Із ніг на голову – саме таким стало 3 травня для мешканців мікрорайону Рясне у Львові. Тут щонайменше люди двічі чули вибухи російських ракет. На кілька днів місцеві залишились без світла, води. Та, найгірше – пережиті емоції від того, що рідний район став ціллю для ворожої атаки.
Джерело: НТА.
У Рясне прилетіло: як це було
Уламок ракети у квартирі
Третього травня прилетіло у Рясне. Тоді удар на себе прийняла електропідстанція. А у багатьох будівлях поруч повибивало вікна. Зокрема, в приміщенні однієї з книгарень.
“Страшний вибух був один раз. Ми всі зразу позіскакували з місця – хто звідки, почали збиратися. Потім зразу був другий вибух. Страшне, що робилося в книгарі”, – каже пані Альвіна, мешканка Рясного.
Без шибок залишилось і помешкання пані Альвіни. Квартира жінки на 8-му поверсі. Висотність не врятувала від ударної хвилі. Крім пережитого страху і побитого скла вдома, про ракетну атаку Рясного жінці нагадуватиме й уламок ворожої ракети.
“Знайшла уламок ракети на лоджії. Прийшла додому, побачила дві діри. Потім почала то все відмітати і уламок ракети діаметром сантиметрів 10 знайшла. Залишила вдома, не знаю чи можна таке зберігати, але най буде”, розповідає пані Альвіна.
Жінка каже, що вибух стався десь за 500 метрів від її будинку. Те, що щось прилетіло, почули і відчули практично всі ряснянці. Люди налякались, діти почали плакати.
Вікна вціліли, а нервова система – ні
Пані Дарі пощастило трішки більше. В її квартирі на 9 поверсі вікна вціліли. Чого не скажеш про нервову систему. Літня жінка пригадує: лише повернулась з села, коли почула тривожні сирени. Поки почала збиратись, щоб спуститися в укриття, – ракета вже вдарила по Рясному.
“Так страшно було. Зупинилася в коридорі і не могла кроку зробити. Ні туди, ні сюди. Аж потім я подивилися, що трансформатори горять і зрозуміла, що біда”, – пригадує той день пані Дара, мешканка Рясного.
Жінка переконана, удари повторюватимуться. Але, їхати із рідної хати не збирається.
“Боюся. І в хаті боюся, і на вулиці боюся. І не знати, де бути. Сестра говорить: «Приїжджай до нас в село». Але як то їхати. Поїду в село, буду переживати, що тут робиться. Ще гірше мені буде”, – говорить пані Дара.
Ряснянці покидати домівки не збираються
Не покидатиме домівки й молода мама з Рясного.
“На початку війни трохи було паніки. Але зрозуміло, що є області, які повністю зруйновані. Потрібно їм більше допомагати. Ми тут все-таки, як не як, – більше в безпеці. Треба залишатися вдома і працювати. Бо якщо ми зараз всі виїдемо – то хто потім буде робити”, – міркує мешканка Рясного.
Жінка каже: жити, як колись, найближчим часом навряд чи вдасться. Але життя не зупиняється. Тож вікна у квартирі залишає у режимі провітрювання. Як і у день обстрілів. Саме це, вірить, врятувало їх від пошкодження внаслідок ударної хвилі. Коли ж чує звук сирени, з малечею спускається у підвал. Там хоча і некомфортно, зате безпечно.
Щодо Рясного загалом – то мікрорайон оговтався від пережитого. На місці вибитих вікон встановлюють нові, а на пошкоджених підприємствах відновлюють роботу. Жити в страху перед путіним – це точно не про українців.
Оксана Рогачук
