Вівторок, 5 листопада

7 липня – Свято Івана Купала. Традиції, звичаї та історія свята

Древнє слов’янське свято, День Івана Купала відзначають 7 липня.

Коріння народні гуляння беруть з язичницьких часів  – тоді слов’яни називали свято Купало і відзначали його в день літнього сонцестояння. У найкоротшу ніч обожнювали Сонце, розпалювали багаття, купалися у водоймах, збирали росу і шукали розквітаючій папороті.

Християнська церква, щоб викоренити язичницькі звичаї, приурочила до Дня Сонця своє свято – Різдво Іоанна Предтечі, пророка і мученика, який хрестив Ісуса Христа. Так народилося нове назву – День Івана Купала, у ньому вгадуються й історичні корені, і ім’я святого, який купав Ісуса в йорданських водах. З переходом на новий календар День Івана Купала втратив зв’язок з днем літнього сонцестояння, його почали святкувати 7 липня. Досі у святі зберігаються язичницькі традиції, але вони не мають ніякого відношення до християнства.

Відомо, що християнська церква негативно ставилася до всього, що було пов’язане з язичництвом, і намагалася викорінити давні слов’янські свята. Однак, у християн були свої методи боротьби з язичницькими традиціями – вони просто підлаштовували під них свої події, тим самим залишаючи народові можливість веселитися в звичні дні, але вже з іншого приводу.

Саме так і сталося з сонячним святом Купало – замість нього церква ввела святкування Різдва пророка Іоанна Предтечі, відомого, як Іоанн Хреститель. Так поступово народилося нове народне назва літнього свята – День Івана Купала. Частково назва пов’язана з тим, що Іван хрестив Ісуса в Йордані, тобто купав його у воді.

Слід знати, що християнська церква ніяк не пов’язує древнє слов’янське свято з Різдвом Івана Хрестителя і не схвалює розведення багать і обливання водою. 7 липня в церковному календарі – День народження Іоанна Предтечі – другого за значимістю після святої Богородиці.

Про Іоанна Предтечу

Іоанн Предтеча був пізнім і довгоочікуваним сином священика і праведниці Єлизавети, пов’язаної родинними узами з сім’єю Ісуса Христа. На долю Іоанна  випало багато випробувань – ще немовлям йому дивом вдалося врятуватися від масового вбивства у Вифлеємі, а дитинство і юність святий провів в Іудейській пустелі.

До 30 років юнак жив відлюдником в печері і дотримувався суворого посту, тому він готувався до тієї відповідальної місії, яка була уготована йому Господом.

Відповідно до біблійних писань, Іоанн, підкоряючись волі Господа, прийшов на берег Йордану і хрестив людей, готуючи їх до хрещення Святим духом. В один із днів йому судилося хрестити Ісуса Христа і стати свідком зіслання  на землю Святого Духа і Господа Бога. Відразу після цього пророка уклали в темницю, де він і закінчив своє коротке життя мученицькою смертю.

Язичницьке свято Купала

Язичницьке свято Купала

У язичників ні про якого «Івана» і мови бути не може. Назва «Купала» пов’язана з одним із ритуальних дійств цього свята. Купало – одне з головних свят стародавніх язичників-слов’ян, хоча походження у нього швидше за все неслов’янське. Купало – свято Ярила – божества сонця.

Купало був у першому ряді язичницьких богів і вважався богом земних плодів, третім, чи п’ятим по значущості після Перуна. [1]. Язичницьких культів сонця не перелічити. Обожнювати сонце – це не просто традиція язичників, це їх непорушне правило. Сонечко починає йти на спад – «вмирає», і треба його «підгодувати».

У всіх сонячних культах цього дня обов’язково приносилися жертви. Птахи, тварини, а часом і люди спалювалися у вигляді приношення сонцю, що обожнювалося, щоб їх енергією воно «підкормилось» і не «померло».

Дим жертовного вогню, згідно з язичницьким повір’ям – найкоротший спосіб доставки енергії жертв на «небо». Саме тому в ніч Купала прийнято палити вогнища, це –залишкове явище стародавніх культів, сенс яких вже не пам’ятають і самі язичники. З цим і пов’язаний звичай стрибати через вогнище – це те, що залишилося від жеребкування.

Вибрати людську жертву іноді не наважувався навіть жрець. Тому хлопці і дівчата стрибали через вогнище до тих пір, поки хто-небудь не падав в нього. Вважалося, що таким чином «боги» вибрали собі жертву (цікаво, чи знають ті, хто зараз стрибає через вогнище про те, що вони зображають потенційного покійника?).

Свято Івана Купала. Історія та звичаї

Після принесення жертв починалися оргії. Оскільки з сонцем асоціювалося плодотворче начало, і воно вважалося джерелом життя і родючості, то і його культ мав на увазі саме це активне «запліднення» – злягання з випадковим партнером і було кульмінацією «дивної і таємничої» ночі Купала.

Можна привести один із описів цього свята: «Споконвіків в ніч напередодні Івана Купала в руських селах слідували звичаю, який зрівнював шанси всіх жінок і дівчат в законному бажанні мати потомство. В селах в цей час влаштовувалися веселі зборища з хороводами спеціально для тих, хто засидівся в дівах.

Дівчата, яким не пощастило із зовнішніми даними і кому не дісталося багатого приданого, щоб пом’якшити помилку природи і знайти щастя в особистому житті, один раз в році отримували шанс знайти хоч би радість материнства, якщо вже радощі взаємного кохання і родинного життя обходили їх стороною.

У ніч напередодні Івана Купала старі діви мали право зачати від будь-якого чоловіка в селі, не заслуживши на засудження сусідів і не навівши вічної ганьби на голову своєї майбутньої дитини.

Кожній дівчині, що втратила надію знайти собі чоловіка, дозволялося відвести з хороводу чоловіка, який їй пригледівся, в незалежності від того, був він одружений чи неодружений. І жоден не смів відмовлятися від цього «почесного обов’язку».

Якщо дівчині в цю ніч таланило, то через дев’ять місяців все село святкувало народження немовляти, якого всі вважали своїм обов’язком любити і леліяти. Батька йому замінювало все село.

І навіть якщо хтось з жінок помічав, що дитя аж надто схоже на її благовірного, це не давало їй законних підстав докорити чоловікові в зраді: подружня вірність – це, звичайно, добре і правильно, але право старої діви в ніч на Івана Купала священне».


Підтримайте проект на Patreon

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.