Школи Верхнього Личакова, Кривчиць та Майорівки

Більшість львів’ян знає, що у 1960 р. на подвір’ї Львівської школи № 63 був встановлений пам’ятник Т.Г. Шевченку. Мало хто знає, що будівля цієї школи на вул. Личаківській, 171 була першою шкільною будівлею, збудованою коштом громади міста. Випускницею Львівської школи № 70 є Міністр освіти і науки України в 2016 – 2019 рр. Л. Гриневич, а Львівська школа № 71 розміщена в колишньому магнатському палаці. Отож сьогодні «Фотографії Старого Львова» розповідають про історію шкіл Верхнього Личакова, Кривчиць та Майорівки

Назва місцевості Личаків, найбільш ймовірно, походить від перекрученої назви маєтку Лютценгоф, який належав родині львівських багатіїв Лютців. Навколо цього маєтку сформувалося поселення із статусом самостійної громади і мало свого війта. Ймовірно будинок личаківського війта знаходився в районі сучасної вулиці Героїв Маріуполя, адже її історична назва – вулиця Війтівська. Уже в першій половині ХІХ століття Личаків став частиною міста Львова і внутрішня митниця (рогачка) на межі міста, яка початково називалася Бродівська, стала називатися Личаківською. Так само і міська дільниця – Бродівське передмістя стала йменуватися Личаківським передмістям.

30 вересня 1892 року Цісарсько-королівська Крайова шкільна рада прийняла рішення про будівництво коштом львівського магістрату нової школи в Личаківському передмісті Львова. Цю школу було названо на честь Бартоломія (Варфоломія) Зиморовича (1597 – 1677) – поета, історика та бургомістра Львова. Зараз у будинку школи ім. Зиморовича (вул. Личаківська, 171) знаходиться Львівська загальноосвітня школа № 63, яка відома тим, що на її території у 1960 р. було встановлено погруддя Т.Г. Шевченка.

Цегляний двоповерховий будинок школи ім. Зиморовича (вул. Личаківська, 171) було збудовано у 1889 – 1893 рр. Початково він мав дах «швейцарського» типу, вкритий черепицею. Вартість його будівництва становила 27497 злотих ринських, тобто 1 кв. м. площі шкільних приміщень вартував 67,21 злотих. Вартість ділянки, яку викупили під будівництво школи становила 26192 злотих. Школа отримала свій герб – його вмурували в стіни будинку – це знак емфітевзису, тобто вічної оренди. Також на стінах шкільного будинку було розміщено два герба міста Львова. Треба зазначити – будинок школи ім. Зиморовича на вул. Личаківській, 171 був першим шкільним будинком, збудованим коштом громади м. Львова.

На початку школа ім. Зиморовича була організована як двокласна. У штаьі був один старший учитель і одна старша вчителька. Старша вчителька також мала освіту для керування захоронком, то дитячою дошкільною установою при школі. Школа ім. Зиморовича відкрила свої двері для учнів у 1893 р., тоді в шкільному будинку було лише чотири навчальні класи та помешкання для керівника школи. На початку роботи у школі ім. Зиморовича навчалося 135 учнів: 91 хлопець і 44 дівчинки, 120 учнів відвідували уроки за окремим розкладом. При школі ім. Зиморовича було відкрито перший у Львові фребльовський город (захоронок, дитячий садочок) для дітей до 6 років. В захоронку виховувалося біля півсотні дітей.

Наприкінці 1894 р. біля школи ім. Зиморовича (перехрестя вул. Личаківської і вул. Копальної) було влаштовано кінцеву трамвайного маршруту, який поєднував залізничний вокзал та Верхній Личаків. У 1908 – 1925 рр. цей трамвайний маршрут мав позначення LD та розмовну назву «лайдак», а у 1925 – 1944 рр. цей трамвайний маршрут мав № 1. У 1914 р. трамвайну колію продовжили до станції Личаків (по сучасним вул. Долішній та Станція Личаків), проте кінцева «лайдака» і далі була біля школи. Лише у 1936 р. трамвайну лінію продовжили до вул. Пасічної, на перехресті облаштували кінцеву «єденки», а колію до станції Личаків розібрали.

