ЛЬВІВ ‒ У селі Прилбичі Львівської області у родинному маєтку митрополита УГКЦ Андрея, блаженного отця Климентія Шептицьких демонтували радянський пам’ятник. У повоєнний час радянська влада зруйнувала скульптуру Богородиці, яку встановили Шептицькі на своєму подвір’ї, і поставили фігуру радянської колгоспниці. У 1939 році війська Червоної армії розстріляли на території маєтку рідного брата митрополита Андрея ‒ Леона з дружиною Ядвігою, а також друга сім’ї ‒ римо-католицького священника.
Джерело: Радіо Свобода.
Історія родинного маєтку Шептицьких, який радянська влада знищила і пограбувала.
Востаннє брати Шептицькі ‒ митрополит Андрей, отець Климентій, Олександр, Станіслав, Леон ‒ зустрілись у родинному маєтку у Прилбичах 4 серпня 1939 року. Збереглась фотографія того дня, коли Олександрові виповнилось 73 роки. І брати зібрались, щоб його привітати.
У цей час в маєтку у Прилбичах мешкав наймолодший брат Леон із дружиною Ядвігою, які успадкували садибу. У подружжя було дев’ятеро дітей. Але у вересні 1939 року нікого з них у Прилбичах не було.
Вже 1 вересня, коли гітлерівська Німеччина і СРСР напали на Польщу, митрополит Андрей звернувся до духовенства з пастирським посланням «Про обов’язок перестерігати вірних перед намовами провокаторів і агітаторів».
17 вересня Червона армія зайшла у Львів. Перший тривожний дзвіночок у родині Шептицьких пролунав 22 вересня, коли радянські служби арештували 34-річного сина Леона та Ядвіги Шептицьких ‒ Яна Сильвестра. Він поневірявся по тюрмах Львова, Києва і Харкова. Був засуджений на 5 років каторжних робіт і висланий у Сибір. Але потрапив під амністію і вийшов на волю.
Злочин Червоної армії
26 вересня 1939 року Червона армія увійшла в Прилбичі і одразу ж оточила маєток Шептицьких. У палаці були Леон, Ядвіга, римо-католицький священник Маріуш Скібневський і ще Ольга Фридрихова, яка допомагала по господарству Ядвізі.
Зранку 27 вересня більшовики провели допит. Після цього вивели господарів у кінець саду, що тягнувся до ставка, і пострілами в голову вбили Леона, Ядвігу і отця Маріуша Скібневського. Спільна могила вже була викопана. Ці події у спогадах описали доньки Леона і Ядвіги ‒ Єлизавета і Анна.
Вони пишуть, що злочинці хотіли вбити лише чоловіків, але Ядвіга відмовилась залишати чоловіка. «Я йду туди, де й мій чоловік іде», сказала вона перед смертю. Коли Шептицьких вели на розстріл, Ядвіга зупинилась біля скульптури Богородиці і перехрестилась. За це російський солдат її вдарив.
“Заборонили підходити і хоронити тіла вбитих, які тиждень лежали у ямі”.Севастіян Дмитрух
«Совєти так боялись Андрея Шептицького, що його не рухали. Вважали, що він хворий і нерухомий, скоро помре. Вони хотіли йому завдати біль, зробити боляче, нищачи його родину і дороге для нього місце, де народився, де пройшли дитячі, юнацькі роки, де відправив першу свою літургію, як священник, де вирішив стати монахом і присвятити себе Богові. 27 вересня, на Чесного Хреста, у Прилбичах совєти розстріляли брата митрополита і невістку, приятеля родини, отця-єзуїта Маріуша, бо думали, що це отець Климентій», ‒ каже керівник Музею Шептицького у Львові, отець УГКЦ Севастіян Дмитрух.
Як тільки-но Шептицькі дізнались про злочин, отець Климентій Шептицький із монахами- студитами кінним возом приїхав у Прилбичі. Але російські війська їх не пропустили.
Брати Шептицькі заопікувались дітьми і онуками Леона і Ядвіги. Згодом у 1939 році їх вдалося перевезти у Польщу через радянський кордон до брата Станіслава.
У 1939 році відділення НКВС у Львівській області завело агентурну справу під назвою «Ходячі», де серед фігурантів митрополит Андрей і отець Климентій. Окрім них ще було 9 осіб з найближчого оточення.
Лише 6 липня 1941 року, коли Галичину покинула Червона армія і війська НКВС, а їм на зміну прийшла німецька влада, отець Климентій поїхав у Прилбичі. Про це він пише братові Станіславу і дітям Леона та Ядвіги 7 липня 1941 року:
«Поїхав до Прилбичі на могилу дорогих Леосів. Із місцевим пробощем у прилбицькому саду над місцем, де лежать їхні останки, ми відправили весь похоронний обряд. Зібралось безліч людей. Не можна тепер здійснювати ексгумацію, потрібно відкласти до зими, поки ж там, у могилі, далі спочиватимуть – звичайний хрест із дерева над їхньою могилою.
Потім – моя подорож із кровоточивим серцем по дому, саду. Дерева ще ростуть – липа, груша, але в домі страшна руїна: мури, дах є, але в підвалі під кухнею підклали міну і підірвали кухню та комору. Гора над кухнею ще стоїть. У кімнатах абсолютно нічого не лишилось: ані меблів, ані архіву, ані картин (портрети предків наших, мальованих мамою) усе пропало. Підлога застелена сміттям, більшовицькими газетами, їхніми книжками.
Я був і в каплиці: гробниця наповнена глиною, труни, мабуть, є всі, лише з труни тата відірвана кришка. Від’їжджаючи, підпалили курники, хліви, частину стайні, а конюшню висадили мінами. Ліс дуже знищений. Надходять фатальні звістки: як совітське НКВД, відступаючи, вбивало українців, в’язнів, взагалі всіх, кого могли спіймати».
