Софія – художниця, донька драматурга і мати митрополита

Джерело: culture.pl.

Матір’ю Софії Фредро-Шептицької була графиня Софія Яблоновська-Фредро, яка, 15-річною, вийшла заміж за землевласника і мецената Станіслава Скарбека. З другим чоловіком, коханням свого життя, драматургом Александром Фредром, вона одружилася лише через 10 років після знайомства, бо довго довелося чекати дозволу на одруження. Цікаво, що Скарбек приятелював із Фредром, і «Шлюби панянські» стали першою польською виставою на сцені його театру, який, здається, був створений, щоб ощасливити Софію Яблоновську-Фредро, яка раділа успіхам чоловіка. Це був найбільший подарунок для неї від Скарбека. Але також і для всіх театралів, адже перші десятиліття після відкриття театру були просто блискучими. Син Ян Александр і донька Софія Людвіка Цецилія Констанція виросли в атмосфері розуміння і цінування мистецтва.

Софія Фредро-Шептицька навчалася в Парижі та Відні. Писала оповідання та замальовки, які залишила у вигляді рукописних творів на кшталт сімейного щоденника. Найціннішими її творами є «Спогади з минулих років», написані у 1900-1903 роках. У 1904 році, після смерті авторки, львівська «Gazeta Narodowa» та краківський «Przegląd Polski» вперше надрукували деякі з її оповідань та нарисів. Двотомне посмертне зібрання творів Фредро-Шептицької з передмовою Станіслава Тарновського видали в Кракові у 1906-1907 роках. Варто зазначити, що талановита жінка ще й непогано малювала. Вона створювала релігійні картини, які прикрашали костели Львова, Кракова, Жовкви та Брухналя. Треба згадати, що основ художньої майстерності Софія навчалася в батьківському домі. Близько 1842 року її батько Олександр Фредро найняв чеського художника Юзефа Свободу, аби той навчав малювання та живопису його дітей. У 1849 році юна Софія поїхала до Парижа, де її художній хист зауважив Генрік Родаковський — художник, який рекомендував їй брати уроки у Ніколя-Франсуа Шиффларта (колеги Родаковського по майстерні Леона Коньє). Юнка копіювала у нього академічні малюнки, а потім картини в Луврі. Відповідно до порад Родаковського вона написала портрети своїх батьків, і ці роботи вважаються найважливішими у її творчості. Також намалювала портрет блаженного Яна з Дуклі для львівського бернардинського костелу, а ще автопортрет і портрет брата.

Подружжя графині Софії Фредро-Шептицької та графа Івана Кантія Реміґія Шептицького мало семеро синів, серед яких митрополит-предстоятель УГКЦ Андрей Шептицький та Блаженний Климентій Шептицький. Слова митрополита «По Бозі я найбільше любив свою матір» знаходять своє підтвердження, зокрема, у зворушливому, довірливому листуванні сина і матері. У 1982 році у Філадельфії (США) побачила світ епістолярна повість Григора Міріям-Лужницького «Дванадцять листів о. Андрея Шептицького до матері». Саме вона поруч із фрагментами спогадів Софії Фредро-Шептицької «Молодість і покликання Романа Шептицького» стала основою для постановки Ірини Волицької в ТМ «Театр у кошику». Цю виставу у свій час поблагословив Блаженніший Любомир кардинал Гузар, Верховний Архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ, і вона не сходить з репертуару театру з 2004 року. В ролі митрополита Андрея — Володимир Губанов. Софія Шептицька — Лідія Данильчук.

Сюжет зосереджується на переломному моменті, коли молодий Роман Шептицький (у майбутньому митрополит Андрей) приймає рішення йти духовним шляхом. Вистава може бути зрозумілою людині будь-якого віросповідання чи конфесії, адже йдеться в ній про пошук віри, про дорогу до Бога, про усвідомлення своєї місії в житті і не відступництво від неї. А ще — про високу культуру почуттів, як суто людських, так і релігійних,

— читаємо в анотації до вистави на сторінці ТМ «Театр у кошику».

Точна режисерська форма і відпрацьована акторська гра несуть багато світла у виставі «Я йду, Христе», тож недивно, що вже понад 20 років вона має свого глядача. Йдеться тут не лише про духовне покликання сина Романа (в майбутньому — митрополита Андрея), а й про міцний зв’язок з мамою, спільне захоплення мистецтвом. В 11-му листі про відкриття Національного музею у Львові у Григора Міріям-Лужницького читаємо таке:

Як тяжко, Мамо, що Ти, малярка і така поетична душа, фізично не могла бути цього дня при мені, бо що Ти була духово, то я це почував. Ти була при мені й наш Тато, який тепер є при Тобі і який завжди захоплювався документами старої культури України, теж духово був при мені. Я чув, що Ви є при мені, я почував, що Ти, Мамо, як завжди, коли Тобі подобалося моє слово, потакуюче хитнула головою при деяких моїх твердженнях і теж здавалося мені, що Тато є гордий із моїх тверджень про вартість українських ікон.