п`ятниця, 14 червня

Що не так із “Фіксиками”. Блог Христини Шабат

А хто такіє фіксіки бальшой бальшой сікрєт. А шо там з фіксиками? Шо в них не так? Напиши пліс, бо я включаю! Пишу. Включаєте то включайте, але нашо?

Скажу одразу, що дивитись будь-який руконтент в часі війни і без часу є неприйнятним і абсолютно шкідливим.

Це зброя, яка вражає мозок і прецедент, який створює подвійні стандарти.

Отже, ми вже знаємо, що навіть, якщо Машу дивитись українською, вона не почне від цього транслювати українські чи загальнолюдські цінності в голови дітей. Вона всеодно залишиться Машенькою, з маленькою рускою душенькою.

По фіксиках все набагато складніше. Вони вже давно працюють аніматорами на дитячих днях народженнях.

Це справді цікавий, пізнавальний і добрий мультфільм. Трохи сексистський, трохи совковий з отим Дім Дімич чи Геній Євгенович (ну як трохи…), але якщо не задавати собі запитання чого він вчить і як впливає то в принципі шедевр для нас, випускників совкової і постсовкової школи.

Для того, щоб говорити про фіксиків, треба знати як може бути по-іншому. Бо питання фіксиків – не про факти, а про ментальність.

Зараз спробую пояснити.

Система радянської школи передбачає схвалення за hard skills. Чим більше ти знаєш визначень, історичних дат, столиць країн, чим більше інформації протрансльованої від вчителя чи з підручника ти можеш відтворити, тим більший ти молодець і тим вища в тебе оцінка.

Система радянської школи не зауважує та не підкріплює soft skills. Вона не вчить чому важливо ділитись, чекати своєї черги, ставити речі на місце, увічливо відповідати, асертивно казати ні, а головне – підтримувати інших у випадках невдач чи поразок.

Згрубша ти або переможець, або посміховисько.

Тому, конфліктні ситуації, які виникають в спілкуванні у “Фіксиках”, є для нас звичним наративом і нас взагалі не бентежить те, що в кінці майже кожної серії вони або залишаються невирішеними, що нічого не навчають дітей з soft ділянки, або мультик просто обривається.

Друга річ, яка для нас є цілком нормальною, але вона такою не є – це сама трансляція знань.

Радянська школа не заохочувала креативність, логічне мислення та можливість зробити кероване відкриття.

Тут просто давали єдину правильну відповідь, яку потрібно засвоїти. Отже, у мультику відбувається так само.

Сюжет схожий у кожній серії: є якась річ, є запит як вона працює, або НЕМА тако запиту, і хтось МУДРІШИЙ, і це ніколи НЕ ДИТИНА, пояснює тобі, як це працює. Кінець.

В сімейних контекстах це звучить як “я старший і я ліпше знаю”. Такий підхід не дає можливості дитині самій навчитись вирішувати проблеми, шукати розв’язки та бути допитливим.

Ми всі виросли в такій системі і тому “Фіксики” для нас цілком ок і дуже пізнавальний мультфільм.

Виглядає, що я згущую фарби, але для цього я пройдусь по кількох серіях.

“Барабан” до прикладу.

Питань до того, як працює барабан, абсолютно немає жодних. І для людини з постсовкової школи, коли завдання по hard ділянці виконано і 12 балів отримано все наче ок.

Але… в кінці серії усі друзі вирішили “помститись” синенькому за стукання барабанами і, коли він просить зі сльозами “а можна не так голосно, будь ласка, не треба так галасувати”, мультик закінчується і обривається. Проблема поставлена, але не вирішена. Питання, що робити, коли тобі роблять неприємно і ти просиш зупинитись, без відповіді.

“Фіксифон”

Питань до того як працює смартфон немає.

Але…

“От би мені такий фіксифон”

“Ти бач, чого захотів, ти ж не фіксик” (одразу себе на вулиці в 10 років відчула). Дуже дурна реакція на мрії.

Цікаве теж, що в цій серії тато просить зателефонувати з дитячого телефону і набирає іншого фіксика не дочекавшись відповіді чи дитина дозволяє скористатись своєю річчю.

