Софія Батицька (1907 – 1989) народилася в родині львівського адвоката Євгена Батицького. Сім’я Батицьких була заможною, їм належав палац Туркулів-Комелло. У цьому замку пройшла юність чарівної львів’янки Софії Батицької — міс Полонії – 1930, віце-міс Європи, міс Парамаунт, актриси театру і кіно.
Палац Туркулів-Комелло: Дім, де пройшло дитинство Софії Батицької
Палац збудовано близько 1840—1843 рр. на замовлення графа Генрика Дідушицького. Автор проекту, ймовірно, Фридерик Бауман. У середині ХІХ ст., коли палац належав графині Феліції Комелло, будівля була вкрита ґонтом і виглядала як справжній приміський маєток-палац. У 20–30-х роках ХХ ст. будинок придбав Євген Батицький — відомий львівський адвокат, доктор права, який мешкав тут з родиною. З 1937 р. палац перейшов у розпорядження теперішнього Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького (вул. Пекарська, 50а).
Палац Туркулів-Комелло — одна з найцікавіших львівських споруд першої половини XIX ст., зведена у стилі венеційської неоготики. Головний фасад палацу, повернутий до півдня, вражає вишуканістю декоративних елементів. Вікна другого поверху вирішено у формі високих стрілчастих арок з хрестоцвітами, характерних для готичних споруд, а головну вісь споруди підкреслює портик на двох колонах з різьбленими капітелями, стилізованими під середньовіччя, на якому розміщено балкон з мережними кам’яними перилами. Центральну частину фасаду займає ризаліт, який завершено чотирма готичними фіалами.
Внутрішні інтер’єри палацу значною мірою перебудовані для навчальних аудиторій та лабораторій, хоча збереглось кілька стрілчастих порталів дверей з неоготичним оздобленням. В одній з лабораторій знаходиться велике олійне полотно «Благовіщення Діви Марії», яке, можливо, залишилося з оздоблення палацу ХІХ ст.
За словами очевидців, ще наприкінці 60-х та на початку 70-х років ХХ ст. навпроти головного входу у глибині саду знаходилася могила когось із мешканців палацу. Над могилою встановили пам’ятник, котрий при будівництві корпусів ветеринарного інституту знесли разом із могилою. Тепер, під час сильних дощів чи при таненні снігів, на місці могили збирається велика кількість води.
Кар’єра актриси
Софія Батицька навчалася в Інституті господарчого виховання жінок ім. Яніни Карловіч — приватній господарчій жіночій школі в Снопкові (нині Інститут біології тварин, вул. В. Стуса, 38). Протягом двох перших років студентки мали практичні і лекційні заняття, а складання тридцяти двох колоквіумів давало право вибору спеціалізації у сфері годівлі тварин, городництва або домашнього господарства. У програму третього року навчання входило вісім місяців практики і двохмісячний теоретичний курс. Після складання екзаменів із своєї спеціалізації, а також із психології і педагогіки випускниці отримували диплом, який давав їм право викла-дати у господарчих школах.
У 1939 р. після захоплення Львова радянськими військами делегація НКВД реквізувала частину маєтку школи і повідомила про націоналізацію її будівель і прилеглих територій. На дуже короткий час радянська влада відновила діяльність школи, але кардинально змінила і обмежила навчальну програму. Вже у перших днях березня 1940 р. школу повністю ліквідували.
Після закінченні інституту Софія вступила до Головної школи торгівлі у Варшаві. Під час навчання вона активно розвивала свій акторський талант і розпочала кіно кар’єру — з 1929 до 1931 рр. зіграла у шести фільмах. Дебют Софії у кіно відбувся у 1929 р. відразу у двох фільмах — «Шляхом ганьби» і «Гріховне кохання».
Фільм «Шляхом ганьби» — екранізація роману Антонія Марчинського про торговців жінками. У ролі Ізи — законспірованого агента — Софія Батицька викриває банду злочинців і рятує полонянок. Фільм розповідає про наслідки дій нерозважливих дівчат, які прагнуть за кордоном зіркової кар’єри.
