У непрості часи воєн і окупацій саме культура береже ідентичність народу, який хочуть пригнобити. Тому росіяни зараз прицільно знищують українські музеї, історичні пам’ятки, заклади культури та освіти. А в попередні століття, коли українці тільки виборювали власну державність, культурні товариства були тим місцем, де не тільки зберігали національну ідентичність, а й визрівали ідеї визвольної боротьби. Коли українські землі були у складі Австро-Угорської імперії, а національні інтереси всіляко ущемлялися поляками, Народні доми стали центрами, де плекали українську культуру, мову, традиції. Збереження національної пам’яті було головною метою тогочасної української інтелігенції. Тому будівництво мережі Народних домів сприяло розвитку національно-патріотичних і, зрештою, визвольних ідей.
Народні доми будували з українськими архітектурними особливостями. Гроші на їхнє будівництво і утримання збирала сама громада, меценати, окремі товариства, тобто народ. Звідси і назва. Там відбувалися найважливіші події національно-культурного життя міста, працювали бібліотеки й читальні, художні колективи, хори, драматичні гуртки, театри. Спочатку це були клуби для дозвілля, але згодом там формувалися і громадські, політичні, просвітні, мистецькі, професійні та інші організації.
Довоєнний Народний дім у Львові (фото Центру міської історії)
Перший Народний дім збудували у Львові у 1851-1864 рр. за проектом архітекторів Вільгельма Шмідта та Сильвестра Гавришкевича на теперішній вул. Театральній, 22. На цьому місці у колишньому монастирі тринітаріїв раніше працював університет, але він згорів. Гроші на будівництво Народного дому почали збирати 1848 року за ініціативи Головної Руської Ради. Під час візиту до Львова у жовтні 1851 року цісар Франц Йосиф I особисто заклав наріжний камінь будівництва Народного дому. Зверху чотириповерхового будинку був лев – герб ЗУНР.
Коли Народний дім запрацював, при ньому відкрили бібліотеку, першу українську академічну гімназію (1867-1906). Працювали товариства «Руська рада», «Товариство руських дам», «Академический кружок». Перший український професійний театр «Руська бесіда» у 1864 році поставив тут виставу «Маруся» за повістю Квітки-Основ’яненка. А 1 листопада 1918 року саме у будівлі Народного дому у Львові було проголошено Західноукраїнську народну республіку. Після розпаду Австро-Угорщини у будинку працювала українська книгарня та книжковий антикваріат, аж поки у 1939 році будівлю перетворили на Будинок Червоної армії. Донедавна у ньому був Кінопалац.
Після Львова національно-просвітницькі товариства почали організовуватись в інших містах Галичини.
Радехівський Народний дім (фото ZAXID.NET)
Народний дім Радехова (вул. Митрополита Шептицького) чи не найгарніша будівля у місті. Збудована у 1912 році за проектом львівського архітектора Івана Левинського, прикрашена майоліковою плиткою. Тут на початку ХХ ст. працювали товариства «Просвіта», «Луг», «Рідна школа», Український спортивний союз, «Сільський господар», футбольна дружина «Буй-Тур», кооператив, промислова школа і ще кілька інституцій. В одній із кімнат кілька років жила родина Шухевичів, де 1922 року народилася їхня донька Наталія. У 30-х роках там працювала семикласна «Рідна школа» з українською мовою навчання. У 1918 році там було проголошено Акт утворення ЗУНР, а 1941 року з балкону Народного дому районний провідник ОУН Роман Мандрика урочисто проголосив прийняття Акта про відновлення незалежності України. Зараз це Радехівська центральна бібліотека. Також там працює кімната-музей.
Народний дім у Кам’янці-Бузькій (фото ZAXID.NET)
Народний дім у центрі Кам’янки-Бузької – ще один зразок українського модерну. Священик Михайло Цегельський зорганізував місцевий осередок «Просвіти», його зусиллями у 1912 році був збудований Народний дім з актовою залою, додатковим приміщенням для бурси, крамниці і з приватними помешканнями. Саме у цьому Народному домі вперше поставили драму Франка «Украдене щастя», режисером театру був Лесь Курбас. Зараз тут працює Центр дитячої та юнацької творчості.
