Будинок на вулиці Стефаника, 2, що належить ЛННБУ ім. В. Стефаника — одна з найбільших будівель у середмісті Львова. У корпусах будівлі гостює не так багато людей у порівнянні із тим, скільки щодня проходить повз неї туристичним маршрутом, що пролягає вулицею Стефаника. Йдеться про однойменну Львівську національну наукову бібліотеку України ім. В. Стефаника, стіни якої зберігають не лише друковані скарби, як національне надбання українського народу, а й чимало цікавих автентичних елементів самої споруди.
Бюро спадщини побувало в унікальних закутках бібліотеки, щоб розповісти і показати будівлю з нерозкритих ракурсів, недоступних більшості мешканців та туристів міста.
У будівлі Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника до 1939 року розміщувався Національний заклад імені Оссолінських. Фундатором та засновником Національної бібліотеки імені Оссолінських був Юзеф Максиміліан Оссолінський, знаний польський меценат, що спричинився до перетворення «Оссолінеуму» на один з наукових і просвітницьких центрів.
Заснував приватну бібліотеку у Львові граф Юзеф Максиміліан Оссолінський у 1817 році в приміщенні колишнього монастиря сестер ордену кармеліток черевичкових.
Згідно історичних джерел, первинно на цій дільниці стояв дерев’яний костел святої Агнеси, разом з монастирем кармеліток черевичкових, що був закладений у 1638 році.
Згодом, обитель стає тісною для черниць. Князь Олександр Януш Заславський дарує монастирю земельну ділянку поблизу північного схилу гори Шембека. Будівництво костелу та розбудова монастиря розпочинається у 1674 році, фундаменти яких збережені до сьогоднішнього часу. Власне з цього місця розпочинається наша екскурсія бібліотекою.
Не кожен мешканець чи турист міста Львова може здогадатися, що будова з правого боку будинку Головного Поштамту – це будівля колишнього костелу. Сьогодні у цьому приміщенні облаштовано книгосховище та розміщено чимало стелажів з книгами.
Костел і монастир, упродовж XVII–XIX століть пережили низку подій та неодноразово зазнавали руйнацій та пожеж внаслідок недбалої господарської діяльності.
У 1735 році костел і монастир охопила пожежа, через що були необхідні значні витрати на відбудову. Допіру через 18 років після цієї пожежні розпочали працювати над розписом інтер’єру костелу. У 1743-1759 рр. перебудовою займався архітектор Бернард Меретин. Територію навколо оточили муром, залишки якого збережені частково донині.
Дані розписи та барельєфи на стелі – одне з небагатьох нагадувань про те, що тут колись був костел.
Наші гіди проводять нас до галерей колишнього храму і ми потрапляємо у книжкове містечко.
У цокольному приміщенні розташоване книжкове сховище, котре виглядає як у казці – величезні автентичні стелажі, поміж яких можна заблукати. Проте,бібліотекарі знають тут кожен закуточок, кожен стелаж і бездоганно орієнтуються не лише у плануванні, а й знають, що лежить на кожній полиці.
Серед цікавих історичних елементів привертають особливу увагу дерев’яні меблі, які бездоганно збереглися до сьогодні та виконують свою функцію.
Під час екскурсії проходимо по коридорах та читацьких галереях, читальних залах та потрапляємо із одного книжкового сховища до іншого фондосховища. У підвалах Бібліотеки натрапляємо на ще одну цікаві знахідки та відкриття: автентичні каміни та печі.
До речі, колись будинок згаданого вище монастиря займав ціле праве крило споруди Бібліотеки, щоскладає близько 2/3 частини головного корпусу. У 1792 році покинутий монастир за наказом цісаря Йосифа ІІ займає австрійська армія.
Згодом, під час австрійського панування на території Галичини, у приміщеннях монастирського комплексу та прибудовах були розташовані військові господарські приміщення, склади, пекарня та кухня військового гарнізону Цитаделі. Робота пекарні згодом призвела до ряду пожеж.
