Перша політехнічна школа (фр. École Polytechnique) була заснована французькими вченими Гаспаром Монже та Лазаром Карно у 1794 р. в Парижі.
Національний університет “Львівська політехніка” є одним із найстаріших технічних закладів вищої освіти України та Східної Європи. Був заснований у 1816 р. як Реальна школа з дозволу австрійського імператора Франца І. Головний корпус Львівської політехніки (по теперішній вулиці С. Бандери) був споруджений у 1873 – 1877 рр. в неокласичному стилі за проєктом архітектора Юліана Захарієвича. Землю на будівництво навчального закладу подарувала відома родина Фредрів, зокрема Александра Фредра, дідуся Андрея Шептицького.
У грудні цього року минуло 150 р. з моменту як університет отримав свого ректора, тобто здобув автономію.
Головна будівля та інтер’єр холу
Споруда головного корпусу приваблює своїм виличним виглядом: фасад будівлі прикрашають високі колони, просторі вікна, символічні скульптури Архітектури, Інженерії та Механіки, автором яких є відомий скульптор італійського походження Леонардо Марконі. Під ними проглядається надпис латинською мовою “Litteris et Artibus”, що в перекладі означає “Наукам і Мистецтвам”.
Вхід до навчального закладу прикрашають пропілеї та тріумфальні ворота. Він запроєктований як вхід до справжнього грецького храму.
Інтер’єр Львівської політехніки створювали за мотивами архітектурного стилю тогочасної Австрії, зокрема Відня. Саме звідти автори черпали натхнення та ідеї для своїх шедеврів.
Особливу атмосферу університету створює парадна сходова клітка з ліпними балюстрадами, прикрашеними декоративними металевими ліхтарями на п’єдесталах. На стелі бачимо світловий ліхтар, завдяки якому світло потрапляє всередину й оживляє приміщення. Атріум оточений колонами та скульптурами за авторства австрійського скульптора Еміля Шрьоделя. Чоловічі та жіночі скульптури символізують науку та мистецтво. У півциркульних нішах — тимпанах, бачимо медальйони із зображенням різних науковців, вчених — від давньогрецьких філософів і аж до діячів ХІХ ст.
Зала Захарієвича
Це зала студентської бібліотеки, котра межує із двома сусідніми залами — професорською бібліотекою та книгосховищем. У 2015 р. після наукових архітектурно-реставраційних досліджень на замовлення Національного університету “Львівська політехніка” було розпочато роботи над відновленням бібліотеки та актової зали. Реставраційні роботи тривали 5 років.
Фахівці дослідили стінопис, зробили зондажі та встановили, що під багатьма шарами фарби збереглися автентичні розписи, які їм вдалось відтворити.
Стеля у цій залі виконана з ялини на модрини, прикрашена імітаційним розписом, який відтворює найдорожчі породи дерева. Вигляд розписів хоч і близький за стилістикою, але є далекими від оригінального помалювання. Реставратори залишили декілька зондажів, де можна побачити наскільки вони відрізняються. Ці мотиви були значно спокійніші, а первісна гама була темна, що краще гармоніювала до решти меблів.
Також фахівці змогли відреставрувати двоярусну старовинну книжкову шафу, яка є окрасою цієї зали. На жаль, у 80-х рр. XX ст. верхній ярус було втрачено, але завдяки оригінальним кресленням Юліана Захарієвича та історичним фото того часу, в майбутньому, вдасться відтворити детальний вигляд другого поверху.
Шафа виготовлена з масиву дуба у формах фламандського ренесансу на підприємстві Францішка та Юзефа Вчеляків. Їх основне підприємство знаходилось в Рясному, а різьблення та інші столярні елементи цієї конструкції виготовлялись на Личакові. Автором і розробником дизайну був Юліан Захарієвич та його колега скульптор Леонардо Марконі. Дослідники стверджують, що саме їхні стилізовані автопортрети відображені в дерев’яних маскаронах шафи, а на картушах та на стовпчиках збереглися ініціали їхніх імен “JL”.