«Гріховне кохання» — екранізація роману Анджея Струга «Покоління Марка Свіди» — польське німе кіно, 1929 р. У фільмі висвітлюється проблема розкішного життя і надмірного успіху. Марек Свіда не може вибрати одну з двох панянок.
У 1930 р. Софія у зіграла акторку Матильду у кінострічці «Моральність пані Дульської». В одній зі сцен Софія оголила ноги, які можна побачити у дзеркалі. На той час це викликало велике обурення та скандал у світській громаді Львова і всієї Польщі. Водночас, Софія здобула славу однієї з перших акторок еротичних сцен у польському кінематографі. Фільм «Моральність пані Дульської» є також першим звуковим фільмом у польському кіно.
У 1931 р. Софія знялась у польсько-американському фільмі «Жінка, яка сміється» у ролі Ізи Брентон.
Молода дружина нью-йоркського адвоката була спіймана журналістом у товаристві п’яного чоловіка, який увірвався в її кімнату. Журналіст у статті неправдиво описує ситуацію і подає як скандальний випадок. Цей скандал хоче використати чоловік Ізи і розлучитися з жінкою, щоб зійтися з новою подругою. Він доручає вести справу адвокату Фарру, який не вірить у невинність Ізи і хоче відібрати її дитину. Іза вирішує зустрітися з ним особисто.
Софія мала великий успіх в кіно, її запрошували до рекламних і світських заходів у Львові і околицях.
Міс Полонія
1930 рік був особливо пам’ятним і вдалим для молодої Софії. У конкурсі «Міс Полонія — 1930» вона посіла перше місце і отримала перехідну корону, яку наступного року відмовилася повернути.
На початку 1930 року польський часопис Wiek Nowy в статті під заголовком «5000 кандидаток змагаються за титул «Міс Полонія». Львів’янка на першому місці» писав: «Нинішні вибори «Міс Полонії» викликали зацікавлення в цілому краї. Вони є головною темою розмов останнім часом. Варто зазначити, що вибір цього року є виключно складним через велику кількість кандидаток — на конкурс зголосилося понад 5 000 панянок із Варшави, Львова, Кракова, Познані й інших міст… Сенсацією цього річного конкурсу є торжество провінції над столицею.
Уперед висунулося двоє львів’янок: панна Христина Готлінгерівна й панна Софія Батицька. Краса останньої широко представлена в журналах. У всіх трьох етапах конкурсу успіх львів’янок був безапеляційним. На першому етапі з 5000 учасниць 70 було відібрано для плебісциту, з них четверо львів’янок. У другому етапі голосування, в якому було відібрано вже 45 кандидаток, перемогла панна Христина Готлінгерівна — 27 698 голосів. На четвертому місці була панна Батицька — 15 660 голосів. До третього етапу «Міс Полонія» ввійшло вже тільки 30 кандидаток. Знову перше місце посіла панна Христина — 3 469 голосів, а п’яте — панна Софія, 2 188 голосів. Завтра почнеться останній етап, який визначить 15 найвродливіших дівчат: міс, двох віце-міс і 12 «зірок краси».
Але корону «Міс Полонія — 1930» одягла таки Софія Батицька. Того ж року вона представляла Польщу на конкурсі «Міс Європа — 1930», де посіла друге місце й стала першою віце-міс.
Софія та її любов – Ян Кєпура
Під час відпочинку у Трускавці Софія зустріла своє кохання. У 1928 р. у цьому мальовничому курорті Галичини виступав відомий польський співак Ян Кєпура. Між молодими зірками спалахнуло кохання.
***
Знаменитий тенор Ян Кєпура народився 16 травня 1902 р. у польському містечку Сосновці, що належить до польської частини Сілезії. Навчався спочатку у Варшаві у Вацлава Бжезінського і Тадеуша Леліва, пізніше в Мілані. Дебютував на оперній сцені в 1924 р. у Львові з партією Фауста. Потім виступав у Варшаві, Познані. У 1926 р. був запрошений у Віденську оперу, де співав з М. Еріцей в «Тосці» і «Турандоті». Після віденського успіху виступав у Ковент-Гарден (1927), Ла Скала (1928), Опера комік, театрі «Колон». У 1931 р. вперше гастролював у США (Чикаго).
