять про це, боячись засудження.

«У нас вже є багато випадків, коли жінки мовчать, вони бояться, їм соромно. За це дуже засуджують в суспільстві, зокрема ті люди, які не пройшли через це. Для них ти виходиш зрадницею, бо от він воює, він захищає, а ти наче зрадила його», – розмірковує переселенка.

Наприкінці літа 2022 року Інна з дітьми втекла від свого чоловіка, змінила номер телефону та зараз переховується у Львові. Жінка розповідає, що перед нею стояв вибір – піти у невідомість, але бути у безпеці, чи прокидатись щоранку та дякувати, що вона пережила цю ніч. Знайомі порадили Інні звернутись до Центру «Жіночі перспективи», який допомагає жінкам, постраждалим від домашнього насилля. Саме у притулку цієї організації Інна з дітьми й живе близько десяти місяців.

«Якщо у військового настільки серйозні проблеми, то тобі потрібно вибирати між своїм життям, дітьми й чоловіком. Я усвідомлюю, що не можу його вилікувати, і зробила свій вибір – я хочу жити. Не розумію, як можна ризикувати дітьми, своїм життям, щоб що? Щоб був чоловік в хаті й люди нічого не сказали? Щоранку прокидатись та перевіряти, чи діти живі? Я так не хочу, в кожного є право вибору. Не треба казати, що немає, куди йти. Якщо говорити, кричати, шукати, то вихід завжди знайдеться», – впевнена Інна.

Коли Інна приїхала до Львова, то одразу знайшла роботу, працювала майже без вихідних, почала облаштовувати побут. Згадує, що тоді мала багато енергії, однак зараз жінка відчуває апатію, у неї почались панічні атаки, вона зверталась до психотерапевта та потребувала медикаментозного лікування.

«Вже зараз в Україні є велика проблема з психіатрією»

Центр «Жіночі перспективи», де знайшла прихисток Інна, багато років допомагає постраждалим від домашнього насильства. Співзасновниця, заступниця голови Центру «Жіночі перспективи», психологиня та правозахисниця Марта Чумало розповіла ZAXID.NET, що з початком повномасштабного вторгнення в Україні зростає кількість випадків домашнього насильства, оскільки багато людей отримують травматичний досвід в результаті якого може значно зменшитися здатність контролювати свою поведінку.

«Травма так діє на мозок, що ми значно легше переступаємо поріг контрольованої поведінки. Є й соціальні причини. Чоловіки, які повертаються з війни, мають більше індульгенції зі сторони соціуму, їм багато готові прощати. Вони – герої. Ми уже маємо перші рішення в судах, де справи про домашнє насильство закривають за малозначністю, коли це стосується військових чи ветеранів», – каже Марта Чумало.

Правозахисниця вважає, що державі варто взятись за імплементацію Стамбульської конвенції. На думку Марти Чумало, треба відновити систему притулків для постраждалих від домашнього насильства, оскільки зараз у них заселяють переселенців, і постраждалим на місцях важко знайти місце, щоб сховатись від кривдника.

«Щодо кривдників, то потрібні програми реабілітації, які б включали в себе дієві блоки профілактики домашнього насильства. Вже зараз в Україні є велика проблема з психіатрією, і вона з часом все більше накриватиме нас, як хвиля. Ми маємо багато потребуючих психіатричної допомоги, зокрема медикаментозної. Медзаклади переповнені, і з кожним днем навантаження на них зростає, бракує фахівців.

Фактично зараз ці проблеми залишаються на рівні місцевих громад, які мають організовувати допомогу людям, зокрема з психічними розладами. Громади часто є наодинці з цією проблемою та не можуть госпіталізувати таких людей. Це супроводжується домашнім насильством і залишається на плечах постраждалої, коли вона не може отримати якісної допомоги по дистанціюванню кривдника з психічними розладами. Ви мали можливість познайомитись з випадком нашої клієнтки. Це один з тих випадків, які ми будемо бачити й надалі», – говорить Марта Чумало.

Куди звертатись постраждалим від домашнього насильства:

Насамперед Марта Чумало радить телефонувати на 102 та на національну лінію запобігання домашнього насильства (116 123 з мобільного або 0 800 500 335 зі стаціонарного телефону), також можна зателефонувати на «гарячу лінію» за номером 1547.

Жінки також можуть звертатись в управління соціального захисту, які підпорядковані області чи місцевій владі у населеному пункті, де вони проживають.

Коли є домашнє насильство, то дуже важливою є також юридична підтримка. Постраждалі можуть отримати її, зателефонувавши на «гарячу лінію» безоплатної правової допомоги 0 800 213 103. Найважливіше – намагатися шукати вихід, бо як показує практика, чим швидше звернутися за допомогою – тим ймовірніше зупинити насильство.

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.