Навіщо дорога,
якщо вона не веде до храму?
Сьогодні хочу поговорити про одну із найдавніших вулиць Львова – Ужгородську. На перший погляд, якщо вулиці понад сім століть, її історія має бути насичена подіями й овіяна легендами. Але про цю дорогу не так уже й часто пишуть. Та й туристичні групи не завжди відвідують цей куточок Львова.
Спершу це була стежка, а пізніше дорога, що вела від площі Старий Ринок (колись центральної міської площі) до пагорбів Високого Замку. Треба сказати, що до початку ХІХ століття рельєф цих гір був дещо відмінний від сучасного: вулиця закінчувалася між двома пагорбами. Ліворуч була гора, на якій стояв замок ще за княжих часів, а праворуч – висока гора з вежею Будельниця. Це та гора, на якій тепер стоїть телевізійна вежа. У ХІХ столітті гору ліворуч зруйнували, засипавши нею провалля, тож у наш час археологи не можуть проводити досліджень на тому місці. Вершина цієї гори була приблизно там, де пагорб над Гротом самогубців.
У своїй історії вулиця Ужгородська мала багато назв, але до наших днів точні відомості дійшли тільки від 1840 року. Тоді вона називалася Сенявщизна-вища. В 1871-ому її почали називати Сенявська, 1943-му – Сеняваґассе, 1944-ому Сенявська. Сучасну назву вулиця отримала в 1946 році, тобто вже у радянський час. Напевно, через крутий схил, яким вона пролягала, комусь це нагадало Закарпаття.
Можна собі уявити, як у давні часи цим схилом піднімалися вози та брички, запряжені кіньми. Навіть у наш час взимку не всі водії ризикують підніматися Ужгородською. А от спускатися – інша річ. І колись, коли транспорту було значно менше, тут полюбляла бавитися дітвора. Через великий кут нахилу на ній неможливо покласти асфальт чи зробити інше покриття, окрім бруківки.
На вулиці Ужгородська можна побачити житлові, переважно дво-, три- і чотириповерхові будинки, зведені наприкінці XIX – на початку XX століття в стилях класицизму, сецесії, конструктивізму. І що дивно, як для центральної частини міста, лиш один будинок на ній внесений до Реєстру пам’яток архітектури місцевого значення.
Будинок №1 споруджений у 1911 році за проєктом архітектора Едмунда Жиховича для потреб жіночого монастиря Служниць Христового Серця. Нині тут міститься 1-ша міська клінічна лікарня імені Князя Лева (в народі – лікарня на Ужгородській). У радянський час до неї належав храм Івана Хрестителя, що розташований поряд. У ньому облаштували господарські приміщення. З 1993 року в цьому храмі відкрили Музей найдавніших пам’яток Львова як відділ Львівської картинної галереї (нині – Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького).
Храм Івана Хрестителя теж має адресу: вул. Ужгородська, 1, бо колись належав до лікарні. Але часто в спеціальних виданнях вказана адреса – площа Старий Ринок. Цю пам’ятку древнього Львова не можна оминути у розповіді про вулицю Ужгородська. Вважається, що першим католицьким храмом нашого міста став костел Івана Хрестителя. За одною з версій він був зведений у 1250 році для дружини князя Лева – Констанції, доньки угорського короля Бели ІV. Храм цей належав ордену домініканців, які прибули до Львова разом із дружиною князя. Спочатку він був дерев’яний, мурований збудували аж у 1371 році. З тих часів майже нічого не вціліло, хіба що фундамент. У 1800 році споруда горіла і була в руїні до 1836-го. Сучасного вигляду, за проєктом Юліана Захаревича, храм набув у 1887 році.
Початок вулиці та костел Івана Хрестителя. Фото кінець 19 початок 20-го століття
Сучасний вигляд церкви, грудень 2022 рік
Гадаю, треба розповісти, чому на вулиці немає будівлі під №5, хоча таку адресу можна було знайти до 60-их років ХХ століття, коли на цьому місці збудували корпус 1-ої міської клінічної лікарні. У міжвоєнний час тут стояв будинок Шмуеля Каліша, в якому була синагога «Хевра кадіша» («Святе братство» – так називалося юдейське похоронне братство). При синагозі була єшива (єврейський вищий релігійний навчальний заклад) «Ец хаїм», тобто «Дерево життя». Згодом похоронне братство змінило місце розташування, однак синагога діяла й далі.
Також на цій вулиці була пекарня Єґера в будівлі під №12 і цукерня Шнайдера під №12а.
Розповідаючи про Ужгородську, хочу згадати й про вулицю Сходова. Оскільки більшість тих, що проходять повз, навіть не здогадуються, що тут є окрема вулиця: тепер на ній лише будівля під №3, решта, на жаль, не збереглася. Сучасна назва цієї вулиці походить від сходів, похованих під залишками давніх будівель. Вона сполучала Ужгородську і Замкову. Це був коротший шлях.
У своїй історії вулиця називалася Сенявщизна-бічна, Сходова (1871 р.), Треппенґассе (1943 р.). Теперішня назва походить з 1944 року. Колись мені довелося мешкати на Сходовій. Може, тому я і знаю про наявність чи не найкоротшої вулиці у Львові.
Багато вулиць нашого міста ведуть до храмів, а Ужгородська починається від храму і веде до Високого Замку – колись могутньої фортеці, а нині парку, де відкриваються чудові краєвиди.
Автор: Петро Радковець
Джерело: Tvoemisto.tv.
