Фотограф, журналіст і колекціонер творів мистецтва Фелікс Г. Ман сфотографував чимало відомих політиків і діячів культури XX століття. Подорожуючи, він створив сотні фоторепортажів, які публікували у найвідоміших журналах і газетах світу. 1930 року навідався на Закарпаття. Світлинами та спогадами про свій візит у тодішню Підкарпатську Русь німець поділився у 1980-х.
Джерело: Локальна історія.
Емігрант мимоволі
Ганс Фелікс Сигізмунд Бауманн (1893—1985)
Відтак Ман подорожував Північною Африкою, Канадою і канадською Арктикою, звідки надсилав свої фото для Berliner Illustrirte Zeitung. 1933 року повернувся до Берліна. Відмовився вступати до Рейхспрессекамери, через що не отримав дозвіл на роботу. Тоді еміґрував до Англії. Публікувався у виданнях Weekly Illustrated, Daily Mirror, Life, The Sunday Times, працював головним фотографом у Picture Post. Для цього останнього готував 100–150 фоторепортажів щороку.
1948 року Picture Post почав друкувати кольорові сторінки, тож Ман став новатором у сфері кольорових фоторепортажів. Дослідники його творчості зауважують, що спочатку він вивчав живопис. Перейшовши від художніх полотен до світлин, представив “живий портрет” мільйонам завдяки ілюстрованим газетам і журналам.
“Не розмовляй німецькою”
У книжці Фелікса Мана “Чоловік з камерою”, виданій в Англії 1983 року, серед інших є і вісім світлин з Підкарпатської Русі. Автор лаконічно розповів про свій візит на тогочасне Закарпаття. У записах є деякі неточності у датах та назвах, однак ці деталі також показують нам уявлення про регіон тогочасних чужинців. Подаємо текст репортера під назвою “Рутенія під владою Чехії” повністю:
На вулиці у селищі Ясіня, 1930 рік. Фото: з книги Man With Camera (1984 р.)
«Варто записати це коротке інтермецо через великі зміни, які відбулися у Східній Європі після Другої світової війни та встановлення залізної завіси.
1930 року Томаш Масарик все ще був президентом Чехословацької Республіки. Напруга, що існувала між цією країною та Німеччиною, зменшилася, і я був одним з перших німецьких журналістів, якому дозволили відвідати віддалені східні райони молодої республіки. Особливий інтерес викликала провінція Рутенія , або Карпатська Русь, як її ще називали. У лісах цього регіону, який простягався далеко на Балкани, ще блукали бурі ведмеді. Рутенія зі столицею в Ужгороді входила до складу Угорської монархії, доки новостворена Чехословаччина не приєднала край до своєї території у 1920 році. Під тиском Гітлера 1938-го вона її повернули Угорщині, але після Другої світової війни край анексувала Росія, потім він увійшов до складу Радянської України.
Гуцули в храмі, 1930 рік/ Фото: Архів Центру досліджень визвольного руху
Молитва в храмі, 1930 рік. Фото: з книги Man With Camera (1984 р.)
1930-го населення Рутенії було сумішшю різних національностей. Мовами спілкування були русинська, угорська, румунська, їдиш та іврит, вивіски були всіма цими мовами. Одне з містечок, Мункач, населяли 40 тисяч ортодоксальних євреїв. Воно було відоме своїми двома чудо-рабинами, Шпірою і Мейєр-Лайфером, які мали велику кількість послідовників. Природна краса провінції, дивовижна багатонаціональність жителів, корінних гуцулів у їхніх мальовничих костюмах з овечої вовни з кольоровою вишивкою, циган і ортодоксальних євреїв у лапсердаках і хутряних шапках — все це надавало цьому краю особливого колориту.
У краю гуцулів, 1930 рік. Фото: Архів Центру досліджень визвольного руху
Під час мого перебування в Мункачі я познайомився з окружним старостою цієї єврейської громади. Це був чоловік з досить сучасними й освіченими поглядами, який не дуже дослухався до єврейських законів. Мені дуже хотілося сфотографувати єврейську молитовну школу, і порада мого друга виявилася дуже корисною. “Не розмовляй німецькою, — сказав він мені. — Німецька дуже схожа на їдиш. Говори англійською, і ніхто не зрозуміє, що ти говориш. Тебе сприйматимуть за чужинця, який не знає звичаїв міста. У будь-якому випадку, завтра свято, коли законом заборонено давати гучного прочухана. Якщо просто зайдеш до Молитовної школи, швидко сфотографуєш і одразу ж вийдеш, з тобою нічого не станеться”. Я прислухався до цієї доброї поради. Окрім кількох гнівних поглядів і погрозливих жестів, зі мною нічого не сталося. Завдяки цьому дивному релігійному закону я отримав свою фотографію».
На ринку в Рахові. Дівчинці купують губну гармоніку, 1930 рік. Фото: Архів Центру досліджень визвольного руху
Мукачівський єрей, 1930 рік. Фото: з книги Man With Camera (1984 р.)
Єврей у Мукачеві, 1930 рік. Фото: з книги Man With Camera (1984 р.)
Писати не пером, а камерою
Після Другої світової війни Фелікс Ман почав колекціонувати літографії. Опублікував книжки “150 років літографій художників 1803–1953” і “Вісім європейських художників”. Жив у Швейцарії та Італії, де працював для журналу The World. Брав участь у виставках. Зосередився на фотографуванні “репортажних портретів” — цей термін придумав сам. «У мене не було ніяких посиденьок, — казав він, — фотографії були зроблені під час “фотоінтерв’ю”. Таким чином, метод, який я використовував у зображенні людей, базувався на тих самих принципах, які я розробив як фотожурналіст: “Писати не пером, а камерою”, — і залишати все в природному стані».
Євреї біля хедера — єврейської школи у Мукачеві, 1930 рік. Фото: з книги Man With Camera (1984 р.)
Євреї у Мукачеві, 1930 рік. Фото: з книги Man With Camera (1984 р.)
Учні хедера — єврейської школи у Мукачеві, 1930 рік. Фото: з книги Man With Camera (1984 р.)
Протягом своєї кар’єри Ман зробив портрети провідних політичних і культурних діячів XX століття, таких як Вінстон Черчилль, Клемент Еттлі, Вільям Беверідж, Ернест Бевін, сер Стаффорд Кріппс, Томас Еліот, Оскар Кокошка, Девід Ллойд Джордж, Джон Мейсфілд, Генрі Мур, Пол Неш, Джордж Орвелл, Дейм Сибіл Торндайк, Евелін Во, Чарлі Чаплін, Марк Шагал, Пабло Пікассо, королева Єлизавета ІІ, Томас Манн, Джордж Бернард Шоу, Ігор Стравінський і багато інших.
Помер Фелікс Г. Ман у Лондоні.
Гуцули розглядають картини та ікони на вуличному ринку у селищі Ясіня, 1930 рік. Фото: з книги Man With Camera (1984 р.)
Автор: Михайло Маркович