Але найбільшу популярність Яну приніс кінематограф. З 1930 р. співак, що мав великий акторський талант, почав регулярно зніматися в кіно (всього у 19 картинах).
Його дебютом став фільм «Співаюче місто» (режисер К. Галлоне, 1930). Потім були фільми «Під чужим ім’ям» (режисер А. Літвак, за участю Магди Шнайдер, 1932), «Mein Herz ruft nach Dir», котрий у польському прокаті з невідомих причин носив назву «Співаю для тебе» (режисер К.Галлоне, 1934). У цьому фільмі він вперше знявся з Мартою Еггерт, що стала в 1936 р. його дружиною.
У 1935 р. Співак знімається в музичному фільмі «Я люблю всіх жінок» (музика Роберта Штольца, режисер К. Ламак), а в 1937 р. на екранах з’являється знаменитий фільм «Чари богеми», в якому звучить музика Пуччіні (режисер Геза фон Больварі). У ньому Ян і Марта виступали вже як зоряна пара.
Тим часом у Європі наступали важкі часи і подружжя виїхало за океан. Співак уклав контракт на п’ять сезонів з Метрополітен опера, де у 1938 р. дебютує з партією Рудольфа. Всього в Метрополітен опера він заспівав у 18-ти спектаклях.
Одночасно з оперною кар’єрою пара протягом трьох років успішно виступає і в Бродвейському театрі. Найбільшим успіхом у глядачів користувалася «Весела вдова» Ф. Легара, що принесла Яну Кєпурі та Марті Еггерт великі гонорари.
У 1946 р., через 20 років, Кєпура знову з’являється на віденській сцені, де співає в «Царевичі» Ф. Легара. У 1949 р. на екрани виходить фільм «Блискучий вальс» з його участю, а в 1952 р. разом з дружиною Мартою вони знімаються в екранізації оперети Ф. Легара «Країна посмішок».
Поряд з театральною діяльністю Ян Кєпура з величезним успіхом дає концерти, виконуючи різноманітний класичний і естрадний репертуар. Для нього пишуть твори Роберт Штольц, Міша Сполянскій та інші знамениті композитори.
У 1958 р. Ян відвідує батьківщину. 15 серпня 1966 р. він раптово помирає від серцевого нападу в американському місті Харіссон поблизу Нью-Йорка.
***
Неминуче оголошення шлюбу між Софією та Яном
На початку 1930 р. вже майже дійшло до оголошення шлюбу Софії Батицької і Яна Кєпури.
На початку осені 1929 р. Євген Батицький писав до Франца Кєпури:
«Дорогий Франце! Сердечно дякуємо Тобі за відомість про себе і про хлопців. Ми нині теж отримали лист від Янка. Він пише в досконалому гуморі і заперечує всілякі відомості про будь–яку хворобу. Був тільки перестуджений, як то часто з ним трапляється, бо аура погана і він не надто шанується…».
Обоє батьків, спостерігаючи, що відбувається між їх дітьми, в душі вже благословили їх союз і почали думати про близький шлюб. Але невдовзі ситуація стала змінюватися. Вірогідно, все розпочалося від зустрічі в Кракові, на котру Ян намовив Софію. Вона приїхала, щоправда, з батьками, але її батько дорікав в душі співаку, який змушує дочку робити те, що він вважав «гонитвою за чоловіком». Адже ж це суперечить всім традиціям, аби панна їздила за нареченим! Видно, доктор Батицький був вельми прив’язаний до товариських форм і непорушних Традицій.
Крім того, молодий тенор, ймовірно, своїми розповідями з «великого світу» дуже розізлив батька панни Софії.