Біля 1910 р. збудували іще один навчальний корпус сучасної 63-ої школи, який зараз має адресу вул. Личаківська, 179. Це триповерхова кам’яниця із неоготичною вежею. В цьому будинку навчаються учні молодших класів. Цікаво, що цей будинок до 1931 р. знаходився поза територією міста Львова – на території сільської громади Кривчиць, адже межа міста проходила нижче перехрестя вул. Личаківської та Пасічної. У будинку по вул. Личаківській, 148, урядувала Личаківська рогачка – в цій будівлі працювали вечірня школа та дитячо-юнацька спортивна школа.

Цікаво, що на перехресті вул. Личаківської і Пасічної 3 вересня 1914 р. президент міста (міський голова) Львова Тадеуш Рутовський передав символічні ключі від міста російському генералу Василю Роде. На світлинах цієї події добре видно корпус 63-ої школи.

Після розпаду Австро-Угорської імперії та польсько-українського збройного протистояння на Галичині колишня школа ім. Зиморовича відновила свою роботу – тепер це була початкова школа із польською мовою навчання для хлопчиків. На початку 1920-х рр. будівлю школи на вул. Личаківській, 171 реконструювали – добудували третій поверх із чотирма класними кімнатами.

У 1950-х рр. в будівлі по вул. Леніна (Личаківській), 171 розміщувалася Середня школа робітничої молоді для глухонімих – про це пише Ілько Лемко. Пізніше у будинках по вул. Леніна (Личаківській) 171 та 179 розмістили середню школу № 63 із українською мовою навчання. Поруч із корпусом по вул. Леніна, 171, в будинку по вул. Копальній, 1 було влаштовано неповну середню школу (семирічку) № 64 із російською мовою навчання. Зараз будинок, який мав адресу вул. Копальна, 1, належить школі № 63.

У 1960 р. на подвір’ї середньої школи № 63 було встановлено погруддя Т.Г. Шевченка роботи львівських скульпторів Ярослава Чайки та Еммануїла Миська, виготовлене робітником скульптурно-керамічної фабрики П. Максимом. Ініціаторами встановлення пам’ятника Кобзареві були вчителі географії В. Наливайко та математики І. Дрогомижський, ініціатива була підтримана батьками школярів. Своє теперішнє місце, перед шкільним корпусом, пам’ятник зайняв у 1965 р., коли до старої будівлі було добудовано новий навчальний корпус. У 1970 р. учасники краєзнавчої експедиції під керівництвом вчительки української мови і літератури О.П. Гончар побували у Каневі. Звідтам вони привезли гілочку Шевченкової верби і привезли її до Львова. Вчителька посадила цю гілочку в себе на городі, а коли вона вкорінилася, то саджанець верби висадили біля погруддя Кобзаря.

У 1972 р. під час Шевченківських днів багато учнів СШ № 63 прийшли до школи у вишиванках. За це їм оголосили догану і виключили із комсомолу. У 1970-ті рр., в часи брежнєвської русифікації, тодішній директор СШ № 63 Петро Іванович Яцина неодноразово отримував зауваження від компартійних органів за квіти біля пам’ятника Т.Г. Шевченку. Потім узагалі радянські органи почали вимагати знесення пам’ятника Кобзареві, проте педагогічний колектив та батьки учнів відстояли погруддя.

У 1973 р. середній школі № 63 були передані приміщення колишньої середньої школи № 64 (Нову середню школу № 64 на вул. Вигода, 27 було відкрито 1 вересня 1977 р., із 2008 р. це «Школа І ступеня – гімназія «Гроно», тепер – «Ліцей «Гроно» Львівської міської ради»). У другій половині 1970-х рр. в середній школі № 63 навчалося біля 1300 учнів. Через брак приміщень навчальний процес був організований у дві зміни.

