22 травня 1979 року Львові похорон Володимира Івасюка на Личаківському цвинтарі вилився у масову акцію протесту, розповідає 24 Канал.
Смерть видатного композитора досі оповита таємницею. Івасюка знайшли повішеним у Брюховицькому лісі. Офіційна версія – самогубство через психічний розлад, неофіційна – вбивство агентами КДБ за націоналістичну позицію та популяризацію української мови та пісні.
Розслідування смерті композитора проводилося аби як, слідчих не здивувало те, що тіло провисіло в лісі кілька тижнів, було дуже спотвореним, а слід від мотузки був зовсім свіжим. До того ж, комуністична влада Львова всіляко намагалася перешкодити похованню Івасюка на Личаківському кладовищі.
22 травня на похорон прийшли більше 10 тисяч львів’ян. Труну несли на руках до самого цвинтаря, у Львові частково перекрили рух. На могилу принесли гори квітів і вінків, які міліція викинула в цей же день, а наступного – люди принесли їх іще більше. І так тривало протягом місяця.
Під час поховання виголошувалися промови та вірші, основним мотивом яких був протест проти свавілля радянської влади. Через виступи чимало львівських поетів та письменників опинилися в опалі, кілька потрапили за ґрати.
Після поховання невідомі кілька разів підпалювали могилу Івасюка та плюндрували хрест. Втім, кожного разу друзі композитора відновлювали надгробок. Зараз на могилі Володимира Івасюка встановлено пам’ятник, а слідство у справі про загибель композитора досі не дало відповідей, хто насправді стояв за його смертю.
Як відомо, у 2014 році Генеральна прокуратура поновила розслідування справи вбивства видатного композитора. У прокуратурі заявити, що вдалося знайти свідків та беззаперечні докази вбивства Володимира Івасюка працівниками КДБ. Оскільки справа стосується працівників спецслужби колишнього СРСР, матеріали розслідування передали військовій прокуратурі.
До тридцятирічної планки він устиг аж надто багато.
Композитор Івасюк переміг на «Пісні-71» (це у 22 роки). Потім – на наступній «Пісні». Далі – Софія Ротару не раз привозила перші призи із Сопота, де підкорювала публіку творами Володимира. Йому пощастило спостерігати, як його пісні ставали героїнями фільмів та платівок. Івасюк писав музику до вистав, а також фортепіанну, оркестрову, хорову, й ця стезя також виявилася вдячною. А що одіозних премій і найвищих похвал від держави Івасюк удостоївся посмертно, то це явище звичне.
Істинне свідчення слави – народної – паломництво до могили на Личаківському цвинтарі у Львові, яке за три десятиліття й на мить не припинялося.
…Чернівці, 1989-й. Перший фестиваль «Червона рута» імені Володимира Івасюка подібний до землетрусу. Виявляється, в Україні є популярна та рок-музика, авторська пісня. (До слова, більшості відомих вітчизняних виконавців дав зелене світло саме цей фестиваль.) Стадіон вибухає ревом, коли Тарасові Петриненку забороняють вийти на сцену. Жовто-блакитні прапори з трибун переміщаються на перші сторінки газет – комсомольсько-партійне керівництво вдається до каральних заходів… Ми, які причетні до чернівецької «Червоної рути», горді, бо ж були першими. Насправді не ми – першим був Івасюк.
Таким і залишається. Тому що його пісенний гіпноз і нині має ту саму силу. Кожна нова генерація потрапляє в полон безсмертних мелодій. Пам’ять про автора вічнозеленим деревом поривається в небо.
Рядки з пісні Володимира Івасюка на вірші Ростислава Братуня «А ти подумай» виявилися по-доброму пророчими:
Тобі відкритий цілий світ,
Коли у ньому є твій слід.
Підтримайте проект на Patreon