Всі ми знаємо про найвідоміші споруди та пам’ятники Львова – це й Львівська Опера і пам’ятник Адаму Міцкевичу і головний залізничний вокзал тощо. Але кожне місто має свої другорядні символи, це об’єкти, які додають місту певної неповторності і шарму.
Львів має багато таких об’єктів – це і віковічні леви, і трамвай, який має багату історію, і старі кам’яниці та скульптури. Але є ще щось, без чого Львів не був би тим Львовом, який ми знаємо. Львівська залізниця – один з тих елементів, який передає історію величного міста, а також привозить більшість гостей міста. Про те є деталі, які звичайний турист ніколи не помітить і не зверне на них уваги. Але ж без залізничного господарства не можливе існування залізниці в цілому, а без депо не їздили б локомотиви і поїзди.
1861 рік, до Львова прибуває поїзд. Для його пасажирів це був кінець мандрівки, але не для працівників станції, а тим паче локомотивної бригади. Після прибуття, паротяг відчіпляється і їде заправлятись вугіллям і водою для наступного рейсу, або ж їде в майстерні для поточного технічного огляду. Так відбувається з кожним поїздом.
Разом із збільшенням пасажиропотоку і географії напрямків зі Львова, позаду залізничного вокзалу постають нові будівлі, відкриваються нові цехи.
В грудні 1867 року газета “Тижневик Львівський” писала: “депо на 15 паровозів в готовому стані до виконання служби”. Хоча, співробітники музею історії депо “Львів-Захід” припускають, що депо могло бути засноване разом із вокзалом, адже паротяг потрібно було десь заправити і розвернути на поворотному кругу.
Оскільки наразі не можливо точно встановити рік відкриття майстерень депо – прийнято вважати, що депо існує з 1867 року. На схемі Львівського залізничного вузла, датованій цим роком, німецькою мовою написано (подаємо у перекладі): «Двірці (вокзали) приватної цісарсько-королівської залізниці імені Карла Людвіга і цісарсько-королівської приватної спілки залізниці Львів-Чернівці у Львові». На ній нанесено зображення двірця, елементів майбутнього локомотиворемонтного заводу, а позаду – видно початкові елементи паровозного депо: поворотний круг, майстерні, склад, котельню тощо.
Cхема Львівського залізничного вузла 1867 кору, музей історії депо “Львів-Захід”
Першими паротягами, що працювали в депо були паротяги серії “149.06” (австрійського виробництва).
Паротяг серії “149.06”
Про те вони дуже швидко перестали задовольняли потреби у пасажиро- і вантажоперевезенні, тому виникла необхідність у більш потужних локомотивах. У 1876-1878 років в депо з’являються нові чотирьохвісні локомотиви серії “171” з позначенням “Tp15” (австрійського виробництва), а у 1909 році парк оновлюється п’ятивісним велетнем серії “180”.
Паротяг серії “171”
На жаль про будівлі депо інформації майже не залишилось, але депо це не лише технічні споруди для огляду і ремонту локомотивів, це ще й локомотивні бригади і їх локомотиви.
Паротяг серії “180” у Віденському депо
Після Першої світової війни на Східну Галичину приходить польська влада. Як наслідок рухомий склад стає теж польським. Так у 1923 році в депо починають з’являтись паровози “Ty23”, які експлуатувалися до 1955 року.
Паротяг серії “Ty23”
В роки Другої світової війни більшість будівель була зруйнована і у повоєнний період в депо можуть проводити лише промивочний тип ремонту. Починаючи з 1946 року освоюють проведення середнього деповського ремонту. Штат депо постійно зростає, і у 1949-1956 роках штат працівників зростає з 596 до 868 осіб. З міжвоєнного періоду збереглись паротяги польської серії “Ту23”, які з 1944 року були доповнені радянськими серіями паротягів серій “Щ” та “ОВ”. А у 1955-1959 роках їм на зміну приходять паротяги серій “ЭР” та “Л”.
Поворотний круг перед майстернею по ремонту паротягів, депо “Львів-Захід”
Майстерня з виконання підіймального ремонту паротягів, депо “Львів-Захід”
В 1960 році депо переходить на дизельну тягу, з’являються тепловози ТЕ3, а у 1961 році ТЕ7 виробництва Луганського тепловозобудівного заводу.
Тепловоз ТЕ3, депо “Львів-Захід”, фото 1997 рік
Тепловоз ТЕ7 приписки депо “Львів-Захід”, фото 1965 рік
У 1963 році депо перейменовується на депо “Львів-Захід”, а у 1964 році працівники депо відправляють у запас останній паротяг. За кілька років на Львівській залізниці починається електрифікація і парк локомотивів починає поповнюватись електровозами ВЛ8, а через вісім років, у 1976 році, поступає партія ВЛ10, трохи згодом – ВЛ11. Поява електровозів викликає гостру необхідність у відповідних цехах обслуговування та розширені виробничої території. Будуються ремонтні цехи, новий цех технічного огляду Електровозів, а також впроваджуються нові технології.
Сьогодні локомотивні бригади депо “Львів-Захід” обслуговують пасажирські і вантажні поїзди на наступних ділянках:
– Львів-Чоп (протяжність 290 км, електротяга постійного струму);
– Львів-Жмеринка (протяжність 365 км, електротяга змінного струму);
– Львів-Мостиська-Перемишль (протяжність 115 км, електротяга постійного струму);
– Львів-Ів.Франківськ (протяжність 140 км, тепловозна тяга);
– Львів-Сокаль (протяжність 115 км, тепловозна тяга).
Значним досягненням є також реставрація двох пошкоджених головних вагонів приміських поїздів ДР1А, з яких персонал депо презентував у 2004 році автомотрису для інспекції доріг начальником залізниці.
Автомотриса начальника Львівської залізниці, депо “Львів-Захід”, фото 2006 рік
Депо і надалі виконує головну свою функцію – відповідально оглядає та ремонтує локомотиви Львівської залізниці, локомотиви, які возять нас на відпочинок, у справах, чи ще кудись…