На початку січня 1929 р., після того невдалого виїзду до Кракова, котрий мав бути таємницею, але набув розголосу, батько Євген написав до батька Франца:
«…Це був останній з мого боку дозвіл на вибрик і задоволення капризу Янка, бо як я говорив Тобі, і з чим Ти погоджувався, хочу дати можливість якнайкраще взаємно познайомитися, аби потім не було розчарувань і розлучень, котрі нам не відомі і котрих ми не признаємо. Сподіваюся, що Ти, як людина, наскрізь порядна, і батько зрозумієш, що я хочу якнайкраще для своєї дитини і бачу своє щастя в її щастю.
Я визнаю всі переваги і цінності Янка, проте це його топтання гідності і форм, непередбачуваність, навіть, у його власних справах, це постійне створювання атмосфери замішання, властиве, запевне, для так званих «великих» людей, породжує в мені побоювання, чи дитина моя витримає з ним і чи знайде той мінімум, котрий конче належиться жінці, що шукає в домі тільки прив’язаності.
Тому застосую від нині іншу систему: вишлю її в світ, хай побачить інших людей і хай порівняє, а допіру потім вирішує.
Те, що Янек митець, і то великий митець, це, на мою думку, мінус, якщо йдеться про чоловіка. Слухання його співу — це тільки питання вартості квитків і можливих витрат на переїзд. Мені розходиться, яким він буде чоловіком?
Зрозумій мене, що дівчині, котру я беріг 20 літ відтак званого «злого» світу і «злої» свідомості, розповідається тепер про віденських жидівок, берлінських музикантів і рудих американок, і така огидність потрясає її істоту, вона пізнає життя відразу з найгіршого боку. І який це може мати вплив на її душу? Хто мені поручиться, що вона, пізнавши такі речі, сама не забрудиться?
Доти є кришталем, якого ніхто не наважився принизити, ані, навіть, образити двозначним словом, а тут зразу показується їй таку голу життєву правду!
Я пишу Тобі це все так щиро, як думаю, бо знаю, що, хоча, Твій син дорогий Тобі, Ти маєш теж своє судження про життя, вмієш бути на стільки безстороннім, що попри свої почуття, погодишся зі мною. (…) Обнімаю Тебе найсердечніше – Твій Гєнек».
Відтоді, як Софія Батицька здобула титул «Міс Полонія 1930», вона спрямувала свої старання у кінематографію і її знимки часто публікувалися на сторінках ілюстрованих видань.
Минали місяці і, як свідчать збережені документи, – Софія кохала щораз дужче, Янек щораз слабше. Софія здобула титул «Міс Полонії», Янек почав її уникати. Софія зміцнила свій титул потужним стартом в кіно — стаючи поступово кінозіркою, Ян про неї вже забув, занурений в тимчасові любовні пригоди і зростаючу з дня на день популярність.
У 1930 році могло дійти до найбільшої матримоніально-товариської сенсації, небагато забракло, аби в газетах появилися заголовки: «Найкрасивіша полька виходить заміж за найпопулярнішого співака». У квітні 1929 року Євген Батицький остаточно вирішив долю можливого шлюбу Софії і Яна. Вони з донькою повернулися з подорожі Італією і 20 квітня він вислав до Кєпури-старшого великого листа, характеризуючи його сина, як з точки зору дбайливого батька і львівського юриста, достойного доктора права, так і галичанина–традиціоналіста:
«Дорогий Франце! (…) Весь вояж тривав 12 днів. З Яськом ми не бачилися, бо спочатку ми були впевнені, що він ще в Будапешті, а коли Зося здзвонилася з ним по телефону з Риму, то було вже запізно звертати до Мілану, позаяк це вимагало щонайменше 2 днів їзди, а ми поспішали на свята. А на запрошення Зоськи, щоб Янек виїхав нам на зустріч до Венеції, він не пристав.
Ясна річ, що така відмова не вплинула добре на її стосунок до нього, бо досі такої відмови вона ще не зустрічала в своєму житті, а кожен з панів вважав для себе таку розмову за честь.