У 1990 р. в 63-ій школі з’явився один із перших у Львові комп’ютерний клас, який був виготовлений на заводі «Парус» в Севастополі. У класі було встановлено 12 радянських комп’ютерів «Корвет». Вони були, як на той час, доволі примітивними, 8-розрядними. Базою був процесор КР580ВМ80А із тактовою частотою 2,5 МГц. Обсяг пам’яті ОЗП становив лише 112 – 256 кБайт, а обсяг ПЗП – 24 кБайт. Дані зберігалися на дискетах 5,25 дюйма або на касетах. Жорсткий диск не був передбачений. Комп’ютер «Корвет» працював під керівництвом примітивної оперативної системи (адаптована версія MS-DOS), на ньому можна було складати програми на мові «Бейсик».

У 1997 р. було збудовано перехід між двома навчальними корпусами школи № 63, що покращило умови навчання для школярів.

23 вересня 2008 року будівлю СШ № 63 по вул. Личаківській, 171 було внесено до переліку пам’яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації. У 2010 р. на території СШ № 63 м. Львова влаштоване зовнішнє освітлення.

У 2014 р. на будівлі корпусу школи № 63 на вул. Личаківській, 171 було встановлено меморіальну дошку на честь 200-річчя із дня народження Т.Г. Шевченка.

У середині 2000-х рр. Львівська загальноосвітня школа № 63 була школою І – ІІІ ступенів, тут було 22 класи із 620 учнями. Педагогічний колектив складався із 54 вчителів, зокрема один Заслужений вчитель України, 7 вчителів-методистів, 14 старших вчителів та 25 учителів вищої категорії.

У 2021 р. за результатами складання Зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) на сайті Osvita.ua було опубліковано «Рейтинг шкіл Львова 2021». Відповідно до цього рейтингу Львівська середня загальноосвітня школа № 63 зайняла 85-е місце. Середній бал ЗНО становив 136,8 балів.

У 1940-1960-х рр. у будинку по вул. Копальній, 1 (як вже згадувалося, тепер це корпус школи № 63) розміщувалася неповна (семирічна) середня школа № 64 із російською мовою навчання. Цю школу було закрито після того, як на вул. Некрасова (нині – Юрія Руфа) за типовим проєктом було споруджено нову будівлю для середньої школи № 16, яка до того працювала в будинку по вул. Дем’яна Бєдного (нині О. Кониського), 4 – зараз в цьому будинку Львівська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів № 24 ім. Марії Конопницької із польською мовою викладання. Із 1 вересня 1977 р. під № 64 працює середня школа на вул. Вигода, 27 на Левандівці (нині це ліцей «Гроно»).

До 2016 р. в будинку по вул. Личаківській, 148 (будинок, де урядувала Львівська рогачка) працювала Львівська вечірня (змінна) середня спеціальна загальноосвітня школа № 12 (за радянських часів вона називалася «школою робітничої молоді»). 22 червня 2016 р. засновник (Львівська міська рада) прийняв рішення про припинення діяльності цієї школи. Окрім вечірньої школи № 12 в будинку по вул. Личаківській, 148 від радянських часів працює Дитячо-юнацька спортивна школа (ДЮСШ) № 7 ім. Андрія Білого. В цій школі працюють секції єдиноборств: боксу, вільної боротьби, дзюдо та карате.

В місцевості Професорська Колонія, яка стала територією міста Львова від 1931 р., а до того належала до приміської громади Кривчиці, розташований Ліцей № 70 Львівської міської ради, який до 2019 р. був Львівською загальноосвітньою школою І – ІІІ ступенів № 70, а іще раніше йменувався Середньою школою № 70 м. Львова. Ліцей знаходиться обіч вул. Дорога Кривчицька.

На початку 1960-х рр. територія міста Львова значно зросла, зокрема за рішенням Львівського облвиконкому від 13 червня 1962 р. до складу міста Львова було включено села Великі та Малі Кривчиці Новояричівського (до 1959 р. – Винниківського) району Львівської області. Відповідно, виникла потреба у створенні нових шкіл у цій частині Шевченківського (із 1969 р. – Червоноармійського) району м. Львова.