Тим часом ми продовжуємо мандрувати коридорами приміщення. Кабінети працівників Бібліотеки, у які нам щастило потрапити неймовірно затишні та доглянуті.
Звісно, що ми натрапляємо на цікаві автентичні елементи інтер’єру та повсюдно чимало історичних книг. Разом із старими меблями вони створюють неймовірний шарм та затишок робочим кабінетам працівників.
Тим часом, 1817 році будівля опинилася занедбаною. На неї та покинуту територію звернув увагу граф Йозеф Максиміліан Оссолінський та вклав значні кошти в підготовку її перебудови під культурно-освітній заклад. У 1827 році на основі бібліотеки створено науково-дослідне товариство «Оссолінеум»або «Інститут Оссолінських». До 1939 року «Оссолінеум» поєднував бібліотеку, видавництво та музей князів Любомирських.
Тим часом, 1817 році будівля опинилася занедбаною. На неї та покинуту територію звернув увагу граф Йозеф Максиміліан Оссолінський та вклав значні кошти в підготовку її перебудови під культурно-освітній заклад. У 1827 році на основі бібліотеки створено науково-дослідне товариство «Оссолінеум»або «Інститут Оссолінських». До 1939 року «Оссолінеум»поєднував бібліотеку, видавництво та музей князів Любомирських.
Зразком для будівництва майбутнього закладу «Оссолінеуму» став стиль, що представляє епоху класицизму на переломі ХVIII-ХІХ ст.
Коли заходимо у фондосховища вражає не лише велика кількість книг, їх ідеальне розташування та історичні приміщення, а й неймовірний запах старого паперу.
Ми вже згадували про історичні меблі у бібліотеці. Деякі з них, особливо вишукані, несуть на собі відбиток епох та є свідками чималої кількості подій, що відбувались у цьому будинку.
Нам також пощастило потрапити у колишню залу-музей Бібліотеки (колишній зал рукописів – Зал імені А. Бєловського). Стеля музею містить чудові автентичні розписи гербів.
Колись тут розташовувався відділ рукописів, де дотепер зберігають найцінніші рукописні документи.
На жаль, ця частина приміщення недоступна для відвідувачів, як закрите фондосховище.
Проте,є інші,доступні частини будівлі,відкриті для відвідувачів та читачів, і в них також є що побачити. Наприклад, на другому поверсі будівлі в читальному залі імені Тетяни і Омеляна Антоновичів можна розглядати неймовірно красиво оформлену декоровану стелю. Дерев’яна стеля у читальному залі відділу бібліотекознавства, сектору довідково-бібліографічного обслуговування, схожа на плитку шоколаду.
Сучасного вигляду будівля бібліотеки набула у період між 1827–1830 роками.
Щоправда згодом відбувалося ще кілька реконструкцій, остання з яких у 1891–1892 роках за проектом Людвіка Рамулта і Лукаша Бодашевського. Виконано нові обрамування вікон і декорацію інтер’єрів книгосховищ.
Загалом спочатку барокова споруда, внаслідок перебудов набула типового класицистичного вигляду і вважається одним з найкращих зразків зрілого класицизму у Львові.
Зараз будівля несе на собі відбиток 380-річної історії комплексу історичних споруд, що на сьогодні складають єдине ціле.
Довідка. На початку 2021 року бібліотека налічує близько 8 мільйонів одиниць зберігання. Це найбагатша у світі збірка україніки, яка включає рукописні та друковані видання XI – поч. XX ст., особові архівні фонди XVIII–XX ст., українська й іншомовна періодика XVIII – першої половини ХХІ ст., унікальні колекції інкунабул, палеотипів, стародруків XVI–XVIII ст., картографічні видання, твори українського і світового мистецтва XV–XX ст. – гравюри, рисунки, акварелі, гуаш, а ще колекція нотних творів вітчизняних і зарубіжних композиторів.
Текст та фото: Павло Богайчик, Ірина Колодка, Бюро спадщини