Притримуючись думки, що Янек досі не знав жінок з відповідного товариства і не знає, що жінок слід шанувати, а ці жінки, котрі самі влізають в його спальню — це вуличні дівки, без огляду на їх походження — доходжу до переконання, що кумами ми не будемо, що, одначе, не перешкоджає, аби ми надалі залишалися гарними друзями, бо ти людина гідна і розумна. Адже ми наперед домовилися стосовно наших дітей, що до нічого не будемо їх схиляти, для їх же добра.
На мою думку, Янек повинен одружитися з особою дуже багатою і з мистецьких кругів, або, принаймні, таких же ліберальних понять і переконань стосовно любові та трактування у щоденному житті, щоб її це не дивувало. А, насамперед, одночасний зв’язок з кількома жінками з цілого, чи з пів-світу, то в нього тільки одна мета в житті: власна кар’єра. Все інше відіграє тільки другорядну роль.
А Зоська повинна мати чоловіка звичайного з’їдача хліба, але делікатного і культурного, котрий не шукатиме кохання поза домом. Певне Бог так повелів, щоб так сталося…»
І так сталося… Кожен з них пішов власним шляхом, хоча кохання Софії не згасло швидко, незважаючи на різні товариські клопітливі ситуації з Янеком.
Про це може свідчити переписка, котру вона вела ще впродовж тривалого часу з колишнім потенційним тестем, несміло запитуючи про Янка і розповідаючи йому про свою щораз більшу кінокар’єру. В одному з листів до Франца Кєпури вона написала:
«(…) Ще зовсім недавно в мене було стільки сонця і радості з кожним його листом. А тепер краще про це не згадувати…».
Чи справді було настільки погано?
Ще в другій половині 1930 року, коли Ян Кєпура досягнув успіху в своєму першому фільмі «Неаполь, співаюче місто» і готувався до зйомок наступного фільму, він приїхав до Варшави. Тут дав інтерв’ю, серед іншого, тижневику «Кіно», котрий вийшов під промовистим заголовком «Я загорівся кіно». В ньому він розповів:
«Я люб’язно прийняв пропозицію знятися у новому фільмі і вже підписав контракт. Іспанське тло. Зміст як у «Carmen a rebours» — Тореадор і співак змагаються за любов красивої жінки (…) Фільм буде відтворено в декількох версіях, ймовірно, в англійській, італійській, німецькій і польській.
— Партнерки?
— Грета Гарбо, можливо Вільма Банкі, а в польській версії Софія Батицька…».
Ці наміри, щоправда, не були реалізовані, незважаючи на вже підписаний контракт, але це свідчить, що про красиву Софію, Міс Полонію, новий ідол кіно ще не забув.
Софія переїжджає в Голлівуд
1931 року Софія підписала контракт з американським аґентством International Artists і виїхала, прихопивши виграну на конкурсі краси корону, до США, де завоювала ще один титул — «Міс Парамаунт». На вимогу польського журі конкурсу повернути трофей вона відмовилась, мотивуючи це тим, що й надалі залишається найкрасивішою полькою.
Через цю інтриґу не відбувся черговий конкурс 1931 року, поки виготовляли нову корону замість украденої примхливою львів’янкою. Утім, за два роки перебування в Голлівуді вона не зіграла жодної ролі й повернулась у Польщу. Якийсь час грала на театральній сцені, потім вийшла заміж за громадянина Голландії й виїхала до Антверпена. Після війни переїхала в США, працювала перекладачем.
По смерті чоловіка Софія почала заробляти на себе та утримання матері (яка всюди її супроводжувала), читаючи лекції з іноземних мов (вона вільно володіла чотирма мовами, в тому числі й есперанто), а пізніше працюючи у галереї Bac Street Antiques. На старості Софія жила в будинку для літніх людей, де в серпні 1989 р. померла, забута всіма.
Джерело: Григорій Шамборовський, КіноГазета Post Omnes Leopolis, Forgotten Galicia
Підтримайте проект на Patreon