Для нової школи № 70 відвели велику ділянку по вул. Дорога Кривчицька, 1. Триповерхова будівля школи, схожа у плані на літеру «Г», була споруджена в рекордно короткі терміни – із квітня по листопад 1962 р. Перший дзвоник в середній школі № 70 пролунав 29 листопада 1962 р. Хоча за проєктом школа була розрахована на 560 учнів, але приступило до навчання тут 630 учнів. Від самого початку роботи СШ № 70 м. Львова була із українською мовою викладання. Через те, що місць у школах із українською мовою викладання на околиці Червоноармійського (Личаківського) району Львова бракувало, у 1970 – 1990-ті рр. навчальний процес у СШ № 70 був організований у дві зміни.

Першим директором «сімдесятки» був Іван Іванович Сірченко, який очолював школу в 1962 – 1972 рр. Протягом чверті століття (1972 – 1997 рр.) директором СШ № 70 м. Львова була Мирослава Федорівна Кельбас, випускниця цієї школи, інспектор Львівського міського відділу народної освіти. У 1997 – 2010 рр. Львівську ЗОШ № 70 очолювала Ірина Андріївна Лукавецька, із 2010 р. керівником навчального закладу є Марта Богданівна Боротюк.

За радянських часів в одному із класів СШ № 70 було облаштовано музей партизанської слави, який було присвячено партизанському загону під керівництвом Сидора Ковпака. У кінці 1980-х рр. крило школи було частково добудовано – над приміщенням учительської було влаштовано три нові класи – два для уроків іноземних мов (англійської та французької) та клас інформатики (комп’ютерний). У 1980-1990-х рр. в школі діяв музичний гурток (гри на акордеоні). Також у кінці 1980-х рр. у СШ № 70 працювала вихователем групи продовженого дня майбутня Міністерка освіти і науки України у 2016 – 2019 рр. Лілія Гриневич, яка є випускницею СШ № 70.

Довший час вчителем математики в Львівській ЗОШ № 70 працювала Марія Іванівна Хамар (народилася у 1938 р.) – випускниця механіко-математичного факультету ЛНУ ім. Івана Франка, відома майстриня-вишивальниця, членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України. У 2005 р. із ініціативи пані Марії Хамар у школі було створено клас-музей українського вишитого рушика. Ініціативу підтримали також вчительки Валентина Сидорівна Кипибіда та Катерина Григорівна Копилець. Із нагоди 30-річчя Незалежності України було нагороджено Почесною грамотою Львівської обласної ради.

Директор гімназії «Провесінь» (до 2019 р. Львівський навчально-виховний комплекс школа-дитячий садок «Провесінь»), яка знаходиться на вул. Тракт Глинянський, 151-б, Юрій Степанович Бадунь є випускником СШ № 70 і деякий час працював тут вчителем трудового навчання.

У 2012 р. Львівська ЗОШ № 70 здобула І місце в міському конкурсі із озеленення і благоустрою території, а із 2013 р. в цій школі працює пункт тестування Зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО). Із серпня 2019 р. Львівська ЗОШ І – ІІІ ступенів отримала статус ліцею і тепер називається Ліцей № 70 Львівської міської ради. Із вересня 2019 р. в складі Ліцею № 70 діє дошкільне відділення.

За результатами ЗНО-2021 р. Ліцей № 70 Львівської міськради опинився на 118 місці, його результат значно гірший, а ніж у сусідньої Львівської ЗОШ І – ІІІ ступенів № 63. За результатами ЗНО-2017 Львівську ЗОШ № 70 на одне місце випереджала навіть ЗОШ № 71 в Кривчицях (87 і 86 місце відповідно).

Неподалік Ліцею № 70 Львівської міськради на вул. Дорога Кривчицька, 19 розташовано Молодіжний навчальний центр ім. Святого Івана Боско –  приватний професійно-технічний навчальний заклад, який розпочав свою діяльність 15 травня 2003 року. У професійно-технічному закладі проводиться навчання за низкою робітничих спеціальностей, в т.ч. столярній та перукарській справі. Центр також сприяє християнському вихованню молоді.

Загальноосвітня середня школа І – ІІІ ступенів «Лідер» із різними формами навчання носить таку назву із 2010 р. Вона розміщена у будівлі, яка частково має три поверхи, а частково – чотири, на вул. Юрія Руфа (раніше – Некрасова), 59. До 2010 р. в будинку на вул. Ю. Руфа, 59 працювала Львівська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів № 16 (середня школа № 16 м. Львова).