Ходорівський Народний дім (фото Khodoriv.info)
Наприкінці XIX – на початку XX століття, коли Ходорів почав швидко розвиватися як промислове місто, там пожвавився і культурно-освітній рух. У місті запрацювали читальня «Просвіти», Народний дім, читальня товариства ім. Качковського, а весною 1914 року – місцева організація товариства «Рідна школа».
Народний дім у Стрию (фото ZAXID.NET)
Ідея будівництва українського Народного дому в Стрию (вулиця Народна, 8) як культурно-просвітницького центру українців, виникла в кінці XIX століття серед прогресивних громадських діячів регіону на чолі з доктором Євгеном Олесницьким, письменником Олексою Бобикевичем та композитором Остапом Нижанківським. На той час в Стрию вже діяла філія товариства «Просвіта». Народний дім збудували у 1901 році за проектом бюро львівського архітектора Івана Левинського у стилі еклектики. На фасаді встановлені погруддя Федьковича, Устияновича, Шевченка, Котляревського, Шашкевича, Лисенка. Зверху напис «Руському народови» (від тогочасної назви українців «русини»). Над дверима був золотий лев на голубому тлі – герб Руського королівства і Західноукраїнської народної республіки. На урочисте відкриття Народного дому з’їхалася вся тогочасна українська еліта.
У Стрию часто виступали українські театри зі Львова, Коломиї, Бережан, трупа Садовського із Марією Заньковецькою. У 1913 році до 40-річчя літературної діяльності Івана Франка в стрийському Народному домі організували концерт, на якому сам Франко прочитав пролог до своєї поеми «Мойсей». У 1919 за часів ЗУНР там поставили виставу для січових стрільців і вояків УГА, на якій були присутні президент ЗУНР Євген Петрушевич і отаман УНР Симон Петлюра.
Яворівський Народний дім (фото міськради)
Кошти на землю для будівництва Народного дому в Яворові почали збирати у 1905 році на зустрічі товариства «Просвіта». До цього була залучена громадськість, багатші помагали коштами, хто не мав грошей – робочою силою, інструментом. Збудували його на площі Ринок у 1908 році. У Народному домі займалися творчістю, якою відома Яворівщина – виробництвом дерев’яних іграшок, вишиванням, писанкарством та іншими виробами ужиткового мистецтва. Також там ставили вистави, організовували концерти та інші культурні події.
Народний дім у Судовій Вишні (фото з Вікіпедії)
Українці Судової Вишні викупили будинок мадярської фронтової частини 1895 року будівництва, для цього взяли кредит на 40 років. Фінансовою базою для побудови Народного дому була кредитна спілка «Віра». З її прибутків частина суми перераховувалася на потреби приватної української гімназії у Перемишлі.
Народний дім у Судовій Вишні став домівкою для позичкової каси, організацій «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар», руханкових товариств «Січ», «Сокіл» і «Луг», а на подвір’ї працювали молочарня та пекарня. У 1897 році на сцені Народного дому у Судовій Вишні Іван Франко виступав як кандидат до австрійського парламенту. Там гастролювали різні мандрівні театри. Найпопулярнішими виставами були «Маруся Богуславка» і «Ой не ходи, Грицю». Сьогодні у приміщенні Народного дому (провулок Банний) є історико-краєзнавчий музей Судової Вишні.
Народний дім у Нижанковичах (фото Павла Бішка)
Українці, що мешкали в Нижанковичах, з 1919 року почали об’єднуватися в українські товариства: «Просвіта», «Читальня», гурток «Рідна школа», кредитове товариство «Народний дім», повітовий союз кооператив і філія «Сільського господаря». Тоді національним і культурно-духовним життям громади опікувалися греко-католицькі священники.
***
Деякі нинішні Народні доми працюють вже у радянських будівлях або у колишніх спорудах польського спортивного товариства «Сокіл», як-от у Добромилі, Самборі чи Бродах, але це вже їхня новітня, повоєнна історія.