На жаль, більша частина оригінальної фурнітури шафи не збереглась, тому довелось відтворювати навіть механізми відкривання-закривання дверей.
Загальний стан шафи був поганий. Усе оригінальне лакове покриття було знищено у повоєнний період, а оскільки деревина під радянським лаком була світлою, то кожна подряпина, кожен скол було видно. Завдяки лабораторним дослідженням вдалось встановити оригінальний колір. Це був темно рубіновий шилак. Під час реставрації ми доповнили втрачені елементи, зробили вставки, а також відтворили не лише оригінальне покриття, але й технологію його нанесення.
У реставрації заведено виділяти неоригінальні елементи для майбутніх поколінь реставраторів, щоб ті розрізняли оригінальну та неоригінальну частини. Під прямим освітленням на стільниці можна побачити ці вставки, такі ж елементи ми виділили на стінах, стелі та ін.
Актова зала
Актова зала вважається одним з найкрасивіших приміщень головного корпусу Львівської політехніки. На створення цієї зали держбюджету Австро-Угорщини було виділено бл. 2 млн золотих ринських. Зала виконана в кращих традиціях класичної архітектури. Стіни почленовані подвійними тричвертними колонами коринфського ордера, що підтримують антаблемент із карнизом на модульйонах. Колони насправді не мармурові, це тільки мармуризація — малювання під мармур, які виконав Іван Долинський у 1884 р. У ХІХ ст. була мода на штучний мармур.
В основі стелі є залізобетонні балки, що було одним із найновіших досягнень в Європі того часу. Сама стеля вкрита майоліковими розетами, які виготовлені з випаленої кераміки, позолочені й імітують барокові дерев’яні стелі. Люстра не оригінальна, але відтворена за збереженими фото. Ймовірно, первісно, вона була призначена для свічок, але згодом освітлювала приміщення за допомогою газу.
Ще однією особливістю актової зали було те, що упродовж тривалого періоду тут не було стільців. Це пов’язано із тим, що, на місці сучасного тризубу був портрет імператора, а у присутності імператора його піддані не мали права сидіти, тому засідання були короткі.
Під час Першої світової війни будинок слугував військовим шпиталем для австрійської армії. Тоді для його обігріву було спалено майже все дерев’яне обладнання аудиторій. У листопаді 1918 року тут перебував головний шпиталь польського війська. Після закінчення війни відновлено фасади, влаштовано центральне опалення будинку. До слова, під час робіт було декілька цікавих знахідок: старі іноземні газети, які датуються різними періодами, одяг, а також лист німецького солдата додому, який так і не був надісланий. У конструкції старої книжкової шафи було знайдено два мішки вугілля.
Зала двічі перемальовувалась, вперше в 30-х рр., ХХ ст., а згодом у радянські часи.
Окрасою зали є картини за ескізами польського художника чеського походження Яна Матейка «Тріумф прогресу», що представляють цикл сцен розвитку людської цивілізації. Самі ж полотна виготовлялися за участю майстрів Краківської художньої школи протягом 1887-1891. Зокрема, над картинами трудилися й учні Яна Матейка: Ю. Нежинский, Т. Лісевич, В. Лускін, Л. Стажинський. Розмір кожного полотна становить 2,3х3м. Їх виготовили на замовлення імператора Франца Йосифа I.”.
Символізм картин
Художник Ян Матейко залишив описи картин, тому ми точно знаємо символізм цих зображень.
На першій картині зображена пресвята трійця — Бог Отець, Бог Син, Бог Дух Святий. Святий Дух – в образі юнака із запаленим смолоскипом на чолі, що символізує натхнення, уміння мислити та добувати знання. А у вигляді 7 янгольських голів він посилає людям промені пізнання.