Як уже згадувалося, в 1940 – 1960-х рр. середня школа № 16 із російською мовою викладання знаходилася на вул. Дем’яна Бєдного (нині – О. Кониського), 4. У 1960-ті рр. школу було перенесено на вул. Нєкрасова, 59 в місцевість Цетнерівка. У різні роки в середній школі № 16 м. Львова навчалося від 800 до 1000 учнів. Візитівкою цієї школи у 1970 – 1980-х рр. було навчання автосправі.

Починаючи із 1991 р. відбувалася поступова українізація СШ № 16 – тут паралельно діяли класи із російською та українською мовою навчання. Процес українізації було завершено у 1996 р., коли школа повністю перейшла на навчання українською мовою. До 2010 р. директором школи був Віктор Григорович Примак, а завучами були Тетяна Станіславівна Івахненко та Ольга Анатоліївна Омельчук (також викладала історію). У 1990-2000-х рр. 16-а школа відчувала дефіцит учнів, для того, щоб уникнути закриття сюди переводили учнів із неповних (І – ІІ ступенів) шкіл № 71 та середньої школи с. Лисиничі. На початку 2000-х рр. 16-а школа мала проблеми із забезпеченням сучасною комп’ютерною технікою.

У 14 травня 2010 р. ухвалою Львівської міської ради середню загальноосвітню школу І – ІІІ ступенів № 16 та Змінну (вечірню) середню школу № 3 було реорганізовано у Львівську загальноосвітню школу І – ІІІ ступенів із різними формами навчання «Лідер». Вивчення автосправи зберіглося і у ЗОШ «Лідер». Вечірня (змінна) середня школа № 3 розміщувалася в будинку по вул. Тершаківців, 4. В цій будівлі за часів Другої Речі Посполитої знаходилася жіноча гімназія № 6 та Польський шкільний музей. У 1950-х рр. в цій будівлі розміщувалася початкова середня школа № 45 із російською мовою навчання.

Серед відомих особистостей, які навчалися у львівській СШ № 16 – олімпійська чемпіонка із фехтування Яна Володимирівна Шемякіна. У цій же школі навчалася і сестра чемпіонки Любов. За часів СРСР у СШ № 16 м. Львова навчалася Анжеліка Варум – відома російська співачка.

Історія Львівської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів № 71 розпочинається у 1947 р., коли було організовано Кривчицьку семирічну школу політехнічної молоді. Зараз Львівська ЗОШ № 71 розташована у двох навчальних корпусах по вул. Дорога Кривчицька, 92 та вул. О. Духновича, 16.

Хоча перша згадка про село Кривчиці датується 1447 роком, перше поселення тут існувало іще в дохристиянські часи. Уже в XIII столітті на території сучасної школи існував комплекс оборонних споруд із мурованою шестигранною вежею, яка стояла на місці сучасної церкви Св. Пророка Іллі (вул. Дорога Кривчицька, 113). В середині XVII століття, коли козаки під проводом Б. Хмельницького двічі штурмували Львів, ці оборонні споруди були зруйновані та занепали. На їх місці в кінці XVII століття виникає магнатський маєток, а також церква, перша згадка про яку датується 1698 р. Власниками с. Кривчиці була родина магнатів Потоцьких.

У 1930-х рр. у колишньому господарському приміщенні (флігелі) панського маєтку (вул. Дорога Кривицька, 92) було обладнано захоронок (дитячий садок) для дівчат-сиріт, яким опікувалися черниці сусіднього костелу Воздвиження Чесного Хреста (нині храм Різдва Пресвятої Богородиці ПЦУ, вул. Богданівська, 1). У перші повоєнні роки колишній панський палац (вул. Духновича, 16) зайняли радянські військові, які зруйнували праве крило палацу.

