Протягом минулого тижня до лікарень потрапили близько 44 тисяч хворих на COVID-19. За словами міністра охорони здоров’я Максима Степанова, «ковідні» лікарні в Україні заповнені майже на 54%.
Джерело: Громадське.
Доволі напружена ситуація в Києві, а також в Одеській, Миколаївській, Київській та Житомирській областях — кількість зайнятих ліжок там зростає. Через завантаженість лікарень волонтери з Києва та Одеси видають людям кисневі концентратори додому.
Розповідаємо історії важких хворих на COVID-19, які змушені лікуватися вдома, бо до них не приїжджає «швидка», а в лікарнях немає місць.
«Попросили підписати папірець, що ми відмовляємося від госпіталізації»
Ганна Лебедєва доглядає за батьками покійного чоловіка у Харкові. Вони вже понад тиждень хворіють на COVID-19 удома. І хоча завантаженість ліжок із киснем у Харківській області станом на 30 березня — 47,2%, до лікарні батьків не забрали, пояснивши це відсутністю вільних місць.
Ситуація для Ганни не нова: восени її матір також спочатку не могли госпіталізувати, а коли стан дійшов до критичного — забрали, однак врятувати не змогли.
Все почалося з того, що я розмовляла телефоном із мамою чоловіка і почула, що у неї хворий голос. Вона розповіла, що у них з’явився кашель та температура. Я поїхала до них із пульсоксиметром, щоби перевірити сатурацію. У батька вона була 90%, а у мами — 96% (рівень кисню в крові у здорової людини — 95-99%, однак у людей із супутніми захворюваннями він може бути в межах 92-96% — ред.).
Це був вихідний день і сімейна лікарка не виходила на зв’язок, тому я вирішила зателефонувати у «швидку». Вони виміряли сатурацію і сказали, що показник низький і це показання для госпіталізації, але місць у лікарнях немає. Попросили підписати папірець, що ми відмовляємося від госпіталізації, але я спочатку не хотіла.
Лікарі пояснили, що не мають права відмовляти у госпіталізації, тому повинні забрати батьків і возити містом у пошуках вільного місця в лікарні. Звісно, я не хотіла, щоб їх хворих так возили. У цій ситуації ти почуваєшся безправним.
Працівники «швидкої» порадили телефонувати сімейній лікарці, щоб вона призначила лікування, але я додзвонилася до неї лише в понеділок. Вона попросила зв’язатися ввечері, бо в неї тривав прийом пацієнтів.
Того ж дня я повезла батьків на аналізи. У них виявили запалення легень. Сатурація не покращувалася. Сімейна лікарка написала, щоб ми не панікували, а коли я попросила направлення на госпіталізацію, сказала, що вже вийшла з роботи. Наступного дня вона не приймала пацієнтів, а потім пішла на лікарняний.
Ми змінили сімейного лікаря. Я вмовила завідувачку, щоб лікарка прийшла оглянути батьків. Вона направила їх на тест і обіцяла потім сконтактувати з нами. Експрес-тест в обох батьків показав позитивний результат, а ПЛР-тест був негативним. Однак після результатів ніхто з лікарні нам так і не зателефонував.
Ми звернулися до приватного лікаря. Мої друзі зібрали кошти на лікування. Я зателефонувала Лесі Литвиновій (співзасновниця благодійного фонду «Свої» в Києві, який видає хворим на COVID-19 кисневі концентратори — ред.), вона надіслала нам у Харків концентратор.
У батька від початку хвороби стан стабільний, йому не краще, але й не гірше. Без концентратора сатурація тримається на рівні 89%. Він весь час лежить.
Мама почувалася краще, тому намагалася робити якісь хатні справи. За тиждень їй погіршало, сатурація впала до 88%. Зараз вона також постійно дихає з концентратором.
Я це все вже проходила — у листопаді захворіла моя мама. У неї був важкий перебіг хвороби. Нам теж розповідали, що її вилікують удома, бо місць у лікарнях не було. Хоча у неї хворе серце і всі показники вказували, що її треба госпіталізувати.
Леся й тоді надсилала нам концентратор, мама протягом тижня лежала з ним, а потім її стан став ще гіршим. Лише тоді її забрали в лікарню, але не врятували. Я її поховала.
«Боялася, що покладу їх у лікарню, а заберу в труні»
Оксана Боженко живе в Києві. Разом із батьками вона захворіла на COVID-19 наприкінці березня. Її стан дозволяє доглядати за батьками, у яких хвороба протікає важче. Вже протягом декількох днів вони дихають за допомогою концентратора, який надали волонтери.