Відповідає невідома особа і тато такий: ой, кому це я подзвонив, і жодного здивування про незнайомців в телефонній книзі.

Кінець. Хард є, софт нема.

“Помогатор”

Питань до того, навіщо існують інструменти немає.

Але… У цій серії совкова школа просто розквітає. Її раджу подивитись особисто. Тут можна навчитись, як обманювати вчителів, як “списувати” і як хитрощами скласти екзамен.

Хард є, софт від’ємний.

В кожній серії ми будемо бачити щось, що нам рідне і що ми прожили. Але це точно не про компетенції, м’які навички, вирішення проблем чи академічну доброчесність.

Ну і шо? Ну і то. Для того, щоб побачити різницю потрібно порівняти. Порівняю я з Адою Твіст. Ідея згрубша та сама. Є дівчинка і її друзі, яким цікаво, як працюють різні речі.

Але…

Якщо в “Фіксиках” сюжет: є річ, є фіксики, які тобі про неї розказують незалежно від того чи ти питав, чи ні, ти засвоюєш механіку і на тому мультиплікована вікіпедія закінчується

То в Аді Твіст історія трохи інша.

Позиціювання:

Ада Твіст – Мудрагель
У неї завжди міліон ідей
Тут і там, навкруги
Науку повір зустрінеш ти

Серії побудовані за одним принципом.

1. Є якась проблема. Іноді вона приземлена, а іноді суспільно значуща. Іноді стосується предметів, а іноді людей, але вона завжди прикладна до світу, в якому ми живемо: машина недостатньо швидко їде, щоб виграти перегони, мама забула про річницю шлюбу з татом, хлопчик з аутизмом не вміє розмовляти і з ним потрібно навчитись комунікувати.

2. Діти самі шукають рішення цієї проблеми і завжди через брейншторм. Тут немає дурних ідей. Всі висловлюються і про єдинорогів, і про блискітки, і про будь-що. Усі ідеї приймаються

3. Із маси ідей виділяють одну гіпотезу, яка може вирішити проблему.

4. Це рішення не обовязково правильне. На цьому етапі починається дослідження і пошук. І ніколи не виходить з першого разу. Тоді починається моя улюблена пісня, яка є майже у кожній серії, вона є “правом на помилку”:

Усміхнись і повір
Спробуй ще раз і в тебе вийде все
І ПОМИЛКА не страшна
Буває в пригоді стане вона
Усміхнись і повір
Помилятись може кожен з нас
Та спробуй ще, давай

5. Тоді діти пробують знову. Разом, підтримуючи один одного в невдачах, а не насміхаючись. Інколи дорослі допомагають знайти рішення, але ніколи не диктують як має бути.

6. Опісля відбувається успішний досвід, який не обов’язково є перемогою, але завжди є відчутним прогресом відносно себе, адже “усі відомі художники колись були учнями”.

В результаті цього мультфільму діти здобувають hard skills і дуже добре засвоюють soft, адже вони завжди повторювані і однакові. Бо не потрібно науки, щоб навчитись бути доброю людиною.

Тож, тепер вирішувати вам. Одразу скажу, що не претендую ні на експертність, ні на схвалення.

Можна дивитись “Фіксики”, які абсолютно не є шкідливими і якщо вам ок в часі війни руконтент, але це наче кольорова вікіпедія з совковим підходом: от я мудрий і я навчу тебе дитину, бо я знаю, а ти ні. Тут ви отримаєте фактаж, проблеми, які не вирішуються, комунікацію, яка не відбувається, моделі поведінки, які не програються.

А можна дивитись, наприклад “Аду Твіст”, де крім знань, дитина навчиться не здаватись, пробувати знову, просити допомоги, не боятись радити дорослим, працювати командно, підтримувати, пишатись собою та своїми відкриттями і досягненнями, функціонувати в соціумі.

Авторка: Христина Шабат.

Про авторку: Христина Шабат – керівниця Центру гідності дитини УКУ та співзасновниця “Пташеня. Дитячий простір”.

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.