У 1947 р. в будівлі колишнього захоронку створено Кривчицьку сільську семирічну школу політехнічної молоді, яка була підпорядкована Винниківському районному відділу народної освіти (райвно) Львівської області. Із 1948 р. ця школа змінила назву і стала називатися Кривчицькою семирічною школою ім. 30-річчя ВЛКСМ. У 1959 р. у зв’язку із приєднанням м. Винники до території м. Львова було ліквідовано Винниківський район, а с. Великі і Малі Кривчиці були приєднані до Новояричівського району Львівської області. У 1962 р. ці села були включені до території Шевченківського району м. Львова. Відповідно кривчицька школа стала неповною середньою школою № 71 м. Львова і була підпорядкована Шевченківському райвно м. Львова, із 1969 р. – Червоноармійському (Личаківському) райвно.

До середини 2000-х рр. СШ № 71 м. Львова була неповною – школярі тут навчалися до 9 класу, а в 10 і 11 клас йшли до СШ № 16, СШ № 63 та СШ № 70. У 2002 р. Львівській ЗОШ І-ІІ ступенів № 71 в постійне користування було передано ділянку на вул. Тарасівській 39 – 41 площею 0,99 га для влаштування стадіону. 6 липня 2006 р. Львівська міська рада 5-го скликання прийняла ухвалу № 77 «Про реорганізацію закладу освіти комунальної форми власності основної школи І – ІІ ступенів № 71», відповідно до якої навчальний заклад було реорганізовано у Львівську середню загальноосвітню школу І – ІІІ ступенів № 71. Відповідно у школі було створено 10 і 11 класи. Приміщення школи забезпечують навчання 300 учнів в одну зміну.

22 липня 1966 р. відповідно до наказу № 456 Міністерства харчової промисловості на межі міста Львова та с. Лисиничі Пустомитівського району було створено радгосп «Львівська овочева фабрика», якому було виділено біля 300 га землі для організації тепличного господарства. Адмінбудівля Львівської овочевої фабрики розташовувалася в будинку по вул. Тракт Глинянський, 152. Завдяки Львівській овочевій фабриці львів’яни іще в лютому-березні могли ласувати молодими огірочками…

Після того, як Рада Міністрів СРСР видала постанову № 1080 від 19 вересня 1987 р. «Про подальший розвиток підсобних сільських господарств підприємств, організацій і установ». Із 1 січня 1988 р. мав відбутися перехід усіх колгоспів та радгоспів на повний господарський розрахунок та самофінансування, в кожній області мали бути створені агропромислові комбінати, об’єднання, агрофірми та агроторгові підприємства.

У 1988 р. радгосп «Львівська овочева фабрика» був перетворений в Агрофірму «Провесінь» із капіталом у 2 млн. радянських рублів. На той час у теплицях підприємства могло вирощуватися до 6000 тон овочів, що забезпечувало потреби не тільки Львівської області, але і усіх областей Заходу України. Підприємство було високорентабельним.

Для працівників Львівської овочевої фабрики у 1960 – 1980-х рр. зводили багатоквартирні будинки в кінці вул. Тракт Глинянський біля межі міста Львова. У 1987 р. в цьому мікрорайоні було відкрито дитячий дошкільний заклад – дитячий садочок № 177. Але навіть і у 1980 – 1990-х рр. всі школярі, які мешкали в районі овочевої фабрики, мали ходити пішки або їздити на навчання до СШ № 63, 70 та 71. Це було дуже незручно, відповідно у 1997 р. на базі дитячого садочку № 177 було створено садок-школу «Провесінь», отож учням молодших шкіл вже не потрібно було добиратися до далеких шкіл. Через 10 років садок-школу «Провесінь» було реорганізовано в Навчально-виховний комплекс (НВК) школа-дитячий садок «Провесінь». У 2019 р. НВК було реорганізовано в Гімназію «Провесінь» Львівської міської ради.

Станом на 2019 р. у гімназії «Провесінь» діяло 16 класів, у них навчалося 319 учнів. У зв’язку із браком класних приміщень (їх було усього 12), навчання відбувалося в дві зміни. У 2015 – 2019 рр. за кошти бюджету м. Львова в навчальному закладі було проведено капремонт санвузлів, відновлено басейн, який не працював 20 років, закуплено інтерактивну панель, комп’ютерне обладнання, кабінет фізики, спортивний інвентар та ін. Також було придбано проєктно-кошторисну документацію на добудову навчального закладу. Вартість будівництва оцінювалося у 40 млн. грн. Будівництво нового корпусу розпочалося у 2019 р.