На другій картині можна побачити людину, яка тримає земну кулю. Навколо неї є декілька постатей. Бог, коли наділив людину божественним розумом, дав їй волю. Кожна людина здатна творити або добро, або зло. Зображено символ 3 чеснот — Віри, Надії, Любові. Віра світиться, Надія і Любов близько людини, але вона може вибирати, що їй ближче, а тому людина не завжди вибирає ті кращі чесноти. Зліва від людини, яка тримає земну кулю, змальовані 7 ворогів прогресу – людські гріхи. Також зображено жінку в золотистому плащі, обернену до нас плечима, котра тримає у руці дзеркало. У дзеркалі є відбиток обличчя цієї жінки — воно потворне — це заздрість. Ззовні вона дуже красива, але всередині вона знищує все.
Третя картина – «Божественне натхнення». На березі штормового океану сидить чоловік. Він думає над загадками природи, можливо, вивчає череп мамонта, що лежить поруч.
На полотні «Пороки людства» показано, що людство впадає в крайність. Жінка сидить на чоловікові, панує над ним. Інша жінка топить свою дитину заради багатства. Усі тягнуться до цього багатства: один бідняк просить допомоги, інший погрожує, третій, аби захистити свою дитину, хапається за ніж.
Наступна картина зображає «Тріумф Сатани». Коли людство впадає в крайнощі на світ приходить зло — Сатана. Він стоїть переможно на трупі чоловіка. Чоловік не просто загинув, він перед смертю вбив своїх дітей. Сатана тріумфує, тішиться, сонце починає меркнути. Але зліва у кутку бачимо жінку, яка доторкається своїми руками до дитини та відчуває, що вона жива. Іншою рукою вона доторкається до жертовника — вівтаря — символу домашнього вогнища. Це знак того, що людству ще не є кінець.
Шоста картина – «Богородиця втішає віруючих». І приходить порятунок. Ми бачимо найяскравішу із цих всіх картин — це Пресвята Богородиця, яка зображена як надія людства. Бо пам’ятаємо, що в Старому Завіті є пророцтво, коли перших людей Адама і Єву виганяють з раю, Бог їм нагадує, що колись прийде людина, спадкоємиць, Син Божий, який переможе зло. Тут ми бачимо Богородицю, яка є надією, яка приведе у світ Божого Сина і вона перемагає диявола, вона стоїть ногою на його голові. Це символічний духовний вимір картин.
Дві інші картини циклу присвячені 6 видам науки та мистецтва: «Поезія, Музика, Історія» та «Скульптура, Живопис, Архітектура». Поезія, Музика та Історія є проявом людського духу, що виник як вище натхнення. Поезія зображена крилатою, у неї вдивляється Музика, що торкається арфи з головою херувима і дзьобом лебедя – символами співу, чистоти та небесного дару. Поруч сидить Історія, яка записує до книги життя.
Скульптура, Живопис та Архітектура показані як три квітки, що ростуть з колючого куща. Ліворуч квітка лілії, що символізує Скульптуру, у центрі троянда – символ Живопису, а рододендрон, що праворуч, це – Архітектура.
Наступні панно символізують поступ людства в техніці. На полотні «Винахід залізної дороги» алегорично зображене значення вивчення сил природи на благо людству. Зліва тут – селяни, а справа – фабрики та пароплав на ріці.
Центральні образи картини, чоловік, який обіймає жінку. Це символи вогню та води, що зливаючись утворюють пар – стрімке дитя, що тягне колією візок. Саме пар стає основною рушійною силою наукового прогресу та індустріалізації ХІХ ст.
Десятою картиною є «Винахід телеграфу», символізує прокладання першого трансатлантичного телеграфного кабелю, що сполучає Європу та Америку. Праворуч зображена жінка, котра стоїть на бику – вона символізує Європу. Фігура зліва – Америка. Її символ – дельфін. Жінки обмінюються рукостисканням, від якого утворюються електрична блискавка.
Остання картина циклу – «Суецький канал». Фігура зліва – Єгипет, справа зображена Азія. Ліворуч бачимо крокодила, який від заздрості та під тиском хвиль каналу тікає до пустелі. А праворуч, як знак перемоги людської праці та сили знання, сходить сонце.
Розповідали: Андрій Павлишин, Максим Чорний
Текст: Юлія Свищ
Фото: Ірина Колодка
Джерело: Бюро спадщини.
Підтримайте проект на Patreon
