У Львові затвердили остаточний список 53 вулиць, названи на честь російських діячів або пов’язані з російськими подіями, які невдовзі планують перейменувати. Цей перелік ще мають затвердити депутати Львівської міської ради, після чого львівські науковці та історики розглядатимуть варіанти нових назв.
Над перейменуванням вулиць працює спеціальна комісія, до якої входять літературознавці, історики, митці та культурні діячі. ZAXID.NET поспілкувався з одним із ініціаторів перейменування та членом цієї комісії літературознавцем Богданом Тихолозом і розповідає, як обирали вулиці, що підпадають під перейменування, з чого вибиратимуть нові назви та чи на часі це взагалі.
Як формувався перелік вулиць для перейменування та за якими критеріями його складали?
Це громадська ініціатива, що розпочалася з істориків, літературознавців, діячів культури, громадських активістів, але вона розрослася і Львівська міськрада оперативно перевела це в режим нарад, обговорень і роботи експертної групи.
Справа дуже делікатна, політично і культурно значуща. Метою цієї ініціативи була не тільки дерусифікація львівського культурного публічного простору та міської топоніміки, а й деколонізація в широкому сенсі цього слова – поривання рабських зв’язків залежності від метрополії Росії та СРСР.
Ці процеси тривають в Україні вже не одне десятиліття і у Львові вони розпочалися давно. На зламі 80-90-х років минулого століття з назв львівських площ і вулиць зникло багато діячів радянської епохи. Однак залишилася низка вулиць, назви яких пов’язані з російською історією та культурою і діячами з невизначеною ідентичністю, тими, які були українського походження. Радянська ідеологія культивувала не тільки персональні назви, а й назви-ідеологеми, що опиралися на концепти дружби народів, перемоги у Великій вітчизняній війні та псевдобратерства різних етносів. Ці назви тепер не завжди відкрито прочитувані, як-от вул. Переможна чи Братня, але насправді вони теж є реліктами цієї епохи.
На мою думку, перший список вулиць для перейменування мав бути коротким і самоочевидним, однак робота комісії відбувалася в ширшому контексті і внаслідок обговорень до списку ввійшли 53 вулиці.
Не всі рішення будуть однаково сприйняті і зрозумілі, але наше завдання, як комісії, пояснити їх суспільству.
У переліку є низка вулиць, що, на перший погляд, не стосуються російських діячів чи подій. Чому їх перейменують?
На комісії були різні думки щодо цього питання. Наприклад, назву вул. Заводської асоціюють із радянською індустріалізацією та культом робітничого класу. Водночас такі назви вулиць як Метрологічна чи Хімічна залишили.
Чи є вже пропозиції нових назв?
Оскільки ця ініціатива мала розголос серед громадськості, на розгляд комісії надійшли звернення від громадських організацій, науковців, культурних діячів та мешканців вулиць щодо нових назв і цих пропозицій значно більше, ніж самих вулиць.
Але наша комісія має дорадчий орган, остаточне рішення за депутатами Львівської міськради. Ми визначили перелік вулиць, що підпадають під перейменування, а після його затвердження комісія розглядатиме нові варіанти назв для кожної окремої вулиці.
На мою думку, не треба затягувати цей процес надовго. Догодити всім усе одно не вдасться. Загалом громада підтримує зміну так званих «російських» назв, але дуже часто є риторика «ми за перейменування, але не нашої вулиці». Тому правильним є обговорення нових назв у експертному колі людей.
Який підхід до визначення нових назв використовує комісія?
Буде застосовуватись комплексний підхід. Однозначно будуть обговорюватись історичні назви, варіанти місцевих чи всеукраїнських діячів. Якщо йдеться про увіковічнення видатних постатей, то насамперед розглядатимуться львів’яни або пов’язані зі Львовом. І тут національність не має значення.
Якщо говорити про збірні назви, на кшталт вул. Героїв Маріуполя, то такі назви теж будуть і вони вже є у Львові, але в цьому випадку потрібно бути обережним. До увіковічнення пам’яті сучасних героїв необхідно підходити обережно і не перетворювати міський простір на «братську могилу». Для цього можна обрати інші форми меморалізації, як-от парки, об’єкти культури чи архітектури. Наприклад, ми маємо у Львові Меморіал героїв Небесної Сотні, водночас такої вулиці у Львові немає.