Прилбичі ‒ дороге місце для Шептицьких
Шептицькі дуже любили свій родинний маєток у Прилбичах. Це було місце родинного щастя, любові, поваги. Графиня Софія з Фредрів і граф Ян Кантій Шептицький повінчались 1 жовтня 1861 року у Львові. Після шлюбу приїхали у Прилбичі, де почали своє сімейне життя. Старий дім у маєтку вже був для родини, де росли шестеро синів, затісним і поруч із ним вони почали будувати новий двоповерховий палац.
У новий дім родина оселилась 8 грудня 1872 року. Тоді Софія Шептицька кожному синові подарувала образочки Богородиці, написавши на них:
«Нехай наші діти пам’ятають, що цей дім , який щойно таким трудом викінчений, швидше пропаде і в ту мить нехай буде знищений – ніж коли він мав би стати обителлю гріха – скоріш смерть, аніж гріх – нехай Ласка Божа викарбує назавжди це у серцях – найкоханіші мої діти. Софія Шептицька».
Оригінал цієї ікони, до слова, зберігся у родині Шептицьких до сьогодні.
Дорослі сини Софії та Яна Шептицьких, попри зайнятість, завжди знаходили час і збирались у батьків у Прилбичах на великі свята. Софія Шептицька любила квіти і дбала про парк у маєтку. Батько митрополита Андрея був найзаможнішою і освіченою людиною Галичини. Він цікався родоводом, вів архів, мав велику бібліотеку, а це понад 6 тисяч книг. У палаці в Прилбичах висіли портрети короля Яна Собеського ІІІ, митрополитів Шептицьких, була колекція золототканих слуцьких поясів, документи XVI століття, колекція військової амуніції і зброї. Все це солдати та офіцери Червоної армії пограбували або ж знищили. Вже у час німецької окупації брати Шептицькі намагались бодай щось знайти з родинного палацу, щоб купити і зберегти, як пам’ять.
Совєтські «визволителі» не лише у 1939 році розстріляли Леона і Ядвігу, священника, але понищили родинну усипальницю, де були поховані дідусь, бабуся митрополита, батьки ‒ Софія та Ян Шептицькі, два брати, племінники. В усипальниці російські солдати тримали вибухівку. У Прилбичах розташувався саперний російський батальйон. Командири з сім’ями жили в палаці Шептицьких. Відходячи, війська Червоної армії заклали вибухівку під графський палац. Але була знищена лише його частина.
Дорогою солдати обстріляли усипальницю і досі збереглись сліди від куль. Лише у 2004 році вдалося перенести останки Леона, Ядвіги Шептицьких і отця Маріуша, розстріляних червоноармійцями, з місцевого цвинтаря в родинну усипальницю. У радянський час ця каплиця була засипана дустом. Коли її розчистили, то побачили розкидані домовини і останки рідних митрополита Андрея Шептицького.
Богородицю зруйнували, колгоспницю встановили
З другим приходом радянської влади наприкінці липня 1944 року, приміщення маєтку були повністю розібрані. А у 1961 році на подвір’ї садиби колгосп збудував будинок культури, який стоїть донині.
Про Шептицьких ще певний час нагадувала фігура Богородиці, яку господарі встановили на подвір’ї, на місці старого будинку у 1939 році. Але її радянська влада наказала демонтувати. Є різні версії, що це було зроблено у 50-х, 60-х чи на початку 70-х років минулого століття.
“Вони боялись казати, а потім розповіли, що в лісі”.Марія Дида
«У 1961 році збудували клуб. Я пригадую, була очевидцем, як десь на початку 70-х років приїхали військові з яворівської частини, танком, щоб капличку з Богородицею розбити. Але самі того не робили і зголосився якийсь чоловік із сусіднього села і розбив Матір Божу, її завезли у ліс. Комуністи ще жили і люди ходили до них, щоб сказали, куди тоді вивезли скульптуру Богородиці. Вони боялись казати, а потім розповіли, що в ліс», ‒ пригадує Марія Дида, керівник будинку культури у Прилбичах.
Замість молитовної каплиці з скульптурою Богородиці комуністи нашвидкуруч встановили радянський пам’ятник колгоспниці. Оскільки вона не мала охоронного статусу, згідно з рішенням Львівської обласної ради про демонтаж радянської символіки на території Львівщини до кінця 2023 року, цей радянський пам’ятник днями демонтували.
“Ніякої цінності цей радянський пам’ятник не має”.Володимир Мацелюх
«Спершу ми розмовляємо з громадою і ухвалили рішення про демонтаж. Ніякої цінності цей радянський пам’ятник не має. Тут нікого не ховали. Але був напис Велика вітчизняна війна. Таких радянських споруд на території громади ще є кілька. Одну ми вже демонтували, в Прилбичах це вже є друга демонтована.», ‒ наголосив Володимир Мацелюх, міський голова Новояворівська.
Якщо у населеному пункті є радянський пам’ятник, який не має охоронного статусу, то громада самостійно може ухвалити рішення про його знесення. До того ж є і відповідне рішення Львівської облради. Однак інша ситуація з пам’ятниками, встановленими на місці поховань. У Львівській області складено список зі 177 місць поховань, які зробила радянська влада посеред площ і вулиць у містах і селах. Ці місця захищені державою, охороняються, як пам’ятки історії. Щоб перенести останки потрібен дозвіл Міністерства культури та інформаційної політики. Активісти звернулися до Львівської обласної військової адміністрації та обласної ради, щоб вирішити питання з демонтажем і перенести людські останки на кладовища.
Підтримайте проект на Patreon