Спочатку захворів тато, а потім симптоми заявилися в мене і в мами. Оскільки мама лежача — вона має інвалідність І групи та не може ходити, — ми з батьком лише вдвох поїхали на тест. Він виявився позитивним.
Я зателефонувала до сімейної лікарки, вона одразу призначила мамі антибіотик, я почала його колоти. Ми з батьком трималися на вітамінах та жарознижувальних.
Однак до кінця першого тижня хвороби йому погіршало. Температура підвищилася до 39°С, а сатурація в обох батьків була 81-83%.
У «швидкій» сказали, що доведеться чекати впродовж 3-4 години. Я питала, чи можлива госпіталізація в закладі ближче до нашого будинку, щоб я могла їх навідати, бо мамі постійно потрібна допомога. Однак диспетчер повідомив: якщо і будуть класти до лікарні, то лише туди, де буде вільне місце. «Швидкої» ми так і не дочекалися, до нас ніхто не приїхав.
Я не знала, що мені з ними робити, — попереду були вихідні. Побачила допис Каті Ножевникової (директорки благодійного фонду «Корпорація монстрів» із Одеси, який також допомагає хворим з концентраторами), написала в коментарі, і мені дали контакти Лесі Литвинової.
Вона швидко відреагувала — запитала про сатурацію та сказала приїжджати по концентратор. Уже декілька днів вони дихають із його допомогою.
Мама стабілізувалася, у неї сатурація 91%, у тата — 84%. Він телефонував до сімейної лікарки, щоби продовжити лікарняний. Сказав, що дихає з концентратором, і більше вона нічого не питала. Я сама возила тата на аналізи. З’ясувалося, що в нього ковідна пневмонія. Виходить, якщо у тебе немає коштів або людей, які допоможуть, то ти залишений сам на себе.
Мій ранок починається з того, що мені потрібно їм виміряти температуру, сатурацію, зробити уколи, дати таблетки, під’єднати батька до кисню, потім матір, знову виміряти їм сатурацію. А ще треба їх погодувати та поміняти памперси.
Я не знаю, як би вони були в лікарні. Я боялася, що покладу їх у лікарню, а заберу в труні.
«Сімейна лікарка радила лише спостерігати»
Батьки Каті Мілько хворіють вже два з половиною тижні. Родина живе в Харкові. Із сатурацією, нижчою за норму, вони теж лікуються вдома. Катя навіть не намагалася їх госпіталізувати, бо знає про ситуацію з місцями в лікарнях.
Першим захворів тато. Хвороба почалася нетипово — його спочатку нудило, потім температура підвищилася до 39°С, а за декілька днів виникла слабкість.
Сімейна лікарка з першого дня відкрила йому лікарняний і одразу виписала антибіотики, хоча ми навіть не здавали аналізи. Протягом 5 днів він лікувався, але йому не легшало.
Потім захворіла мама — у неї одразу почалася слабкість, вона не могла встати з ліжка. Лікарка радила лише спостерігати. На другий тиждень хвороби лікарка пішла на курси підвищення кваліфікації й передала нас іншій колезі. Тоді показник сатурації у батьків був нижчим за 90%, у тата взагалі 78%.
Лікарка запропонувала приїхати в лікарню і зробити тест. Послухала їх — легені були чистими. Підкорегувала лікування. Сказала, що зв’яжемося після результатів тесту. Експрес-тест показав позитивний результат, а ПЛР — негативний. Але нам більше ніхто не телефонував.
У мого тата тромбоемболія легеневої артерії (закриття легеневої артерії тромбом — ред.), йому робили операцію в Інституті серця. Лікарі казали, що шансів на життя лише 10%, і взялися оперувати лише тому, що він дійшов до клініки своїми ногами. Але навіть із такою хворобою зараз все одно треба домагатися уваги медиків.
Я звернулася до іншого лікаря. Він одразу спитав про показники аналізів, на які нас ніхто не спрямовував. Попросив підготувати кисневі концентратори, щоб він їх налаштував. Я почала шукати оренду, але дістати їх зараз не так просто, вони мають попит.
Батьки, за словами лікаря, у важкому стані, але не в критичному. Якщо на огляді в сімейної лікарки у мами ще не було пневмонії, то через два дні, коли ми зробили дослідження, в неї виявили запалення з одного боку й частково — з іншого. Це так швидко пневмонія розвинулася.
Я не намагалася госпіталізувати батьків, тому що мої друзі зі «швидкої» сказали, що вільні місця є лише в Балаклії (місто в Харківській області, близько 90 км від Харкова — ред.), якщо й забиратимуть до лікарні, то повезуть туди. Тому ми зробили вдома свій стаціонар із кисневими концентраторами, крапельницями та необхідними ліками.