Існує ризик заговорити це питання і втопити в нефахових дискусіях. Громада має право висловлювати свою думку у форматі звернень. Водночас я проти примусових рішень і Львівська міськрада обрала правильний підхід, залучивши експертів.
Як політичний аспект впливає на перейменування вулиць?
Робити вигляд, що перейменування не має жодного стосунку до політики – безглуздо. Це політичне рішення, що є реакцією на військово-політичну ситуацію, що склалася. Водночас, саме тому і працює експертна група, щоби уникнути політичної кон’юнктури, яка актуальна зараз і може втратити актуальність через тиждень чи рік. Завдання комісії – обрати такі назви, що будуть актуальними на тривалу перспективу.
Нові назви повинні бути справді знаковими як для Львова, так і України і західної цивілізації. Я певен, що жодна політична кон’юнктура не повинна повертати на вулиці Львова імена вбивць та людей, які не пов’язані з українською історією чи культурою.
Ви кажете, що національність як така не має значення. У списку є вулиці, названі політично нейтральними діячами. Візьмемо, до прикладу, композитора Чайковського, на честь якого названа вулиця у центрі Львова, чому її теж варто перейменувати?
Ніхто не сперечається, що Чайковський – видатний музикант, але він ніяким чином не пов’язаний зі Львовом.
Водночас, у нас є вулиця академіка Сахарова, який був росіянином за походженням, але за нього заступилася дисидентська спільнота і виступила проти перейменування вулиці на його честь у Івано-Франківську. Саме тому, що до цього питання ми підходимо демократично, цієї вулиці у львівському списку не було.
Проблема не в тому, в чиїх венах тече російська кров, йдеться про самоідентифікацію. І тому з вулиць Львова напевно «підуть» ті діячі, які попри те, що народилися в Україні, робили послугу російській культурі. Це, наприклад, Володимир Короленко, Іван Айвазовський. Є діячі, які були прихильними до українців, як Карл Брюллов чи Василь Жуковський, який допоміг викупити Тараса Шевченка з кріпацтва, але чи їх внесок в українську культуру є визначальним?
Росіяни зробили свій внесок в історію науки чи мистецтва, але це не означає, що вони мають бути в назвах львівських вулиць.
Чи є цей перелік наразі є вичерпним?
Ні. Були назви, щодо яких тривали дискусії і їх перейменування зараз, можливо, не на часі. Ефективність перейменувань ми побачимо тоді, коли дізнаємось що і на що перейменують і тоді, коли нова назва зможе переконати в своїй доречності.
Під час декомунізації була чергова велика хвиля перейменувань. Чому тоді це не торкнулося вулиць з цього списку?
Декомунізація у Львові пройшла значно швидше, ніж у решті України і більшість виразно маркованих комуністичною ідеологією назв прибрали з львівських вулиць і площ ще у 90-х. Тому після вступу в дію закону про декомунізацію, у Львові його реалізація не була масовим явищем.
Але тоді питання дерусифікації стояло лише частково, бо напевно хтось плекав ілюзії можливого партнерства з Росією. У деяких колах можна було почути «Путін поганий, але до чого тут Булгаков, Толстой чи Чехов?». Питання не в тому, добрі вони чи погані, питання, що вони роблять тут?
А з’явились вони у Львові як маркування простору росіянами, які таким чином хотіли показати, що цей край підкорений.
Чи на часі це взагалі зараз?
Здавалося б, зараз на часі лише війна, але вона триває на різних фронтах – не тільки в реальному просторі, а й символічному. Це війна за ідентичність. Якщо говорити про символічний простір міста, то це форма артикуляції цієї ідентичності.
Це, можливо, наразі не головний пріоритет суспільних дискусій, але я не думаю, що ті кола, які мають займатися питанням зміни назв вулиць, мають чекати слушного моменту.
Однозначно ми маємо велику підтримку громадськості в цій справі, тому на часі все те, що працює на нашу перемогу. А дерусифікація, деколонізація і декомунізація – це важливий крок до нашої перемоги, в цьому випадку на ідеологічному, культурному та інформаційному фронті.