Для дітей із місцевостей Майорівка та Пасіки Личаківські із другої половини 1940-х рр. і до 1963 р. працювала неповна (семирічна) школа № 42 із українською мовою навчання. Ця школа містилася в будинку по вул. Пасічній, 78. Із другої половини 1950-х рр. обабіч вул. Пасічної почали зведення нових житлових будинків. Відповідно виникла потреба у збільшенні потужності школи № 42, отож на початку 1960-х рр. на Майорівці, на вул. Каштановій, 9 було споруджено нову будівлю середньої школи № 42. Нова школа відкрила свої двері для учнів 1 вересня 1963 року. У 1970 році в навчальний процес у СШ № 42 було запроваджено предмет «Автосправа», який вивчали учні старших класів, створено загін юних інспекторів руху. Випускники школи отримували посвідчення категорій «В» і «С».

У травні 1973 р. відбувся перший випуск в СШ № 42 на вул. Каштановій, 9. У 1970-х рр. в СШ № 42 діяла команда Клубу веселих та кмітливих (КВК). У 1994 р. було споруджено новий шкільний корпус, умови навчання в школі покращилися.

У 2007 році Львівська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів № 42 стала базовим навчальним закладом для проведення Зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО). Того ж року в навчальному закладі створено кабінет-музей народознавства. Метою створення музею є збереження предметів народного вжитку та декоративно-прикладного мистецтва. До 2016 р. в музеї було зібрано біля 180 експонатів, які представляють різні сфери життя та побуту українців із різних регіонів України, зокрема одяг і взуття, вишиті рушники та сорочки, скатертини, посуд, кахлі, образи, тощо. Керівниками музею ЗОШ № 42 були вчитель початкових класів Наталія Михайлівна Кисіль та Мирослава Василівна Курчин – педагор-організатор. У 2011 році в школі відкрито нове футбольне поле та реконструйовано приміщення актового залу.

У 2013 р. відбулося святкування 50-річчя школи на вул. Каштановій. На той час серед педагогів Львівської ЗОШ І – ІІІ ступенів № 42 працювало 90 педагогів: один кандидат філологічних наук, 8 учителів із званням «учитель-методист», 28 старших вчителів та 41 учитель-спеціаліст вищої категорії. У 2012 – 2013 навчальному році в школі № 42 було 33 класи, загальна чисельність учнів – 871 особа. У Львівської ЗОШ № 42 є свій гімн, автором слів якого є вчителька зарубіжної літератури В.А. Лисецька.

На вул. Пасічній, 68 розміщений Львівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут. Будівлі навчального закладу, як пише львівський країзнавець Ілько Лемко, були споруджені наприкінці 1950-х – на початку 1960-х рр. За часів СРСР тут містилася школа-інтернат.

Республіканська школа-інтернат із поглибленим вивченням російської мови та посиленою військово-фізичною підготовкою розпочала свою роботу із 1 вересня 1985 року. Ця школа-інтернат була створена за зразком радянських суворовських училищ і підпорядковувалася Міністерству освіти Української РСР.

Перші три набори відбувалися із числа юнаків після 9-го класу, пізніше почали приймати випускників 8-го класу. Навчання в школі-інтернаті тривало 3 роки, перший випуск відбувся 17 червня 1988 року. На початку випускники Республіканської школи-інтернату не мали пільг при вступі до вищих військових навчальних закладів, але потім їх почали приймати в такі внз без вступних іспитів.

Шефську опіку над Республіканською школою-інтернатом займалося ВО «Електрон», а також військові частини Львівщини.

Першим директором Республіканської школи-інтернату був генерал-майор Станіслав Корнєєв, який очолював її до 1987 р. і сам був випускником «суворовського училища». Його наступником на посаді став генерал-майор Григорій Філоненко, який очолював заклад у 1987 – 1990 рр, а до призначення був заступником командувача військами Прикарпатського військового округу із артилерії. У 1990 р. за пропозицією очільниці обласного управління освіти Львівської області Ірини Калинець на посаду керівника республіканської школи-інтернату було запропоновано підполковника запасу Романа Саляка.

