Розкіш та елегантність старого Львова – «Казино де Парі»

Чи знали Ви про розкішне «Казино де Парі» у центрі Львова?

Мабуть, ні, і навіть, відвідуючи Львівський академічний театр імені Леся Курбаса, не здогадувалися, що на початку ХХ століття тут, у театрі-вар’єте «Казино де Парі» (Casino de Paris), на концерти та рев’ю збиралася вишукана львівська богема.

У 1908 році на тоді ще вулиці Рейтана, названій так на честь учасника Барської конфедерації Тадеуша Рейтана (1746-1780), вирішили звести будинок у стилі модерн під вар’єте. Проект зробило Віденське архітектурне бюро.

Наступного року львівські архітектори Зиґмунт Федорський і Станіслав Мацудзинський проект переробили. Мистецтвознавці характеризують стиль, у якому звели будинок, як модерн із застосуванням готики.

На двох поверхах кам’яниці був ресторан Францішка Мошковіча з театром-вар’єте «Казино де Парі» (Мошковіч за якийсь час став королем львівських, а потім й варшавських реставраторів).

Основою «Казино де Парі» був овальний зал із лоджіями глибиною 11,5 м та 6,5 м заввишки, що нагадував подвір’я рицарського замку.

Стелю та стіни прикрасив орнаментальний живопис Зиґмунда Балька, а балкони – гротескні барельєфи Францішека Томаша Берната. Його ж авторству належать скульптури та маскарони на фасаді будинку. Декоративну завісу театру «Вакханалія» намалював Мар’ян Ольшевський.

У листопаді 1914 адвокат Йонаш Вайс відкрив у «Казино де Парі» театр-водевіль. Глядачам надовго запам’яталися дві сатиричні кабаре-вистави: «Воєнні маріонетки» (Marionetki wojenne) та «Мирні маріонетки» (Marionetki pokojowe).

У  1911-1918 роках у будинку діяв кінотеатр Мельхіора Майблюма, одного з найвідоміших львівських кіновласників. Ціни на квитки були невисокими – від 2 до 5 корон в естрадних ложах та ложах 2-го поверху. Верхні поверхи будинку займав готель «Бельведер».

У  1922 році у будинку відкрили театр “Багателя”, під цією є назвою він діяв у часи німецької окупації Львова. Спершу його сприймали досить прохолодно, бо театром керував Станіслав Слівінскі з варшавського кабаре «Міраж», а трупу становили колишні артисти столичних сцен, а не львів’яни. Від 1927 року у будинку був також сімейний дансінг, який розпочинав роботу о 22:30.

Наприкінці 1940-х років у будинку був палац піонерів. Щоб відповідати піонерській тематиці, вулицю Рейтана у 1950 році перейменували на вул. Павліка Морозова. Тоді ж було знищено розписи та скульптурний декор інтер’єрів.

На початку 1950-х років тут розташували Будинок народної творчості, а також відділ музично-театральної літератури Державної обласної бібліотеки ім. Я. Галана. У 1970-х роках – Обласний науково-методичний центр народної творчості та культурно-просвітницької роботи.

З кінця 1987 року приміщення віддане в оренду Театру імені Леся Курбаса.

Джерело