Після того, як у серпні 1991 р. було проголошено незалежну Українську Державу, керівництво міста Львова та Львівської області звернулася до Уряду України із проханням перетворити Республіканську школу-інтернат у навчальний заклад військового характеру із національним змістом освіти. 19 серпня 1992 р. Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 490 «Про реформу системи військової освіти», відповідно до якої на базі Республіканської школи-інтернату було створено Львівський військовий ліцей, який, за ініціативою Ірини Калинець, було названо на честь Героїв Крут. Львівський військовий ліцей було підпорядковано Міністерству оборони України, його основним завданням стало проведення поглибленої допризовної військової та фізичної підготовки, формування у ліцеїстів готовності до військової служби, вступу до вищих навчальних закладів Збройних Сил України та інших військових формувань. Голова Львівської обласної ради у 1990-1992 рр. В’ячеслав Максимович Чорновіл на площі перед пам’ятником Тарасу Шевченку урочисто вручив Ліцею ім. Героїв Крут Прапор.

У 1992 – 1996 р. ліцеїсти військового ліцею, за підтримки Ірини Калинець були незмінними учасниками національно-патріотичних заходів у Львові та області. Організацією навчання та військовою дисципліною у ліцеї займався полковник Петро Борисюк. Він запровадив суворе дотримання військових вимог серед вихованців. Фактично, образ військового ліцею, принципи повсякденної діяльності, вимоги щодо освітньої роботи були сформовані заступником начальника з навчальної роботи полковником Борисюком.

У 1996 р. Ліцей ім. Героїв Крут було передано із підпорядкування Міністерства оборони України до Львівської обласної ради із збереженням виду освітньої діяльності. Навчальний заклад отримав назву «Львівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут». Реорганізацію Ліцею відбулася відповідно до Постанови № 643 Кабінету Міністрів України від 13 червня 1996 р. Держреєстрація Ліцею відбулася 28 липня 1998 року під назвою «Львівський державний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут». Наприкінці 1990-х рр. за щедрого спонсорства Дирекції нафтопроводу «Дружба» в ліцеї добудували спортивний модуль і частину клубу, проте такі залишилися недобудованими приміщення для бібліотеки та гурткових занять.

За сприяння Ірини Калинець та очільника Крайового Братства ОУН-УПА Олеся Гуменюка в 1990-х роках у ліцеї було запроваджено традицію складання першокурсниками урочистої клятви 14 жовтня – на День козацтва та День заснування УПА. Тим самим ліцеїсти символічно долучалися до поколінь українських борців-героїв. Клятва, яка традиційно проходила в центрі міста, ставала головною презентаційною подією ліцею перед громадою міста. Ще однією важливою датою для ліцею була річниця бою під Крутами.

В серпні 2018 року очільником Ліцею ім. Героїв Крут став учасник бойових дій, полковник Юрій Гусар. До того навчальний заклад очолював полковник у відставці Р.С. Саляк. За ініціативи полковника Гусара почався процес оновлення на омолодження педагогічного колектив. На посади вихователів навчальних взводів призначаються кадрові офіцери, які мають бойовий досвід та відзначені державними та відомчими нагородами. Вони спроможні ефективно виховувати ліцеїстів, формувати у них необхідні моральні та лідерські якості у нових умовах.

У 2008 – 2011 рр. у Львівському ліцеї ім. Героїв Крут навчався та виховувався Герой України, Герой Небесної Сотні Устим Голоднюк (1994 – 2014), який загинув 20 лютого 2014 р. Багато випускників Ліцею стало учасниками Антитерористичної операції та Операції об’єднаних сил, захищають Україну під час повномасштабної війни із росією.

Антон ЛЯГУШКІН

Перелік джерел інформації

1. Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. – Львів: Апріорі, 2009. – 528 с.;
2. Мельник І.В. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. – Львів: Центр Європи, 2008. – 384 с.;
3. Офіційні сайт навчальних закладів.